Оптимізація кримінального процесу очима народних депутатів

Автори: Павло Демчук, юридичний радник Transparency International Ukraine,

Андрій Ткачук, юрист з моніторингу справ ВАКС Transparency International Ukraine.

2 листопада 2023 року народні депутати Максим Павлюк, Григорій Мамка, Богдан Торохтій та інші зареєстрували проєкт закону №10206, який стосується чималої кількості положень кримінального процесуального законодавства. 

У пояснювальній записці автори декларують прагнення удосконалити окремі положення КПК України, а також забезпечити оперативніше отримання та збереження доказів у кримінальних провадженнях. Зупинимось на тих змінах, які можуть суттєво вплинути на розгляд корупційних справ.

Як сьогодні вирішуються питання, які пропонують змінити?

Станом на тепер у ключових питаннях, що їх пропонують змінити нардепи, положення кримінального процесуального закону врегульовують відносини так:

• умови застосування загальних засад кримінального провадження базуються на доктрині кримінального процесуального права, якщо положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження;
• відсутні строки проведення підготовчого провадження та судового розгляду;
• всі запобіжні заходи, за загальним правилом, обирає суддя. Він же надає дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів;
• суд апеляційної інстанції може призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції;
• понятих здебільшого необхідно залучати до проведення таких слідчих дій, як обшук, огляд тощо;
• не встановлені строки на вирішення питання про відвід та виконання вимог ст. 290 КПК України (тобто відкриття матеріалів досудового розслідування);
• докази визнаються недопустимими, за загальним правилом, якщо вони отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини;
• рішення суду за результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення, не може бути оскаржена — як і рішення про відмову в наданні тимчасового доступу до речей та документів;
• висновки Вищої ради правосуддя, винесені у звʼязку з розглядом клопотань про затримання судді, утримання його під вартою, відсторонення від здійснення правосуддя через притягнення до кримінальної відповідальності формально не є обов’язковими, у тому числі і щодо встановлених ВРП обставин.

Проєкт закону стосується й інших питань, але ми розглянемо лише ключові для нас.

Що пропонують змінити?

Як ми вже вказували раніше, проєкт стосується чималої кількості положень КПК України. Автори пропонують внести такі зміни:

• запровадити механізм обрання запобіжного заходу у виді особистого зобов’язання безпосередньо прокурором або за клопотанням слідчого, дізнавача;
• відмовитись від інституту призначення судом апеляційної інстанції нового судового розгляду в суді першої інстанції, а також відійти від «інституту понятих» та замінити його на обов’язкову відеофіксацію процесуальної дії;
• визначити строки вирішення питання про відвід – не пізніше наступного робочого дня після надходження заяви;
• обмежити строки виконання вимог ст. 290 КПК України 15-ма робочими днями із можливістю продовження слідчим суддею;
• спростити та оптимізувати процедури тимчасового доступу до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку;
• визначити, що докази визнаються недопустимими, якщо вони отримані з порушенням порядку, встановленому цим Кодексом;
• надати можливість оскаржувати рішення суду за результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення, і так само рішення про відмову в наданні тимчасового доступу до речей та документів;
• стануть обов’язковими висновки Вищої ради правосуддя, зроблені у звʼязку з розглядом клопотань про затримання судді, утримання його під вартою, відсторонення від здійснення правосуддя у зв’язку із притягненням до кримінальної відповідальності, і так само це стосуватиметься встановлених ВРП обставин.

Також нардепи пропонують покращити швидкість судового розгляду через зміни до порядку дослідження доказів, механізмів явки сторін тощо.

Які є ризики пропонованих змін?

Важливо розуміти, що вносити будь-які змін до законодавства необхідно саме для вирішення певних проблем. Перший і невід’ємний етап аналізу й розробки публічної політики – це розпізнання (виявлення) суспільної проблеми, адже якщо проблеми не існує, тоді немає і логічного підґрунтя для будь-яких дій органів публічної влади для її вирішення.

Із більшості аналізованих у цьому розділі змін не зрозуміло, на вирішення яких проблем вони спрямовані. Це не зазначено у пояснювальній записці, а комплексний аналіз законопроєкту дозволяє стверджувати, що подібне оновлення може лише негативно вплинути на ефективність роботи органів антикорупційної інфраструктури.

