Кінець е-декларування

Розмова з головою правління Transparency International Україна Андрієм МАРУСОВИМ

 

Друга хвиля електронного декларування, що завершується вночі на 1 квітня, до дрібниць повторила химери першої хвилі. Реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, знову «впав». Чиновники, щоби не потрапити під відповідальність, мусили чатувати вночі біля комп’ютерів, аби зберегти в онлайн-системі свій фінансовий звіт, проклинаючи і саму систему, й ініціаторів деклараційних вимог.

Терпець рвався не лише тисячам державних службовців, а й керівництву українського уряду. На минулому засіданні Кабміну Володимир Гройсман закликав голову Національної аґенції з питань запобігання корупції Наталію Корчак до відставки, різко розкритикувавши її діяльність. «Ви все, що могли, тільки валили», – перейшов до жарґону Гройсман.

Між тим фіаско Антикорупційної аґенції створює ризик не лише для персональної кар’єри Корчак, а й загалом для антикорупційної політики, котра в останні місяці набула справді гротескних форм…

 

 

В останній день деклараційної кампанії, 31 березня, реєстр працював у нормальному режимі. Зі слів члена НАЗК Олександра Скопича, станом на 15:00 у системі було 99,8 тис. декларацій від топ-чиновників. У категорії державних службовців, котрі мусять подавати такі відомості першими, бракувало ще 3 тисячі фінансових звітів.

Антикорупційна аґенція намагалася врятувати українських чиновників від криміналу і ухвалила рішення про те, що зриви в роботі реєстру є достатньою підставою, аби виправдати запізніле подання декларації. Проте за два дні НАЗК не змогла зібратися на засідання – їй забракло кворуму (члени аґенції Руслан Рябошапка і Руслан Радецький бойкотували засідання, вимагаючи відставки Корчак із посади).

В останній день березня, як і в останній день жовтня, залишається невідомим: а що буде завтра, коли всі прокинуться? А що, як тисячі чиновників плюнуть на декларування – їх же не будуть масово карати? Минулорічну кампанію якось «пронесло», бо в останній день встигли задекларуватися всі високопосадовці (до останньої години чомусь тягнув і Петро Порошенко). Та цього разу масштаби невимушеного або вимушеного бойкоту можуть бути більшими. І то відбувається на тлі захмарного обурення роботою НАЗК й невдоволенням від скромних «ужинків» антикорупційних українських структур загалом (хоч хтось із них – чи НАЗК, чи з НАБУ – покарав авторів попередніх декларацій?).

Голова правління Transparency International Україна Андрій Марусов розповідає Z про хід другої хвилі е-декларування, про збої в роботі системі реєстру, перипетії довкола звільнення Наталії Корчак і спроби поставити Антикорупційну аґенцію на ручне управління.

МИ МОЖЕМО ВИХЛЮПНУТИ ДИТИНУ РАЗОМ ІЗ ВОДОЮ

– На минулому засіданні уряду оприлюднили інформацію, що в реєстрі декларацій на сайті НАЗК «зависло» 400 тисяч чернеток. Йшлося про те, що декларанти можуть потрапити під відповідальність, якщо вони таки не встигнуть заповнити своїх декларацій вчасно. Роз’ясніть, для кого цей ризик актуальний? Хто має подати свою декларацію до 1 квітня?

– Згідно зі змінами до закону «Про запобігання корупції», котрі все-таки підписав президент України, 31 березня залишається «дедлайном» для тих, хто мусив подавати електронні декларації і минулого року. Тобто це народні депутати, міністри, судді й доволі велике число високопосадових чиновників у регіонах. Судячи з результатів минулої кампанії подання електронних декларацій, ідеться приблизно про 100 тисяч декларантів. А щодо решти: депутатів місцевих рад, чиновників дрібного рівня – тобто основної маси осіб, які виконують функції держави чи місцевого самоврядування – для них «дедлайн» відтермінували на один місяць, до 1 травня. Згідно з попередніми підрахунками, йдеться загалом про понад мільйон декларантів.

