Однією з вимог Майдану у 2013-2014 роках була боротьба перш за все з високопосадовою корупцією. З того часу пройдено нелегкий шлях до створення антикорупційної інфраструктури, переважно спрямованої на боротьбу з корупцією на високому рівні.

Насправді надавати оцінку щодо успішності її діяльності та виправдання очікувань ще зарано. Адже всі ці органи – Антикорупційне бюро, Вищий антикорупційний суд, Антикорупційна прокуратура, Агентство із запобігання корупції та решта – формувалися не за один день. Однак можна оцінити роботу антикорупційних органів окремо за останній час. 

Найбільше сподівань було на Національне антикорупційне бюро України. НАБУ є ефективним прикладом того, як може розбудовуватися правоохоронний орган з нуля. Тобто не за старими радянськими традиціями, а абсолютно з іншими підходами, з відкритим набором детективів, з постійною звітністю, комунікацією в суспільстві, журналістами, громадськими організаціями та пильним громадським контролем над їх діяльністю. 

Проте сподівання, що покладалися на НАБУ 6 років тому, були дещо помилковими. Адже НАБУ – це детективи, які здійснюють слідство, але над ними ще є прокурори, які керують цим слідством і вже потім представляють ці справи в суді. Тому, на жаль, у нашій країні навіть ретельно зібрані докази та їхнє якісне представлення у суді – це не гарант успіху. 

Попри це, НАБУ почало сотні різних проваджень. Воно наступило на хвіст майже кожному. Детективів у Бюро не так і багато, дещо більше ніж 200, і вони вже понад 6 років, окрім виконання прямих обов’язків, займаються справами високого рівня з надзвичайними ризиками для самих себе. 

Ще один орган, Вищий антикорупційний суд, це те, чого нам дуже не вистачало десятиліттями. Адже справи йшли через слідство та прокуратуру у звичайний районний суд в Києві, де могли лежати роками. Знову ж таки, Вищий антикорупційний суд працює всього 13 місяців, а справи топ-корупції дуже складні: вони потребують ґрунтовної експертизи. Окрім того, корупціонери ховають свої гроші за кордоном, тобто це ще міждержавна співпраця, для адекватної оцінки якої року замало.

Однак реальна боротьба з корупцією — це не лише робота антикорупційних органів. Це також ті ініціативи, які були творені на громадських засадах, а потім перейшли державі, і які нині активно запобігають “схемам” і договорнякам.

Prozorro для мене це теж складова антикорупційного механізму. Це важливий інструмент, який допомагає регулювати одну з найбільш корумпованих сфер в нашій країні — закупівлі. Не менш важливу роль у такому процесі запобігання відіграє і система ProZorro.Продажі. Наприклад, приватизація готелю “Дніпро” працювала як прозора система, у якій могли брати участь всі, а не лише невелика група людей за хабарі.

Впровадження таких систем — це теж великий крок, наслідки якого ми відчуваємо сьогодні і ще краще відчуємо з часом. Однак тут варто пам’ятати, що такі системи — це всього лише інструменти, а от на порушення мають реагувати зовсім інші органи.

Хоча антикорупційна інфраструктура повністю сформувала ще рік тому, держава – це ще складніший механізм, на зміну якого потрібен час.  А за умови таких втручань, як рішення КСУ щодо електронного декларування, чи інші спроби тиснути на антикорупційні органи, часу може знадобитися іще більше.

Однак маркери, які свідчать про те, що корупції в країні намагаються запобігти вже присутні, і я переконаний, що у наступні 5 років, ми побачимо дуже яскраві результати у цьому напрямі.  

Разом із виданням “Українська правда” ми зняли документальний фільм про антикорупційну інфраструктуру України.

Маркери, які свідчать про те, що корупції в країні намагаються запобігти — вже присутні, і я переконаний, що у наступні 5 років, ми побачимо дуже яскраві результати у цьому напрямі.