Розширення поняття «слідчий суддя» та збільшення підстав для відводу

Проєкт вносить зміни у визначення поняття «слідчий суддя», доповнюючи його так: «та здійснюють свої повноваження судді, визначені цим Кодексом, на стадії досудового розслідування кримінальних проваджень». Також автори доповнюють зміст положень «недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні» так: «та приймав у зв’язку із цим будь-яке з рішень, що стосується такого розслідування».

На наш погляд, таке розширення змісту поняття слідчого судді разом із розширенням положень про недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні повʼязане з бажанням творців законопроєкту штучно зменшити кількість суддів ВАКС, які будуть вправі розглядати кримінальні провадження по суті.

Річ у тім, що до судового контролю у великих кримінальних провадженнях з чималою кількістю епізодів та фігурантів можуть бути залучені багато слідчих суддів ВАКС. Відтак всі вони не можуть здійснювати розгляд справи по суті.

Однак коли суддя ВАКС не був задіяний на досудовому розслідуванні як слідчий суддя, а здійснював розгляд відводів суддям, це не пов`язано із оцінкою матеріалів кримінального провадження, зокрема, з питань обґрунтованості підозри. Інший приклад – суддя міг вирішувати питання розгляду клопотання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, а це не передбачено процесуальним законом на етапі досудового розслідування.

Заявлення відводів з цих підстав було дуже поширеним, наприклад, у справі про «плівки ОАСК». І взагалі формування складу суду для розгляду цього провадження було досить складним і тривало понад 3 місяці. Відтак ці зміни можуть покласти край можливості судового розгляду складних та обʼємних кримінальних проваджень у ВАКС.

Зміна змісту засади законності 

Автори законопроєкту пропонують, щоб прогалини або неточності в КПК України вирішувалися виключно в інтересах сторони захисту та не погіршували її процесуального становища. Ми вважаємо таке формулювання умов вирішення проблем якості КПК України некоректним. Адже інструмент, передбачений ч. 6 ст. 9 КПК України, спрямований на подолання прогалин цього документа та активно використовується судами України, включно із Верховним Судом.

У доктрині кримінального процесу розроблені умови допустимості застосування процесуальної аналогії у кримінальному судочинстві. Зокрема:

• передбачений кримінальним процесуальним законом випадок повинен бути однорідним з тим, до якого закон (право) застосовується за аналогією. Тобто ситуація, яка вирішується за допомогою процесуальної аналогії, має характеризуватись однаковими або схожими рисами й ознаками з тією, що врегульована законом (правом);
• застосування процесуальної аналогії має відбуватись у суворій відповідності до завдань, які стоять перед кримінальним провадження (ст. 2 КПК). При цьому обов’язково повинні виконуватись як завдання, характерні для всіх стадій кримінального процесу, так і для кожної з них зокрема;
• дотримання принципів кримінального процесу. Необхідність запровадження такої умови зумовлена зокрема тим, що тільки належне дотримання принципів кримінального провадження може забезпечити виконання його завдань. Порушення цієї умови може стати підставою для скасування судового рішення;
• застосування процесуальної аналогії в жодному випадку не повинно обмежувати процесуальних прав учасників процесу чи покладати на них не передбачені законом обов’язки;
• використовуючи процесуальну аналогію, органи дізнання та досудового слідства, прокурор і суд, дотримуючись порядку провадження у кримінальній справі, не повинні вчиняти процесуальні дії, не передбачені нормами кримінального процесуального права. 

Звуження таких умов до однієї – «використання її в інтересах захисту та непогіршення процесуального становища сторони захисту» – може призвести до проблем у правозастосуванні з нівелюванням можливості виконувати завдання кримінального провадження.

Наприклад, суд не матиме можливості визнати певну поведінку сторони захисту зловживанням процесуальними правами, крім випадків, які прямо визначені у КПК України. Однак Верховний Суд в ухвалі від 30 травня 2018 року констатував, що хоча у КПК України не передбачене загальне положення про заборону зловживання процесуальними правами, така заборона є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права. 

Таких випадків ще може бути багато, і суд не матиме можливості ефективно вирішувати проблеми, що виникають під часу судового контролю за дотриманням прав людини, розгляду кримінальних проваджень по суті, перегляду прийнятих судових рішень.

Нові підстави передачі справи від ВАКС до іншого суду

Законодавці пропонують нову підставу для передання кримінального провадження до іншого суду – «якщо справа перестала бути предметно підсудною Вищому антикорупційному суду».

Законопроєкт не деталізує, які випадки маються на увазі, коли справа перестає бути предметно підсудною ВАКС. Однак предметна підсудність визначена у ст. 33-1 КПК України. Відтак можемо припустити, що ідеться про ті випадки, коли в кримінальному провадженні перестали існувати критерії, які дозволяють віднести справу до підсудності ВАКС.

