Чи може конфіскація майна за європейськими стандартами змінити правила гри?

Для багатьох українців конфіскація майна та «посадки» корупціонерів свідчать про справедливість. 

Цей запит демонструють зокрема й оприлюднені нещодавно записи прослуховувань фігурантів справи про корупцію в енергетиці — застереження щодо подальшого використання потенційно злочинних коштів висловив один із підозрюваних. 

Скриншот з відео НАБУ

Такі застереження не випадкові. Соціологічне дослідження TI Ukraine показало, що понад половина опитаних (60%) українців найбільш показовим критерієм ефективної боротьби з корупцією вважає кількість реально покараних корупціонерів, і таке покарання має передбачати ув’язнення або конфіскацію майна. Тобто одних «посадок» замало — люди чекають ще й на повернення злочинно набутих статків. Це справедливо, адже особисте збагачення є ключовою мотивацією корупціонерів.

Водночас поточні показники податкових надходжень від продажу конфіскованого майна у 2023 році складали неповні 2 млн грн, а у 2024 році – 6 млн грн. Це ми бачимо з результатів щорічного моніторингового звіту Мінʼюсту, де експерти проаналізували проблеми виконання рішень про конфіскацію майна. Тобто реальних переваг від конфіскації злочинно набутого майна Україна поки на собі майже не відчуває.

При цьому із документами, які мають покращити ситуацію, поки теж не складається. Так, добігає кінця Стратегія повернення активів на 2023-2025 роки, одним із очікуваних результатів якої має стати удосконалення національних конфіскаційних механізмів. Проте наразі досягнути цього результату, здається, не вдалося, і його, ймовірно, доведеться відкласти на дальші терміни.

Натомість Єврокомісія у своєму останньому звіті наголосила на необхідності узгодити правила конфіскації активів з положеннями Директиви ЄС 2024/1260 про повернення активів та конфіскації, а Дорожня карта з питань верховенства права вже містить відповідний захід. 

Що ж саме потрібно змінити як у процесі виконання рішень про конфіскацію майна, так і в підходах до самих конфіскаційних заходів? 

Стандарти ЄС щодо конфіскації злочинних активів

24 квітня 2024 року органи ЄС прийняли вже згадану Директиву № 2024/1260, якою встановили мінімальні правила щодо відстеження й ідентифікації, заморожування, конфіскації та управління майном у рамках кримінального провадження.

Цією Директивою держави-члени ЄС певною мірою визнали, що наявна нормативна база була недостатньою для ефективного повернення прибутків від злочинної діяльності. Й оскільки всі ці норми надалі треба буде імплементувати в українське законодавство, варто їх вивчити дуже ретельно.

Нормативну базу по конфіскації в Україні ми раніше детально описали в окремому матеріалі. А зараз нас зацікавили декілька заходів, які пропонуються до запровадження цією Директивою, а саме:

• конфіскація; 
• розширена конфіскація; 
• конфіскація без винесення вироку;
• конфіскація нез’ясованого майна, пов’язаного з кримінальною діяльністю.

Розглянемо їх на прикладі умовної ситуації з Петром Черненком – вигаданим заступником міністра, якого викрили під час отримання одного з траншів неправомірної вигоди у налагодженій схемі хабарництва та зловживання службовим становищем за сприяння у видачі дозволів на будівництво із залученням інших осіб.

Під час розслідування детективи встановили, що за період перебування на посаді Черненка його дружина придбала три елітні квартири загальною площею 280 кв. м у центрі Києва за символічну суму 800 тис. грн – при ринковій вартості понад 25 млн грн. На дочку-студентку оформили дві земельні ділянки у Карпатах загальною площею 5 га, заплативши 1,5 млн грн замість ринкових 40 млн грн. На банківських рахунках  Черненка за кордоном виявили близько 3 млн євро.

Окремі інструменти, передбачені у Директиві, майже повною мірою відображаються у національному законодавстві – зокрема конфіскація та конфіскація у третьої сторони. Проте і в них є важливі нюанси.

Конфіскація за статтею 12 Директиви передбачає вилучення знарядь злочину та доходів від кримінальних правопорушень після винесення остаточного вироку. Держави-члени ЄС також повинні забезпечити можливість конфіскувати майно, вартість якого відповідає вартості знарядь або доходів від злочину — як додатковий або альтернативний захід. Тобто за цими положеннями в згаданого Черненка повинні були б конфіскувати предмет неправомірної вигоди, на якому його затримали.  

В Україні ж конфіскація майна як покарання стосується лише законного майна особи. Тобто якби нашого Петра Черненка засудили і призначили йому покарання у вигляді конфіскації майна, то його дружина, а також дочка-студентка зберегли б записані на них статки, які, цілком імовірно, так само мали злочинне походження. 

Крім цього, конфіскацію коштів на закордонних банківських рахунках не можна було б виконати, адже не доведено їх злочинне походження. До цього майна можна було б застосувати спеціальну конфіскацію — якщо сторона обвинувачення доведе, що воно є доходами від злочину. Проте механізми спеціальної конфіскації не використовуються ще достатньо часто в національній практиці, і на додачу потребують доказів щодо походження майна.

Що ж до конфіскації у третьої сторони, то, на відміну від національного законодавства, Директива дозволяє конфіскувати майно на підставі того, що формальний його власник знав або повинен був знати, що майно йому передали, аби уникнути конфіскації. Тоді як за українським кримінальним кодексом суд має встановити обізнаність власника у питанні про злочинне походження майна. 