Власне, у законі, котрий підписав президент, було лише дві здорові ідеї. По-перше, солдати, які воюють в АТО – вони не мусять здавати ці електронні декларації. Це дійсно важливо. По-друге, з огляду на цю технічну кризу з електронним декларуванням, котра була створена на порожньому місці, – для всіх було за краще, якби граничний термін подання декларацій відклали.

Нехай воно відбудеться на місяць пізніше – головне, щоби відбулося.

– Як ви інтерпретуєте скандал довкола електронного декларування і НАЗК? Де шукати край у цієї проблеми? Хто винен?

– На жаль, можна констатувати, що це черговий прояв того, що в колективному правлячому політичному класі України прозорість і відкритість – а саме для цього й започатковували електронне декларування – є непотрібними. Політичному класові це стоїть кісткою в горлі. Це вже не перша спроба відмовитися від відкритості, зокрема від відкритості статків державних службовців. І, на жаль, не остання.

Щодо проблем із електронним декларуванням, то правлячий клас має два ключові важелі, за допомогою яких може постійно тримати на гачку всю систему. Перший важіль – це законодавчі зміни, нормативна база. А другий – це апелювання до технічних проблем.

Із самого початку, ще коли починався відбір членів для НАЗК, політики провели декілька законодавчих спроб провести ревізію електронного декларування. Була спроба або зменшити обсяг інформації, яка підлягає декларуванню, або й просто знищити [ідею]. Зокрема маю на увазі звернення до Конституційного Суду колишніх «регіоналів», а також низку законопроектів. На щастя, всі тодішні проекти – і від Андрія Деркача, і від народних депутатів БПП й «Народного фронту» – вдалося загальмувати.

А щодо технічного боку справи, то це повторення історії, яка трапилася ще наприкінці серпня – на початку вересня. Коли раптом виявилося, що система електронного декларування (яку розробив не за бюджетні кошти, а за гроші Данії офіс ПРООН в Україні) – проблемна, погана. Був ризик зриву електронного декларування. Півроку тому лише під тиском західних партнерів вдалося запустити цю систему.

Те, що бачимо зараз, – це використання того самого технічного важеля, спрямованого на дискредитацію систему, її нейтралізацію. Перспективи, на жаль, печальні. Ми вже чуємо з боку прем’єр-міністра слова про те, що неможливість зняти голову НАЗК або членів НАЗК урядом – це дуже погано, і що треба радикально змінювати законодавство про запобігання корупції. Так, є питання до компетентності НАЗК. Чому я вважаю, що це (заяви Володимира Гройсмана, – Z) погано? Бо саме незалежність НАЗК, неможливість впливати на роботу аґенції з боку президента, виконавчої влади були одним із принципових моментів антикорупційного законодавства.

– Цікаво, що відставки голови НАЗК вимагає не лише прем’єр-міністр, а й низка громадських організацій (ідеться про звернення від Transparency International, Центру протидії корупції й інших). Чи громадські активісти не дають красивий пас урядові?

– Звернення організацій викликане об’єктивною ситуацією, адже з самого початку було очевидно, що більшість членів НАЗК не в змозі забезпечити належну роботу аґенції, а пані Корчак не може забезпечити якісне керування цим органом. Дуже показово, що зараз два члени НАЗК виступили з вимогою, щоби пані Корчак пішла з посади голови. На жаль, це лише половина членів НАЗК. Корчак уперто відмовляється подавати у відставку.

З іншого боку, очевидно, що в цих процесах є і об’єктивні, і суб’єктивні фактори, а ще є ризики, що дитину вихлюпнуть разом із водою. Центральна влада – чи то Гройсман, чи парламентська коаліція, чи хтось інший – може взятися переконувати, що теперішня законодавча рамка для НАЗК не працює. Можливо, вони почнуть проштовхувати пропозиції, щоб майбутня Антикорупційна аґенція була повністю підконтрольною, щоби вона була просто одним із органів виконавчої влади, цілком залежним від прем’єр-міністра й уряду або від президента.

– Щодо двох членів НАЗК, які сьогодні вимагають відставки Корчак, – Руслана Радецького і Руслана Рябошапки, то пригадується, що в день, коли їх обрали до складу аґенції, фактично відбувся розмін кандидатами між громадськими організаціями (котрі наполягали на Рябошапці) і владою (котра вела Радецького). Як пояснити демарш Радецького? Чи можна в його поведінці відстежити зміну політичних трендів?