Статті 33-1 та 216 КПК України пов’язують предметну підсудність ВАКС з трьома ключовими критеріями: правова кваліфікація діяння, суб’єктний склад та розмір шкоди або неправомірної вигоди. Вказані дані встановлюються з огляду на обставини кримінального провадження. 

Відтак те, що справа перестала бути предметно підсудною ВАКС, повинно бути встановлено з огляду на процесуальні документи, в яких визначаються формулювання обставин, що розслідуються або інкримінуються особі. 

На досудовому етапі, де повідомлення про підозру доволі динамічне, це не становить особливої проблеми, оскільки сторона обвинувачення може звернутися до слідчого судді іншого суду, у випадку встановлення непідсудності справи ВАКС. А от при розгляді обвинувального акту в суді ми вбачаємо в цьому реальні ризики. 

Зокрема в абз. 4 п. 20-1 Перехідних положень КПК України вказано, що у разі зміни обвинувачення у суді під час розгляду справи ВАКС таке кримінальне провадження продовжує розглядати цей суд. Тому пропоновані зміни не узгоджені з чинними положеннями КПК України. 

Водночас такі положення — це додаткова гарантія незалежності, і вони ж забезпечують невтручання сторонніх зацікавлених осіб у розгляд справ про топкорупцію. ККС ВС уже висловлювався, що повноваження самого ВАКС вирішувати, чи підсудна йому справа, є додатковою гарантією від втручання. І в запровадженні наведеної новели ми вбачаємо загрозу для цієї гарантії.

Таку тезу, зокрема, підтверджують випадки, коли матеріали справи щодо окремих обвинувачених виділялися. І наслідком цього ставала «втрата» критеріїв підсудності ВАКС. Подібне ми спостерігали неодноразово. 

У таких випадках уповноваженою вирішувати питання про підсудність була АП ВАКС. Судді апеляційної інстанції, оцінюючи доцільність передання справи на розгляд до іншого суду, в більшості випадків підходили до цього питання змістовно. Це проявлялося в тому, що за відсутності у виділеної справи критеріїв ст. 33-1 КПК України та їх наявності у справи, з якої було виділено ці епізоди, суд перевіряв їх зв’язок, а саме чи вчинялися злочини зі спільним умислом, та чи пов’язані фактичні обставини справи між собою.

Складена судова практика АП ВАКС позитивно відображає реалізацію положень абз. 3 п. 20-2 Перехідних положень КПК України щодо обов’язковості оцінки потенційного негативного впливу на провадження у разі його виділення. Нова ж підстава для передачі справи в контексті виділення матеріалів кримінального провадження дозволятиме передавати виділені справи з ВАКС до іншого суду не через змістовну оцінку зв’язку проваджень, а через формальні підстави – невідповідність критеріям ст. 33-1 КПК України після виділення. 

Так було у випадку критично оціненого рішення АП ВАКС у справі про протиправне вибуття трубопроводу «Самара-Західний напрямок» з державної власності. Матеріали щодо ексзаступниці директора ДП «УкрДІАП» були виділені в окрему справу, через що остання втратила критерії підсудності ВАКС. АП ВАКС прийняла рішення про її предметну непідсудність, тому передала на розгляд до іншого суду, з чим не погодилися два з п’яти суддів.

Ця новела негативно вплине на судовий розгляд кримінальних проваджень у ВАКС. На нашу думку, нова підстава для передання справи на розгляд до іншого суду спрямована на те, щоб загальмувати розгляд деяких справ та нівелювати тривалий прогрес ВАКС у їх розгляді. 

Зміни дозволять затягувати розгляд, оскільки захист зможе систематично ініціювати вирішення питання про підсудність (по ходу становлення обставин справи). У найгіршому випадку запровадження цих змін стане причиною передавати справи на розгляд до іншого суду, що зобов’яже новий суд починати розгляд спочатку.

А ще з наведених причин може серйозно послабитися інституційна незалежність ВАКС — через формування простору для потенційних зловживань не лише сторони обвинувачення, а й стороною захисту.

Надміру спрощене ставлення до оцінки допустимості доказів

Пропонується внести зміни до частини першої статті 87 КПК України про недопустимість доказів. А точніше — розширити спектр доказів, які повинні визнаватися недопустимими. Крім доказів, здобутих з істотним порушенням прав та свобод людини, нардепи хочуть, аби суд визнавав недопустимими будь-які докази, отримані всупереч КПК України.

