18 грудня 291 народний депутат підтримав законопроєкт, який мав би фактично скасувати недоторканність.

Команда Transparency International Ukraine підготувала юридичний аналіз документу.

На розгляді у Верховній Раді України (на стадії 2-го читання) перебував законопроєкт № 2237 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою приведення у відповідність до Закону України «Про внесення змін до статті 80 Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України». Розгляд у другому читанні був запланований на 17 грудня.

7 жовтня 2019 року Верховною радою України отримано законопроєкт № 2237 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою приведення у відповідність до Закону України «Про внесення змін до статті 80 Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України».

Законопроєкт пропонував впровадити процесуальні зміни притягнення спеціальних суб’єктів до кримінальної відповідальності (у тому числі — народних депутатів).

Відповідно до чинної редакції ст. 482 Кримінального процесуального кодексу України притягнення до відповідальності народного депутата України можливо виключно у разі надання згоди з боку ВР України, що створює суттєві складнощі у цьому процесі.

Станом на друге читання у законопроєкт внесено низку змін, які на процесуальному рівні блокують фактичне притягнення народних депутатів України до кримінальної відповідальності.

У законопроєкт внесено низку змін, які на процесуальному рівні блокують фактичне притягнення народних депутатів України до кримінальної відповідальності.

Щодо специфіки проведення обшуку та НСРД 

У тексті законопроєкту вказано наступне формулювання: Такі клопотання розглядаються за обов’язкової участі народного депутата України. Слідчий суддя зобов’язаний завчасно повідомити народного депутата України про розгляд зазначеного клопотання, крім клопотання про застосування негласних слідчих (розшукових) дій або обшуку.” 

Звертаємо увагу, що відповідно до ч.1 ст. 234 Кримінального процесуального кодексу України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцеперебування розшукуваних осіб.

Частиною 4 ст. 234 КПК України унормовано, що клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора.

Таким чином, обшук за своєю сутністю є неочікуваною для ймовірного підозрюваного  розшуковою (слідчою) дією, що має на меті виявити та зафіксувати докази та сліди злочину. Тобто, надання дозволу на вчинення таких дій з залученням (повідомленням) суб’єкта, що ймовірно вчинив кримінальне правопорушення, нівелює сутність такої дії. 

Крім того, виходячи зі специфіки скорочених строків розгляду клопотання про обшук (у день його надходження) не вбачається організація ефективного повідомлення спеціального суб’єкта (народного депутата України).

Статтею 246 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що негласні слідчі (розшукові) дії — це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Тобто, це дії, які здійснюються непублічно та конфіденційно відносно третіх осіб, особливо особи підозрюваного. Процесуальними запобіжниками від зловживання органами досудового розслідування є санкціонування таких дій слідчим суддею.

Таким чином, наявна пряма колізія процесуальних норм, коли сама сутність таких дій нівелюється повідомленням особи, відносно якої такі дії вчитимуться, що дозволить спеціальному суб’єкту знищити докази, сліди злочину тощо.

Окремо зауважимо, що у вищевказаному абзаці перше речення вступає у суперечність із другим і створюється ситуація, коли розгляд клопотань (у тому числі клопотань про обшук та НСРД) повинно здійснюватись за участю народного депутата України (що нівелює сутність таких заходів) проте, слідчий суддя не повідомляє народного депутата України про здійснення такого розгляду. 

Обшук за своєю сутністю є неочікуваною для ймовірного підозрюваного  розшуковою (слідчою) дією, що має на меті виявити та зафіксувати докази та сліди злочину. Тобто, надання дозволу на вчинення таких дій з залученням (повідомленням) суб’єкта, що ймовірно вчинив кримінальне правопорушення, нівелює сутність такої дії. 

Щодо розгляду клопотань про НСРД слідчим суддею

Законопроєкт передбачав: “Розгляд таких клопотань, крім застосування негласних слідчих (розшукових) дій, здійснюється слідчим суддею, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, — слідчим суддею Вищого антикорупційного суду.”

Проте у положеннях законопроєкту (як проєкту НПА, який регулює спеціальний порядок притягнення до кримінальної відповідальності) не вказано, хто здійснюватиме розгляд клопотань про здійснення НСРД. Фактично, зазначене положення унеможливлює застосування НСРД до народних депутатів України.

Щодо неявки народного депутата України “за поважною причини”

У законопроєкті зазначається наступне:

“Якщо народний депутат України без поважної причини не прибув на судове засідання або не повідомив про причини своєї відсутності, таке клопотання може розглядатися без участі народного депутата України.”

Поняття “поважна причина” врегульовано ст. 138 Кримінального процесуального кодексу України (одна з підстав “інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик”). Відтак створюється ситуація, коли поважність причини визначається за внутрішнім переконанням судді. 

У нормі не вказано фактичний ліміт неявок за поважними причинами, що створює ситуацію коли розгляд клопотань може відкладатись необмежену кількість разів. 

Позиція ТІ Україна

Зазначений законопроєкт унеможливлює фактичне притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності. 

Нівелювання ролі здійснення НСРД та проведення обшуку як основних доказових інструментів органів досудового розслідування призведе до того, що вказані органи будуть не в змозі забезпечити якісну доказову базу у кримінальному провадженні відносно народного депутата України. 

Також звертаємо увагу на втрату процесуального сенсу використання арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження. 

Основним завданням арешту майна є позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації тощо.

Тобто, такі дії повинні проводитися максимально неочікувано для підозрюваного, який має відповідно до КПК можливість опонувати у судовому засіданні, але який не повинен мати можливість вжити заходів для знищення, перетворення або відчуження майна третім особам. 

Ситуація, при якій народний депутат України в обов’язковому порядку проінформований про розгляд клопотання про накладання арешту на своє майно, створює ризики  недосягнення мети арешту.

З огляду на викладене пропонуємо привести законопроєкт до стандартів Кримінального процесуального кодексу України, а саме:

1. Зазначити суб’єкта, який розглядатиме клопотання про застосування НСРД. 

Тобто, розгляд клопотань про застосування НСРД повинен здійснювати слідчий суддя апеляційної інстанції за підсудністю або слідчий суддя ВАКС.

2. Врегулювати вичерпний перелік клопотань, розгляд який здійснюватиметься у присутності народного депутата України.

Тобто, розгляд клопотань, перелік яких вказаний у законопроєкті, здійснювати за загальними правилами встановленими КПК до розгляду таких клопотань, з обов’язковим погодженням клопотань з Генеральним прокурором України (його заступником або т.в.о.). 

КПК України надає достатньо механізмів для захисту інтересів підозрюваного, що забезпечують дотримання прав народного депутата України як суб’єкта кримінального провадження.

3. Встановити ліміт у кількості 1-ї неявки у судове засідання за поважної причини, після чого розгляд клопотання можливий без присутності народного депутата України.

Аналіз підготував юридичний радник ТІ Україна Сергій Курінний