Коли принцип блокує правосуддя: безпосередність судового розгляду при заміні судді

Зміна одного із суддів з колегії під час розгляду справи часто обнуляє роки роботи — і саме з цим може зіткнутися ВАКС після потенційного переходу трьох суддів до апеляційної інстанції в результаті останнього конкурсу в Антикорсуд. В основі проблеми — засада безпосередності. То як знайти баланс між якістю правосуддя і розумними строками?

Однією з ключових засад кримінального процесу є безпосередність дослідження показань, речей і документів судом, закріплена в ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України. Її суть полягає в тому, що суддя повинен особисто побачити, почути й дослідити всі докази у справі, перш ніж винести рішення.

Орієнтуючись на цю норму, суд не може будувати свої висновки на переказах або протоколах допитів, складених слідчими на етапі досудового розслідування. Суддя має особисто допитати свідка, оглянути речові докази й документи та вислухати обвинуваченого наживо. Ідея безпосередності полягає, зокрема, у тому, що лише під час живого спілкування можна помітити емоції, вагання свідка або суперечності, які не передасть жоден папір, і лише це зрештою дозволяє встановити істину.

Попри це тривалий судовий розгляд зіштовхується з традиційними проблемами, які стосуються життя суддів: кадрові зміни, декретні відпустки, вихід у відставку. Це може призводити до того, що прогрес у розгляді справи буде в один момент знівельований, і доведеться починати все спочатку. Чи дійсно виправдані такі підходи — розбираємось у цьому матеріалі.

Від княжого двору до паперової тяганини: історія принципу

Історія цього принципу в Україні сягає ще доби Київської Русі та її фундаментальної правової пам’ятки — «Руської Правди». Тоді правосуддя було виключно безпосереднім і максимально прямим: обвинуваченого приводили на княжий двір, а доказами слугували фізичні дії — «гоніння сліду» або «звід». Жодних стосів паперу — суддя особисто сприймав процес, а рішення міг винести лише той, хто цей процес розпочав.

Проте з розвитком бюрократії в XV–XVII століттях безпосередність почала поступатися документам. За часів Соборного Уложення — універсального кодексу кримінального та цивільного права Московського царства — запанувала паперова тяганина. Слідчі занотовували слова сторін, складали короткі виписки, а судді часто виносили рішення, навіть не бачачи учасників справи. Відродження безпосередності відбулося лише під час судової реформи 1864 року. Тоді юридична наука остаточно визнала: щоб знайти правду, суддя має бути присутнім особисто, а не просто читати протоколи.

На українських землях, що входили до складу Австро-Угорщини, — на Галичині, Буковині, Закарпатті — засада безпосередності утвердилася завдяки Австрійському кримінально-процесуальному кодексу 1873 року.

Цей кодекс протиставив безпосередність та усність старому «інквізиційному» процесу, де панувала засада писемності, коли суддя просто зачитував зібрані слідчим папери, не слухаючи нікого наживо. Австрійський кодекс натомість вимагав, щоб усі докази сприймалися судом безпосередньо (Hauptverhandlung): суддя особисто заслуховував обвинуваченого, свідків та експертів, а вирок мав ґрунтуватися виключно на тому, що відбулося в залі засідань. Зачитування протоколів допиту допускалося лише як виняток: якщо свідок помер, зник, тяжко захворів, або якщо обидві сторони на це погодилися.

Кодекс також вимагав незмінності складу суду — справу від початку й до кінця мали розглядати ті самі судді. Якщо хтось із суддів не міг бути присутнім, розгляд призупинявся, або залучали запасного суддю, який мав бути в залі з першої хвилини процесу. Апеляція щодо вини була обмеженою: вища інстанція не могла переглянути те, що бачив лише перший суддя, без повторного розгляду. Ця традиція заклала підвалини того, що ми сьогодні називаємо високим стандартом доказування.

Паперовий протокол — це ще не доказ

Зміст засади безпосередності визначений у КПК України, і його схематично можна звести до такого:

• тільки вголос та особисто: суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження отримує усно (ст. 23);
• поза судом — не доказ: суд не може визнати доказами ті відомості, які містяться в показаннях, речах і документах, але не були досліджені ним безпосередньо (ст. 23);
• обвинувачення має забезпечити явку свідків: для того, щоб захист міг поставити їм запитання перед незалежним і неупередженим судом (ч. 3 ст. 23).

