Методика визначення можливості управління активами: юридичний аналіз

Уряд прийняв постанову, якою затвердив Методику визначення можливості здійснення управління активом (активами).

Transparency International Ukraine послідовно здійснює моніторинг підзаконного регулювання, що формується на виконання Закону №4503-IX від 18 червня 2025 року. У березні ми проаналізували першу хвилю підзаконних актів та зафіксували, що значна їх частина ще не була прийнята. У травні ми надали оцінку спільному наказу АРМА та Офісу Генерального прокурора, яким затверджено Порядок прийняття арештованих активів в управління АРМА. 

Цей аналіз є продовженням зазначеної роботи та стосується ще одного ключового підзаконного акта у сфері ідентифікації активів.

Який стан прийняття підзаконних актів для роботи АРМА

Загалом підзаконні акти, необхідні для повноцінного функціонування реформи АРМА, охоплюють такі категорії: 

• інституційні та організаційні питання; 
• питання підзвітності та громадського контролю; 
• ідентифікація та прийняття активів в управління; 
• відбір управителів активами; 
• закупівля послуг управителів; 
• управління активами та контроль за ним; реалізація активів; 
• ведення Єдиного державного реєстру арештованих активів (ЄДРАА).

Станом на другу половину червня 2026 року прийнято майже всі підзаконні нормативні акти, не оновлено лише порядок реалізації арештованих активів.

Затверджена у червні Методика є одним із базових елементів нової регуляторної архітектури АРМА. Цей нормативний акт регулює процедуру аналізу арештованого активу для визначення можливості здійснювати ефективне управління ним, а також формує «вхідний фільтр» для всього подальшого управлінського процесу: без позитивного висновку АРМА актив не може бути переданий в управління Агентства.

Як було раніше

До набрання чинності законом про реформу АРМА окремої законодавчої норми про ідентифікацію активів та підзаконного акта, що регулював би процедуру ідентифікації активу, не існувало. Стаття 18-1 Закону, яка запровадила інститут ідентифікації, є абсолютно новим положенням. 

До реформи діяла процедура, коли Агентство надавало письмові роз’яснення щодо можливості забезпечення ефективного управління активом та збереження його економічної вартості. Однак спільні накази ОГП та АРМА щодо форми звернення за розʼясненням так і не були затверджені, а порядок оцінки Агентством можливості ефективного управління активом не був урегульований на рівні постанови Кабміну.

Це призводило до таких негативних наслідків: 

• АРМА фактично приймало в управління, «що дають»: ухвала слідчого судді про передачу активу в управління слугувала єдиною та достатньою підставою, й Агентство не мало формального механізму попередньо оцінювати, чи зможе воно здійснювати управління конкретним активом ефективно. Через це в Агентстві накопичувалися передані в управління активи, організувати фактичне управління якими не було можливості;
• закон та підзаконні акти не передбачали обов’язкового виїзду АРМА для огляду активу до його прийняття. Відтак активи могли передаватися в управління без належної фіксації їхнього фактичного стану, що породжувало ризики подальших спорів між прокурором і Агентством та робило неможливим повноцінно спланувати управління;
• закон не зобов’язував АРМА порівнювати варіанти управління та реалізації або оцінювати економічний потенціал активу ще до прийняття рішення про спосіб управління ним;
• взаємодія між прокурорами та АРМА на стадії, що передувала прийняттю активу в управління, мала ситуативний та неформалізований характер. На практиці це призводило до передачі активів із неповними або суперечливими відомостями.

Які зміни деталізує прийнята методологія 

Закон про реформу АРМА запровадив якісно нову модель — обов’язкову процедуру ідентифікації як передумову прийняття активу в управління, а прийнята Кабміном постанова деталізує її на рівні підзаконного регулювання. 

Ключові новації такі:

• Ідентифікація як обов’язковий «вхідний фільтр». АРМА здійснює управління лише тими арештованими активами , щодо яких підготовлено позитивний висновок за результатами ідентифікації (ч. 1 ст. 18-1 Закону). Тим самим уперше законодавчо закріплено право Агентства попередньо оцінити спроможність ефективного управління активом;
• стандартизована процедура звернення прокурора. Методика чітко визначає перелік документів, якими прокурор супроводжує звернення (правовстановлюючі документи, звіт про оцінку, технічні характеристики, фото- та відеоматеріали), та встановлює умову їх подання — «у разі наявності та за можливості без заподіяння шкоди для кримінального провадження». Це забезпечує баланс між потребою АРМА в інформації та інтересами слідства;
• обов’язкове фізичне обстеження активу. Методика вказує на необхідність обов’язкового виїзду фахівців АРМА на місце фактичного знаходження активу — для огляду, документування стану та фото- і відеофіксації. Доручення Міжрегіональним територіальним управлінням (МТУ) АРМА щодо прийняття активу в управління має бути видане не пізніше наступного робочого дня з дня отримання звернення — ця норма дисциплінує центральний апарат і унеможливлює затягування початку процедури;
• комплексний аналіз економічного потенціалу. На підзаконному рівні закріплено вимогу визначати оптимальний спосіб управління через порівняльний аналіз: АРМА зобов’язане зіставити очікувані доходи від управління з витратами на зберігання та обслуговування активу. Це формує основу для обґрунтованого вибору стратегії роботи з активом;
• чіткі строки з механізмом продовження. Встановлено базовий 10-денний строк для надання висновку з можливістю продовжити його до 20 робочих днів за наявності підстав — за умови письмового повідомлення прокурора протягом 5 робочих днів. Це усуває попередню невизначеність щодо тривалості процедури;
• особливий режим для зони бойових дій. Методика запроваджує новий виняток — мораторій на ідентифікацію активів, розташованих на тимчасово окупованих або охоплених бойовими діями територіях. Це усуває попередню невизначеність щодо таких активів і прив’язує відновлення їх ідентифікації до офіційного переліку Мінрозвитку.