Це положення є чи не найнебезпечнішим серед запропонованих, адже прямо впливає на вирішення справи по суті. 

За своїм змістом воно виводить на перший план один з рівнозначних елементів завдання кримінального провадження, що стосується застосування належної правової процедури під час кримінального провадження. При цьому нехтуючи змістом інших елементів, зокрема захистом особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень.

Законопроєкт пропонує поставити належну правову процедуру як самоціль кримінального провадження. Хоча вона не може бути такою, оскільки  становить собою лише важливу умову досягнення результатів кримінального судочинства. Саме такої позиції притримується Велика Палата ВС у своїй постанові від 31.08.2022.

Наявний критерій «недопустимості» доказів повністю відповідає практиці ЄСПЛ, оскільки ставить перед національним судом вимогу підходити справедливо до оцінки доказів на предмет їх допустимості, тобто без формальної прив’язки до порушення порядку їх отримання. Оцінка доказів на предмет допустимості не може опиратися виключно на формальні вимоги закону, а повинна комплексно оцінюватися для збалансування інтересів суспільства та балансу дотримання прав підозрюваних та обвинувачених.

Ця новела становить серйозний ризик для безлічі кримінальних проваджень, у тому числі в яких є потерпілі особи, і при цьому не може вирішити жодної суспільної проблеми. А її запровадження може стати причиною безпідставного виправдання винних осіб навіть через незначні порушення в порядку отримання доказів.

Порядок продовження строків досудового розслідування

Автори проєкту пропонують встановити послідовність, за якою повинні продовжуватися строки досудового розслідування у кримінальному провадженні. А саме спершу слідчий повинен буде звертатися до керівника органу прокуратури та продовжувати до 3-х місяців. Потім за погодженням з керівником органу прокуратури звертатися до слідчого судді за продовженням до 6-ти місяців. І насамкінець — за погодженням з Генеральним прокурором чи його заступниками звертатися до слідчого судді за продовженнями до 12-ти місяців.

Пропонують народні депутати і наслідки за недотримання цієї послідовності не дотримано – закриття кримінального провадження.

Ми вважаємо такі зміни необґрунтованими та небезпечними для наявних кримінальних проваджень.

По-перше, субʼєкт продовження строку досудового розслідування, за концепцією, закладеною в КПК України, залежить від складності провадження. Якщо це виняткова складність – продовжує слідчий суддя до 12-ти місяців, особлива складність – до 6-ти місяців, а просто складність – то керівник органу прокуратури уповноважений продовжити до 3-х місяців. Тобто немає сенсу проходити продовження строку керівником органу прокуратури, якщо орган досудового розслідування вважає це кримінальне провадження винятково складним.

По-друге, наслідок, у вигляді закриття кримінального провадження через недотримання послідовності продовження строків досудового розслідування є неспівмірним із тим порушенням норм КПК України, яке є підставою для його застосування. Адже судовий контроль за строками досудового розслідування здійснюється. І суттєвого впливу на права людини таке порушення послідовності не справляє.

По-третє, невідомо, яким чином будуть пропоновані зміни застосовуватися до наявних кримінальних проваджень. Якщо учасники будуть масово подавати клопотання про їх закриття через те, що орган досудового розслідування не в тій послідовності продовжував строки досудового, то це може викликати ще більшу проблему, ніж застосування «поправок Лозового» в обʼєднаних кримінальних провадженнях.

На початку грудня 2022 року депутати вилучили положення про обрахунок строків досудового розслідування у «фактових» справах. І тому повернення до попередньої моделі може посіяти ще більший хаос.

Встановлення строків судового провадження

Безперечною новелою цього проєкту є встановлення строків підготовчого провадження та судового розгляду. Так, автори пропонують підготовче провадження проводити не пізніше 15 робочих днів. А судовий розгляд – не пізніше одного року у судових провадженнях щодо нетяжких злочинів, трьох років щодо тяжких та п’яти років щодо особливо тяжких злочинів.

Встановлення чітких строків судового розгляду кримінальних справ не поширене в інших державах. Імовірно це повʼязано з тим, що в кримінальному процесі пріоритет ставиться на повноту судового розгляду, а не на його швидкість. Адже в іншому випадку ставки є надто високими. 

Звісно, це не заперечує необхідність вирішення проблеми надмірної тривалості судового розгляду кримінальних проваджень. І вирішення цих проблем пропонується в аналізі практики Європейського суду з прав людини, а також виконанні рішень суду окремими державами-членами Ради Європи.

