Десять успішних реформ в Україні

Україна — безперечно, країна реформ. Ми постійно говоримо про зміни, про те, що і як треба покращити. Розробляємо дорожні карти змін, збираємо рекомендації — як від внутрішніх стейкхолдерів, так і від міжнародних партнерів. 

Всі ці дії недаремні — нашій країні безперечно є до чого прагнути і куди змінюватися на краще. Проте разом з підготовкою до нового, варто також фіксувати й опиратися на ті реформи, які вже стартували. 

Десять років — це хороше мірило для того, щоб зрозуміти, що ми робили так чи не так. Якщо ж озирнутися, ми побачимо, що після Революції Гідності країна вже дуже змінилася. Згадаймо про десять таких реформ.

Створення національної поліції

Після Революції Гідності довіра до міліції була втрачена, що зробило реформу правоохоронної системи неминучою. У 2015 році створили Національну поліцію, залучивши до її формування закордонних експертів, зокрема Еку Згуладзе, яка раніше реформувала поліцію в Грузії. Ретельний відбір молодих і мотивованих патрульних швидко завоював довіру суспільства, а нова поліція стала символом позитивних змін.

Однак реформа залишилася незавершеною, особливо в провінційних містах, де багато колишніх міліціонерів зберегли свої посади. Це стало джерелом корупції та гучних скандалів, як-от вбивство 5-річного Кирила Тлявова чи зґвалтування у відділку в Кагарлику. Ці випадки підкреслили, що система потребує глибшого очищення та структурних змін, аби уникнути повторення подібних трагедій.

Проте, попри виклики, поліція продемонструвала важливу роль у кризових умовах, зокрема під час війни, організовуючи евакуацію, фіксуючи воєнні злочини та підтримуючи порядок.

Медична реформа

Рівний доступ до медичних послуг, гарантований Конституцією України, довгий час залишався лише формальністю. Але все почало змінюватися у 2016 році — тодішня в. о. міністерки охорони здоров’я Уляна Супрун запровадила принцип «гроші ходять за пацієнтом». Тоді ж була створена Національна служба здоров’я України (НСЗУ) для забезпечення фінансових гарантій. Далі держава впровадила електронні сервіси, наприклад, eHealth, автоматизувала управління медичною інформацією, а програма «Доступні ліки» та створення кардіоцентрів підвищили доступність і якість медичних послуг у країні.

Попри успіхи, реформа залишається незавершеною. Вторинна і третинна медична допомога потребують доопрацювання, а пацієнти з орфанними хворобами й досі не охоплені системою. Водночас проблеми з корупцією, як нещодавні скандали зі МСЕК, та недоліки у відшкодуванні витрат на ліки у стаціонарах свідчать про необхідність подальших змін для покращення охорони здоров’я в Україні.

Судова реформа

Судова реформа в Україні вимагала значних змін до Конституції та законодавства. Одним із ключових нововведень стало усунення Верховної Ради від призначення та звільнення суддів, передавши ці повноваження Вищій раді правосуддя. Судді втратили повний імунітет, а до конкурсу на посади вперше допустили адвокатів і науковців, які проходили ретельне кваліфікаційне оцінювання за участю Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) та Громадської ради доброчесності (ГРД).

Судову систему скоротили до трьох рівнів: місцеві та окружні суди, апеляційні суди та оновлений Верховний Суд, новий склад якого був сформований через відкритий конкурс. Попри питання до окремих суддів, зокрема до ексголови Верховного Суду Всеволода Князєва, ця інституція працює на належному рівні. У рамках реформи також створено спеціалізовані суди, як-от Вищий антикорупційний суд (ВАКС) та Вищий суд з питань інтелектуальної власності.

Хоча судова реформа ще далека від завершення, Україна вже має механізми для якісного правосуддя. Головне завдання тепер — забезпечити їх ефективну роботу та подолати залишкові проблеми у сфері судочинства.

Децентралізація

Реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні розпочалася у 2014 році, і основною її метою було створити умови для формування ефективної та відповідальної місцевої влади. До забезпечення цих потреб країна підійшла дуже ґрунтовно — українська децентралізація передбачила не просто передачу повноважень та ресурсів від держави органам місцевого самоврядування, а й прагнула розбудувати спроможні територіальні громади.

Взагалі, за 10 років можна сказати, що децентралізація стала чи не найуспішнішою з українських реформ. Успіхи України відзначали й міжнародні партнери, зокрема у резолюції від 11 лютого 2021 року Європейський парламент закликав Єврокомісію детально дослідити нашу реформу, щоб використовувати її як успішний приклад в інших країнах.