На що слід звернути увагу при реалізації цього порядку

Попри явну прогресивність запровадженого регулювання, практична його реалізація може продемонструвати окремі недоліки, які слід фіксувати та оперативно усувати внесенням змін до відповідних нормативних актів. Разом із тим, наразі залишаються деякі питання, які були завчасно відомі ще при прийнятті змін до закону про АРМА. 

Неузгодженість із КПК України

Одним із ключових системних ризиків залишається невідповідність між новою процедурою ідентифікації, запровадженою Законом про реформу АРМА, і чинною редакцією КПК України. Стаття 100 КПК досі не містить вимоги про отримання позитивного висновку АРМА як обов’язкової передумови для звернення прокурора до слідчого судді з клопотанням про передачу активу в управління. Фактично КПК і надалі дозволяє прокурору ініціювати передачу активу до АРМА, минаючи процедуру ідентифікації, що суперечить логіці оновленого Закону.

Крім того, ч. 6 ст. 100 КПК не відображає нових підстав для реалізації активів, запроваджених Законом № 4503-IX, а діючий механізм повідомлення АРМА (ч. 7 ст. 100) залишається в статті, яка тепер логічніше регулювалася б у ст. 175 КПК — як елемент виконання ухвали про арешт. Відсутність у КПК кореспондуючих обов’язків прокурора щодо строків реагування на висновок АРМА та на повідомлення про неможливість зберігати економічну вартість активу створює певну колізію, яка на рівні практики може вирішуватись на користь спеціальних норм, які містяться у профільному законі.

Відсутність наслідків після негативного висновку АРМА

Методика детально регламентує процедуру ідентифікації та підготовки висновку Агентства про можливості управляти активом. Водночас вона жодним чином не визначає правових наслідків для випадків, коли АРМА офіційно констатує: ефективно управляти цим  активом неможливо.

Що відбувається з активом далі? Хто і в який строк зобов’язаний реагувати? Чи може прокурор звернутися повторно? Ці запитання залишаються без відповіді, оскільки АРМА не може у таких випадках приймати актив до управління, а якщо слідчий суддя все ж постановить відповідну ухвалу, вона не відповідатиме вимогам спеціальної норми – ст. 18-1 Закону про АРМА.

Висновки та рекомендації

Прийнята урядом постанова є важливим кроком у побудові системного підходу до визначення спроможності АРМА ефективно управляти конкретними активами. Вона закриває одну з ключових прогалин у підзаконному регулюванні реформи АРМА, формалізуючи процедуру ідентифікації, яка раніше або була відсутня взагалі, або існувала лише у фрагментарному вигляді.

Водночас, щоб усунути потенційні проблеми у правозастосуванні, разом із системним моніторингом виконання підзаконних нормативних актів варто врахувати такі наші рекомендації.

1.Необхідно привести процесуальний кодекс у відповідність до нової моделі взаємодії прокурора та АРМА. Для цього потрібно внести зміни до КПК України (ст. 100 та ст. 175), зокрема:

• у частині шостій статті 100 узгодити із положеннями закону про АРМА перелік підстав для передачі речових доказів в управління Агентством (а також їх реалізації);
• перенести до статті 175 КПК положення про обов’язок прокурора надсилати копію ухвали про арешт майна та звернення до АРМА щодо можливості передачі активу в управління не пізніше наступного робочого дня після її постановлення — разом із вимогами до змісту звернення та переліку документів, що додаються;
• закріпити в статті 175 обов’язок прокурора звертатися до слідчого судді (суду) з клопотанням про передачу майна в управління АРМА не пізніше трьох днів з дня отримання позитивного висновку — за умови відсутності письмової згоди власника;
• визначити обов’язок прокурора звертатися до слідчого судді або суду з клопотанням про зміну способу управління активом або вжиття інших заходів. При цьому передбачити на такі дії строк не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання від АРМА інформації про обставини, що роблять неможливим збереження економічної вартості активу.

2. Врегулювати наслідки негативного висновку АРМА. На рівні окремого акта або змін до чинного регулювання слід визначити порядок дій прокурора після отримання негативного висновку, а також можливість повторного звернення після усунення підстав для відмови.

3. АРМА потрібно розробити внутрішній регламент (стандартну операційну процедуру) для працівників центрального апарату та МТУ АРМА, який у хронологічній послідовності відображатиме всі дії щодо арештованих активів  — з прив’язкою до конкретних положень нормативного регулювання. Такий документ усуне операційну невизначеність та мінімізує ризик різного трактування однотипних ситуацій.