Безпосередність дослідження показань є загальною засадою кримінального провадження і повинна застосовуватися за замовчуванням. Винятки достатньо обмежені: показання осіб, які не з’явилися безпосередньо на судове засідання, приймаються лише в окремих випадках, передбачених КПК України, наприклад, якщо слідчий суддя провів допит ще на етапі досудового розслідування (ст. 23, 225 КПК України). До того ж є можливість використовувати відеозаписи допитів, що передбачено ч. 11 ст. 615 КПК України.

Відеозапис як місток до безпосередності

Воєнний стан змусив правосуддя адаптуватися до нових, часто екстремальних умов. Звичні підходи довелося переглянути, адже іноді фізична присутність усіх учасників процесу просто неможлива з об’єктивних причин.

Фундаментальним тут залишається правило, закріплене в ч. 4 ст. 95 КПК України: суд не має права обґрунтовувати свої рішення показаннями, наданими слідчому чи прокурору, або посилатися на них. Це означає, що паперовий протокол допиту від слідчого чи детектива не є доказом, поки свідок, потерпілий чи обвинувачений не повторить це особисто в суді.

Водночас ч. 11 ст. 615 КПК України дозволяє використовувати показання свідків чи потерпілих, отримані під час розслідування в умовах воєнного стану, як докази — але за умови обов’язкової відеофіксації. Відеозапис стає тим самим містком до безпосередності: переглядаючи відео, суддя бачить живу людину, її емоції та поведінку, і це набагато надійніше за сухий текст на папері. Якщо ж допитують підозрюваного, то, окрім безперервного відеозапису, у процесі обов’язково має брати участь захисник.

Технічна еволюція суду

У цьому контексті не можна оминути ще одну важливу засаду кримінального судочинства — повне фіксування судового процесу технічними засобами. Фіксація судових засідань пройшла колосальний шлях змін від звичайного паперового журналу судового засідання до повної цифрової відео- й аудіофіксації, яка сьогодні є стандартом. Раніше єдиним джерелом інформації про те, що відбувалося в залі суду, для людей, які не брали участь безспосередньо в засіданні, був протокол судового засідання, написаний секретарем від руки або на друкарській машинці.

Першим кроком у трансформації став перехід до обов’язкової аудіофіксації за допомогою систем, як-от «Камертон» чи «Оберіг». Але звук не передавав повної картини: жестів, міміки чи того, чи не підказує хтось свідку відповідь з боку. Сьогодні ми прийшли до етапу повної аудіо- й відеофіксації засідань, тобто повної цифровізації правосуддя. Сучасні зали засідань обладнані камерами, які фіксують усе, що відбувається, а система дистанційного відеоконференцзв’язку (ВКЗ) дає змогу брати участь у засіданні, не виходячи з дому чи офісу. Особливо гостро це питання постало під час пандемії, а згодом і повномасштабної війни. Відеофіксація забезпечила «дистанційну безпосередність» судочинства.

Один із викликів для ВАКС: чому справи починаються з нуля

На практиці безпосередність судового процесу подекуди стає викликом, який ми детально описували у звіті з моніторингу роботи ВАКС. Основна проблема полягає в конфлікті між якістю та швидкістю. Справи про топкорупцію надзвичайно об’ємні, тому можуть слухатися роками. Принцип безпосередності вимагає незмінності складу суду: якщо один суддя змінився (наприклад, через декрет, звільнення чи призначення в інший орган), суддівська колегія в новому складі має почати розгляд справи з самого початку, щоб особисто дослідити всі докази (ст. 319 КПК України).

З цього правила законом передбачено два винятки.

Перший — коли учасники процесу не наполягають на заміні нового судді, а також якщо новий суддя ознайомився з матеріалами провадження та згоден з судовими рішеннями. Тоді суд може ухвалити рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку.

Випадки, коли сторона захисту добровільно погоджується не починати розгляд спочатку, є справжньою рідкістю в антикорупційних процесах. Прикладом тут є справа щодо будівництва полігону «Широкий лан». Захисники не заперечували проти продовження судового розгляду після заміни судді. Така позиція сторін дозволила уникнути марнування часу на повторні процедури.

Однак у низці гучних справ, як-от справа заводу «Краян» чи справа про розкрадання в «Держінформ’юсті», ВАКС вирішив не починати розгляд спочатку попри заперечення окремих учасників. Судді аргументували це тим, що повна аудіо- й відеофіксація попередніх засідань дозволяє новому судді детально ознайомитися з усіма нюансами справи, не витрачаючи роки на повторні допити свідків.