Публічні закупівлі

Питання оптимізації державних витрат турбувало українців від самого здобуття Незалежності, тож реформа публічних закупівель в Україні стала однією з ключових антикорупційних ініціатив після Революції Гідності. Тоді група волонтерів від громадськості та бізнесу напрацювала нові прозоріші правила та розробила електронну систему публічних закупівель Prozorro, яка почала діяти в повному обсязі з 2016 року. Prozorro дозволила проводити тендери онлайн, зменшуючи можливості для корупції та змов між учасниками. Система базується на принципі «всі бачать все» та забезпечує публічний доступ до інформації про всі етапи закупівель.

Іншим важливим аспектом реформи стало ухвалення Закону України «Про публічні закупівлі» у 2015 році. Він встановив нові правила для державних тендерів, зокрема вимагав проведення відкритих конкурсів для закупівель, що перевищують певні порогові значення, та зобов’язував використовувати для цього Prozorro. Завдяки цим змінам суттєво зросла конкуренція серед постачальників, що зі свого боку дозволило державі зекономити значні кошти.

Зміни в підходах до публічних закупівель вже принесли відчутні результати: підвищилася прозорість витрат, посилився контроль громадськості та бізнесу, а міжнародні партнери визнали успіхи України в цьому напрямку. Однак залишається чимало викликів — маніпуляції на рівні замовників, оскарження результатів тендерів і необхідність подальшої цифровізації процесів. Попри це, реформа публічних закупівель вже стала прикладом позитивних змін, які можуть бути ефективними за умови політичної волі та підтримки суспільства.

Приватизація

Реформа приватизації в Україні стала відповіддю на багаторічну неефективність управління державними підприємствами. Сотні таких об’єктів приносили збитки, ставали безперервним джерелом корупції та обтяжували бюджет. З 2018 року в Україні запрацював новий закон «Про приватизацію державного та комунального майна», який спростив процедури продажу, зробив їх прозорішими та залучив до процесу міжнародних інвесторів.

Загалом приватизацію поділили на «малу» та «велику». Мала приватизація стосувалася об’єктів вартістю до 250 млн грн і проводилася через електронну платформу Prozorro.Продажі. Це електронна система стала своєрідною «відповіддю» системі Prozorro, і що гарантувала конкурентність і відкритість торгів, а її використання від запуску у 2016-му році принесло в бюджет понад 100 млрд грн доходів.

Велика приватизація включала продаж стратегічних підприємств, як-от обленерго та заводи. Хоча цей процес відзначався складністю через політичний тиск та опір старих еліт, вдалося успішно реалізувати кілька знакових продажів.

Реформа приватизації принесла позитивні результати: надходження до бюджету зросли, кількість збиткових підприємств зменшилася, а управління активами стало помітно ефективнішим. Проте виклики залишаються — особливо в питанні завершення великої приватизації та забезпечення захисту інвесторів.

Відкриті дані

У 2016 році Україна приєдналася до Міжнародної хартії відкритих даних, а Кабінет Міністрів ухвалив постанову, що зобов’язала органи влади публікувати ключові набори даних у форматах, придатних для автоматизованої обробки. Це сприяло підвищенню прозорості державних органів та полегшило доступ громадян і бізнесу до публічної інформації. Так в країні розпочалася реформа відкритих даних.

Для реалізації цих змін держава створила національний портал відкритих даних data.gov.ua, де публікується інформація з різних сфер, а також інтегровані електронні сервіси, як-от Prozorro та eHealth. Як наслідок, після впровадження цих інновацій Україна увійшла до ТОП 10 світового рейтингу відкритості даних, а реформа допомогла створити нові сервіси та бізнеси. Однак, через безпекові виклики війни, деяка публічна інформація дотепер закрита.

Земельна реформа

Володіння і продаж землі для українців — одвічний біль, тож до старту реальної реформи понад 20 років діяв мораторій на продаж сільськогосподарських земель, який обмежував права власників землі та стримував розвиток аграрного ринку. У 2020 році після тривалих обговорень і погодження тисяч правок Верховна Рада нарешті ухвалила закон, який дозволив продаж земель сільськогосподарського призначення, що стало ключовим кроком у відкритті ринку землі.