В спеціальному дослідженні, присвяченому цим питанням, окреслюються два найбільш поширені підходи, які спрямовані на дотримання стандартів Ради Європи щодо розумної тривалості кримінального провадження:

• можливість отримати певну форму компенсації за недотримання розумних строків; 
• запровадження механізмів, за допомогою яких підозрюваний може подавати клопотання про прискорення провадження у справі після пред’явлення кримінального обвинувачення.

Ми вважаємо, що в цьому напрямку слід рухатися і вітчизняній системі кримінальної юстиції. Тим паче, що декларування строків судового провадження може реально не вплинути на імплементацію цих норм на практиці. А фігуранти кримінальних переслідувань отримають ще один аргумент про порушення Україною своїх зобовʼязань у цій сфері.

Обовʼязковість висновків Вищої ради правосуддя

Автори проєкту пропонують доповнити положення ст. 482 КПК України, яка визначає особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу стосовно судді. Автори проєкту пропонують, щоб  рішення Вищої ради правосуддя, що приймаються у звʼязку з притягненням до кримінальної відповідальності суддів були обов’язковимита оскарженню не підлягали. У тому числі і щодо встановлених ВРП обставин. 

Нагадаємо, що у вересні 2020 року ВРП повернула клопотання Генпрокурорки Ірини Венедіктової про тимчасове відсторонення судді Павла Вовка від здійснення правосуддя. У цьому рішенні члени ВРП встановили, що вказане клопотання подано без дотримання визначених законом вимог, зокрема стосувалося особи, яка не набула статусу підозрюваного. Такі ж рішення були прийняті і щодо інших фігурантів цієї справи. 

І цими висновками ВРП активно користується сторона захисту для відстоювання своєї позиції у справі «плівок ОАСК». І фактично пропоновані нардепами зміни можуть посилити їх позицію.

Однак у кримінальному процесі визначальним є правило, що преюдиціальне значення для суду має лише рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили, і ним встановлено порушення прав людини й основоположних свобод (ст. 90 КПК України). І то лише в питанні визначення допустимості доказів. Решту обставин суд, який розглядає кримінальну справу, повинен оцінити самостійно.

Інші важливі зміни

Також автори пропонують окремі зміни, які, на наш погляд, недоречні. 

Наприклад, нардепи пропонують переглядати в  апеляційному порядку ухвали, прийняті  щодо клопотань про скасування грошового стягнення, а також щодо відмови в наданні тимчасового доступу до речей та документів. На наш погляд, це може суттєво збільшити навантаження на суди апеляційної інстанції. 

Наприклад, у провадженні АП ВАКС у першому півріччі 2023 року перебувало 617 апеляційних скарг та матеріалів. А у провадженні першої інстанції ВАКС за цей період перебувало 1093 клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, з них відмовлено у 106 клопотаннях. Якщо надати можливість їх оскаржувати, то це збільшить навантаження на АП ВАКС на ⅙ від наявної кількості апеляційних скарг та матеріалів.

Також нардепи хочуть надати виключно Генеральному прокурору (або виконувачу його обовʼязків) повноважень змінювати повідомлення про підозру, змінювати обвинувачення в суді, висувати додаткове обвинувачення в суді щодо спеціальних субʼєктів, наприклад, народних депутатів, суддів. А це може негативно вплинути на ефективність та швидкість реалізації цих повноважень прокурорами САП. Достатньо лише пригадати, як в Офісі Генерального прокурора зволікали з підписанням підозр у справі Приватбанку.

На додачу, пропонована авторами законопроєкту вимога про окремий розгляд та вирішення клопотань учасників судового провадження судом може призводити до затягування процесу. На сьогодні суд може вирішувати порядок розгляду таких клопотань — чи розглядати їх всі разом в нарадчій кімнаті чи виходити окремо від кожного учасника. Очікувати, що учасники судового провадження не заперечуватимуть щодо одночасного розгляду та вирішення таких клопотань, досить небезпечно, адже вони можуть бути зацікавлені затягуванні судового розгляду, тому підтримають тривалий розгляд судом цих клопотань.

Що ми рекомендуємо?

Цей проєкт закону містить істотно небезпечні норми, які можуть підірвати ефективність роботи системи кримінальної юстиції. Вони перекреслюють імовірний позитив від тих пропозицій, які дійсно можуть сприяти оптимізації кримінального процесу.

Відтак Transparency International Ukraine рекомендує відхилити проєкт закону №10206.