Це створює вищий стандарт доказування для обвинувачення й унеможливлює ефективну конфіскацію активів. Адже, якщо говорити про приклад того ж умовного Черненка, його дочка могла бути не обізнаною в деталях про схеми, в які залучений її батько, однак могла уявляти, що вона стала власником землі не просто так.

Розширена конфіскація у статті 14 Директиви застосовується до майна засудженої особи, якщо злочин може принести економічну вигоду, а суд переконаний, що майно походить від злочинної діяльності. При визначенні походження майна враховуються всі обставини справи, включаючи невідповідність вартості майна законним доходам засудженого, попри те, що конкретний злочин, який приніс дохід, може бути так і не встановлений.

Якби Петра Черненка судили в країні ЄС, яка повністю імплементувала цю Директиву, то суд повинен був би оцінити, чи відповідає загальна вартість активів посадовця законним доходам. І якщо відповідь була б негативною, а також існували б докази його попередньої злочинної діяльності – це майно можна було конфіскувати (разом із коштами, які знаходяться на закордонному банківському рахунку).

В Україні схожий механізм існує лише у процесуальному законодавстві (п. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК України) без відповідного закріплення в матеріальному кримінальному праві. Це створює правову невизначеність та унеможливлює навіть арешт таких активів для забезпечення майбутньої конфіскації, на чому також наголосила Єврокомісія у звіті про розширення.

Конфіскація без винесення вироку, визначена у статті 15 Директиви, можлива у випадках, коли формального засудження не відбулось через хворобу, втечу чи смерть підозрюваного або закінчення строку давності (якщо він менший ніж 15 років). Такий захід застосовується лише у справах, які могли б призвести до засудження за злочини зі значною економічною вигодою, а майно прямо або непрямо повʼязане з кримінальним правопорушенням, щодо якого здійснювалось провадження.

На жаль, сплив строків давності досить часто стає проблемою для національних антикорупційних розслідувань. І тому навіть якщо буде встановлено, що майно походить від злочинної діяльності, то за чинного регулювання його в принципі не можна конфіскувати через відповідні винятки у нормах КК України щодо спеціальної конфіскації. 

Але якби в Україні діяв механізм конфіскації без вироку за європейськими стандартами, держава могла б звернутися до суду для вилучення майна, довівши його зв’язок зі злочинною діяльністю – незалежно від того, чи закрита кримінальна справа. Суд оцінював би, чи достатньо доказів, що майно пов’язане зі злочином. І чи могло б провадження завершитися засудженням, якби не процесуальні перешкоди.

Конфіскація нез’ясованого майна, пов’язаного з кримінальною діяльністю, передбачена статтею 16 Директиви і пропонується як крайній захід, коли інші види конфіскації неможливі. Вона застосовується до майна, виявленого під час розслідування злочинів у межах злочинної організації, якщо суд переконаний у злочинному походженні цих активів. При прийнятті рішення судді мають врахувати суттєву невідповідність вартості майна законним доходам, відсутність правдоподібного законного джерела майна та зв’язки особи зі злочинною організацією.

У випадку з нашим Черненком, якби в ході розслідування були виявлені інші активи членів злочинної організації, які були арештовані, але конфіскувати їх за вищезгаданими механізмами було б неможливо, держава все одно могла б застосувати конфіскацію після дослідження усіх критеріїв.

Цей механізм створює найсильніший тиск на злочинців: навіть коли майно «віртуозно» захищене через номіналів та офшори, держава може конфіскувати його, якщо доведе загальну картину злочинної діяльності та очевидну невідповідність між способом життя та офіційними доходами.

Що ж треба змінити?

Якщо порівняти європейські стандарти та чинне українське законодавство, побачимо критичні відмінності, які можна виправити й тим самим покращити ефективність боротьби з організованою злочинністю та корупцією.

1. Запровадити повноцінну розширену конфіскацію. Необхідно доповнити Кримінальний кодекс окремою статтею, що передбачатиме конфіскацію всього майна засудженого за злочини, повʼязані з майновою вигодою, — якщо суд переконаний у злочинному походженні такого майна на основі невідповідності його вартості законним доходам особи. А також створити можливості для арешту такого майна.

2. Розширити підстави для спеціальної конфіскації без винесення вироку. Слід визначити, що спеціальна конфіскація можлива за судовим рішенням у випадках, коли особу звільняють від кримінальної відповідальності через сплив строків давності.

3. Запровадити конфіскацію нез’ясованого майна як крайній захід боротьби з організованою злочинністю. Цей механізм варто додати в розвиток інституту цивільної конфіскації як такий, що має застосовуватися виключно до майна, пов’язаного з діяльністю злочинних організацій — при суттєвій невідповідності вартості майна законним доходам та відсутності правдоподібних законних джерел його походження.

Наш приклад з уявним заступником міністра показав, як використання європейських стандартів дозволить забезпечити, щоб усі злочинні активи були конфісковані. А відтак і мотивації до корупційних дій стане значно менше. Тому внесення таких змін дійсно можуть змінити правила гри.

Це лише один з елементів системи вдосконалення конфіскаційних механізмів, який потрібно запроваджувати із дотриманням гарантій прав людини. При цьому треба пам’ятати, що корупція взагалі шкодить правам людини, і нещодавні викриття це лише підтверджують.