Від початку було зрозуміло, що це лише перший і дуже малий крок. Реформа передбачала поступове впровадження ринку: з липня 2021 року купувати землю отримали право лише фізичні особи-громадяни України з обмеженням у 100 гектарів на одну особу, а з 2024 року це право поширилося і на юридичних осіб. Також було запроваджено електронні земельні аукціони через систему Prozorro.Продажі — це зі свого боку забезпечило прозорість і чесність угод. А ще додатково оновлено Державний земельний кадастр — його інтегрували з Реєстром прав власності.

Попри критику та побоювання, реформа принесла позитивні результати. Вона розширила економічні можливості для фермерів, активізувала інвестиції в аграрний сектор та підвищила ефективність використання земель. Водночас залишаються виклики, зокрема щодо доступності кредитування для малих фермерів і запобігання концентрації земель у руках великих агрохолдингів.

Цифровізація послуг

Основною метою цих змін було спростити взаємодію громадян і бізнесу з державою через впровадження цифрових сервісів. У лютому 2020 року запустили платформу “Дія” — так державі вдалося об’єднати десятки державних послуг в одному мобільному застосунку та на вебпорталі. Завдяки цьому громадяни отримали доступ до цифрових документів, реєстрації бізнесу, сплати податків, оформлення допомоги та багатьох інших сервісів без необхідності відвідувати державні установи. І за майже 5 років існування кількість доступних сервісів у “Дії” зросла в декілька разів.

Реформа також включала деякі з тих речей, про які я вже згадував — цифровізацію ключових державних реєстрів, автоматизацію процесів у сфері охорони здоров’я через систему eHealth, запуск електронного документообігу, а також запровадження онлайн-послуг у сфері земельних відносин, будівництва та соціального забезпечення. Успіхи реформи зробили Україну однією з провідних країн у сфері діджиталізації в Європі. Цифрові сервіси скоротили час і витрати громадян, зменшили корупцію та підвищили прозорість управління, ставши важливим інструментом модернізації держави.

Антикорупційна реформа

З очевидних причин про ці зміни я можу говорити годинами і днями, адже оптимізація підходів до боротьби з корупцією зачепили більшість із тих реформ, про які згадувалося вище. Власне, антикорупційна реформа стала базою для більшості змін в країні, і це не дивно, адже запит на справедливість був одним із головних для українців після Революції Гідності.

Передусім у рамках створено справжню екосистему з нових інституцій. Зокрема розпочали роботу Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) для розслідування корупційних злочинів, Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) для їхнього процесуального супроводу та Вищий антикорупційний суд (ВАКС) для розгляду відповідних справ. Також в Україні з’явилося Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), яке перевіряє майнові декларації чиновників, формує антикорупційну політику в державі та захищає викривачів. А для розшуку, оцінки, управління та реалізації активів, які можуть бути використані як докази у корупційних та інших кримінальних провадженнях, було створено Агентство з розшуку та менеджменту активів (АРМА). 

Крім інституційних змін, реформа охопила запровадження прозорих процедур у публічних закупівлях через систему Prozorro, створення реєстрів відкритих даних і вдосконалення законодавства, спрямованого на викриття та покарання корупційних злочинів. Попри значні досягнення, реформа досі наштовхується на чимало викликів — зокрема в питанні незалежності антикорупційних органів, завершення судових розглядів топкорупційних справ та усунення корупційних схем у державному секторі. Проте вже можна сказати, що результати антикорупційної реформи заклали міцний фундамент для підвищення довіри суспільства до державних інституцій та створення умов для сталого розвитку країни.

***

Усе, описане вище, показує, що ми свої останні 10 років точно не згаяли. Ми створили і продовжуємо користуватися крутими речами, аналогів яким подеколи немає у світі.

Проте реформування не можна зупинити або завершити, і чи не найяскравіше сьогодні це показує приклад Грузії. Десять років тому ця країна була для нас прикладом, ми почали її наслідувати вже тоді, коли в самій Грузії більшість реформ зупинилася. А сьогодні ця країна знову на межі розколу в суспільстві та розвороту на 180 градусів. Можливо, так стається тому, що люди дуже швидко забувають про те, що змінюється в країні, до всього хорошого надто швидко звикають і хочуть більшого. 

Поки що про жодну зі значних реформ ми не можемо сказати, що вона завершена, а тому нашим бажанням ще є куди рости, а країні – є куди розвиватися. Проте і забувати про вже досягнуті успіхи теж не варто. Власне, саме з них ми й маємо черпати сили для майбутніх змін.