Такий підхід поділяють не всі судді, про що свідчать їхні окремі думки. Вони наголошують: право сторони захисту вимагати саме нового розгляду має бути в пріоритеті. Їхня позиція ґрунтується на тому, що жодне відео не замінить особистого контакту судді з обвинуваченим, а незмінність складу суду є ціннішою за швидкість розгляду. Така розбіжність у практиці суперечлива: поки в одних справах ВАКС продовжує слухання, в інших усе починається з нуля, що затягує процес на роки. Деякі ж судді наголошують, що буквальне дотримання безпосередності не повинно перетворюватися на абсурд, який блокує правосуддя.

Так, у червні 2023 року під час розгляду справи про хабарництво ексчиновниці Мінагрополітики одного із суддів колегії замінили через його довготривале відрядження. Суд першої інстанції, керуючись логікою процесуальної економії і принципу розумних строків, виніс ухвалу: розгляд з початку не починати, докази повторно не досліджувати. Справа вже перебувала на етапі допиту обвинуваченої. Судді зазначили, що нова суддя вже ознайомилася з матеріалами й висловила згоду з попередніми рішеннями. У лютому 2024 року ВАКС виніс вирок експосадовиці — 8 років позбавлення волі з додатковими покараннями.

Однак в апеляційній скарзі адвокати навіть не просили призначати новий розгляд, а вимагали виправдання через брак доказів. Проте АП ВАКС замість розгляду скарги по суті звернула увагу саме на процедурний момент заміни судді. Двоє з трьох суддів апеляції зайняли таку позицію: продовження розгляду після заміни судді всупереч бажанню сторони захисту почати спочатку — це істотне порушення закону. На їхнє переконання, вирок, ухвалений суддею, який брав участь у справі лише частково, руйнує засади безпосередності й незмінності складу суду. Як наслідок, вирок скасували, а справу відправили на новий розгляд.

Цікаво, що один із суддів не погодився з колегами і в окремій думці акцентував на тому, що засада безпосередності не є абсолютною. На його думку, цьому принципу притаманна гнучкість: і закон, і практика Верховного Суду вже допускають низку винятків, зокрема:

• використання показань із попередніх судових розглядів (постанова ККС ВС від 01 червня 2022 року у справі № 206/6584/19);
• використання результатів допиту потерпілих за відсутності обвинувачених (постанова ККС ВС від 18 січня 2022 року у справі № 404/2468/17);
• обґрунтування судами своїх висновків на показаннях, які були надані суду першої інстанції (постанова ККС ВС від 17 жовтня 2023 року у справі № 638/18452/17);
• дослідження в судовому засіданні не всього обсягу доказів-документів, а лише тих частин, на які звертають увагу учасники провадження (постанова ККС від 06 грудня 2021 року у справі № 756/4855/17).

Головний висновок у тому, що незмінність складу суду важлива, проте її не можна тлумачити відірвано від обставин конкретної справи, а засада безпосередності не має ставати перешкодою для ефективного правосуддя.

Другий виняток з правила — це інститут запасного судді (ст. 320 КПК України). У тривалих провадженнях повинен призначатися запасний суддя, який перебуває в залі засідань і в разі хвороби чи звільнення основного судді може негайно його замінити без зупинки процесу.

Однак у реальному житті, коли суддів і так бракує, а корупційні справи майже завжди є затяжними, перспективність цього механізму вкрай сумнівна. В умовах тотального кадрового голоду тримати суддю на лаві запасних роками — це розкіш. Як наслідок, коли хтось із колегії вибуває, розгляд часто доводиться починати з нуля.

Міжнародний досвід: баланс між безпосередністю і ефективністю

Аналіз міжнародної практики свідчить, що підходи до реалізації засади безпосередності в разі зміни складу суду варіюються від суворих імперативних вимог до гнучких процедур, заснованих на використанні технічних засобів.

Так, у німецькому кримінальному процесі немає дискреції судді щодо того, чи починати розгляд спочатку, якщо склад суду змінився без наявності запасного судді. Згідно з § 226 Кримінально-процесуального кодексу Німеччини, основне слухання справи відбувається в безперервній присутності суддів. Проте зрозуміло, що бувають різні людські фактори, які унеможливлюють участь судді в кожному засіданні. З цих причин ст. 192 іншого закону передбачила, що в разі тривалого провадження головуючий може залучити запасних суддів, які будуть присутні на засіданні та замінять суддю, який не може бути присутнім. З цього зрозуміло, що неможливо проводити подальший розгляд справи, якщо один із суддів був замінений, а запасний суддя не залучений. Незаконний склад суду є абсолютною підставою для оскарження вироку в апеляції.