– Я не казав би, що це стовідсотково владний кандидат. На мою думку, тут уже починає діяти інстинкт самозбереження серед членів НАЗК. Вони зрозуміли: якщо самі дуже швидко не пройдуть через очищення, оновлення, то їхнє кар’єрне майбутнє в якості членів НАЗК буде дуже коротким.

– Об’єктивно, які кроки слід здійснити, щоби виправити проблеми із НАЗК та електронним декларуванням?

– Якщо починати з практичної сфери, то насамперед слід дивитися на безпосередніх винуватців цієї ситуації (перебоїв у роботі реєстру декларацій, – Z). Це, очевидно, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України й державне підприємство «Українські спеціальні системи», які вже майже півроку самі займаються і адмініструванням, і налаштуванням системи електронного декларування. Ще восени, коли ця система перейшла у власність держави, треба було зробити службову перевірку щодо дій Держспецзв’язку. Згодом її за вказівкою самого Гройсмана таки провели – але результати приховано. Ми зверталися до уряду по результати, але вони не були розголошені.

Згадаймо про історію зі спробою проникнення в систему електронного декларування, коли там з’явилася «фейкова» декларація Руслана Рябошапки. Народні депутати Геращенко і Вінник вимахували на прес-конференції цими папірцями і казали, що в системі немає захисту. Але згодом виявилося, що без участі «УСС» або ДССЗЗІ цього проникнення не відбулося б. Громадськість вимагала розслідування цього інциденту – та воно так і не завершене, всі намагаються забути про цей ганебний випадок.

Я веду до чого? Якщо не розставляти крапок над «і», якщо сама виконавча влада не зробить очевидних висновків, то ситуація так і залишатиметься в глухому куті й усі намагатимуться перекласти провину на когось іншого.

Тобто якщо йдеться про рецепт розв’язання проблеми, то я чекаю, по-перше, цих висновків. А з іншого боку, якщо говорити про чинний склад НАЗК, то очевидно, що сама Корчак все-таки мусить подати у відставку. Зрозуміло, що її не можна зняти з посади адміністративним шляхом: є запобіжник від впливу на НАЗК. Але просто нема іншого виходу, крім як визнати власну неспроможність керувати цим органом.

Інший вихід – можливо, справді варто подумати над тим, щоби на законодавчому рівні реформувати спосіб формування НАЗК. У зверненні громадських активістів пролунала пропозиція перейти від колегіального керівництва до одноосібного, а замість вибору членів НАЗК вибирати голову НАЗК за моделлю, яка існує в НАБУ. Але тут дійсно виникає серйозний ризик, що в ході розробки і прийняття цієї нової законодавчої рамки буде просто вбито незалежність НАЗК.

Торік вже стало зрозуміло, що переважна більшість цього політичного класу оговталася від постреволюційного періоду і почала дуже серйозно гальмувати боротьбу з корупцією. Зараз уже очевидно, що вони не просто гальмують роботу, а перейшли у наступ. І так співпало, що разом із кризою електронного декларування прийняли горезвісний проект Тетяни Чорновол щодо декларування для громадських активістів, які займаються боротьбою з корупцією.

Тому ми виходимо з того, що всі ці зміни є сенс розробляти і приймати лише після того, як кампанія електронного декларування у цьому році закінчиться. Законодавці продовжили термін подання електронних декларацій для переважної більшості чиновників до 1 травня. До кінця цього періоду НАЗК має існувати в тому вигляді, яким є зараз.

Одна з цілей атаки на систему – виставити її нікчемною, непотрібною, неможливою за нинішніх умов і просто вбити її якомога скоріше. Для нас ця тактика чітко зрозуміла. Тому ми кажемо: спочатку зробіть те, що ви й так зобов’язані робити згідно з чинним законом, а потім ми вже будемо думати, як вдосконалити систему і запобігти подібним кризам у майбутньому.

 

Розмовляв Володимир Семків, Збруч

Теги