Схожа ситуація в Литві, де кожна справа має розглядатися незмінним складом суду, а заміна судді автоматично веде до початку розгляду з нуля, якщо у провадженні не брав участі запасний суддя (ст. 222, 223).

Водночас деякі країни обирають гнучкіший шлях, спрямований на дотримання розумних строків. Кримінально-процесуальний кодекс Польщі (ст. 404 та 404b) дозволяє продовжити слухання після заміни члена колегії, якщо це не загрожує правильності розгляду справи. Новий суддя отримує час на ознайомлення з матеріалами й доказами, після чого може офіційно заявити, чи потребує він повторного дослідження доказів.

Найбільш показовим для українського контексту є досвід Італії. Попри історично сувору вимогу незмінності суддів, закріплену в ст. 525 КПК Італії, практика радикально змінилася після прецедентного рішення Верховного касаційного суду у справі Bajrami (2019), що згодом було відображено в ст. 495 Кодексу. Тепер зацікавлена сторона має право на повторний допит свідків після заміни судді лише в тому разі, якщо попередні свідчення не були зафіксовані за допомогою аудіо- чи відеозапису, або якщо суддя вбачає в цьому об’єктивну необхідність. Такий підхід критикувався італійськими правниками, тому при його адаптації в українському законодавстві слід забезпечити дотримання процесуальних гарантій. 

Ця тенденція до технологічної компенсації безпосередності знаходить своє відображення й у практиці Європейського суду з прав людини. Суд неодноразово наголошував, що можливість обвинуваченого провести очну ставку зі свідком за присутності судді, який остаточно вирішує справу, є важливою гарантією оцінки правдивості показань.

Проте ЄСПЛ не вважає принцип безпосередності абсолютною забороною будь-якої зміни складу суду. У справах Cutean проти Румунії та P.K. проти Фінляндії Суд зазначив, що адміністративні чи процесуальні чинники можуть стати перешкодою для участі судді, і в таких випадках необхідно вжити компенсаторних заходів. До них належать надання новому судді протоколів або технічних записів засідань.

Наприклад, у справах Graviano проти Італії та Škaro проти Хорватії ЄСПЛ не встановив порушень, оскільки заміна судді супроводжувалася доступом до матеріалів попередніх слухань, а правдивість показань свідків не ставилася під сумнів. Водночас Суд встановлює порушення у випадках, коли змінюється весь склад колегії або коли новий суддя виносить вирок, не побачивши ключових свідків, чиї показання були вирішальними.

Питання безпосередності та права повторного допиту свідків є актуальним і для України. Зокрема, у справах Фамуляк проти України ЄСПЛ акцентував на тому, що заміна судді колегії після допиту свідка зазвичай повинна призводити до повторного його допиту. Проте, якщо свідок уже був допитаний захистом на попередньому етапі й це належно зафіксовано, то принцип безпосередності може бути обмежений.

В іншій справі — Черніка проти України — суд наголосив, що важливим елементом справедливого суду є можливість очної ставки обвинуваченого зі свідком у присутності судді, який зрештою вирішує справу. Суддя має особисто переконатися в правдивості свідчень, побачити реакції та емоції людини. Проте знову ЄСПЛ вказує, що засада безпосередності не абсолютна і може бути обмежена, якщо: наявні повні протоколи, транскрипти попередніх допитів; достовірність показань свідка не ставиться під сумнів.

Це дозволяє зробити висновок, що і міжнародний досвід, і практика ЄСПЛ демонструють поступовий перехід від фізичної присутності до змістовної безпосередності, де якісна аудіо- й відеофіксація виступає належним засобом забезпечити розгляд справи справедливим судом при зміні його складу.

Змістовність чи формалізм: чому це питання потребує законодавчих змін

Наявність таких розбіжностей у практиці ВАКС щодо процесуальних наслідків заміни судді створює правову невизначеність і може стати приводом для зловживань з боку учасників процесу. Парламент має чітко встановити: якщо є повна аудіо- й відеофіксація, згода учасників на продовження розгляду не повинна бути вирішальною. Новий суддя вже має всі цифрові інструменти, які дозволять йому ознайомитися з нюансами розгляду, не обнуляючи років роботи його колег.

Водночас за обґрунтованим клопотанням учасника суд може повторно дослідити певні докази або допитати ключових свідків, якщо це необхідно для забезпечення права на справедливий суд. Так можна нівелювати ризики порушення процесуальних гарантій сторони захисту.

Такий крок дозволить збалансувати засаду безпосередності з принципом розумних строків. Сучасні технології вже достатньо досконалі, щоб забезпечити справедливий суд без потреби роками ходити по колу з тих самих процедур.