Боротися попри все: історія одного антикорупційного року

Україна в грудні 2019 і в грудні 2020 — це та сама держава, це ті самі люди. Проте всього за рік “генеральна” лінія на оновлення, я говорю про нові обличчя та підходи, змінилася. Ті, хто був попередниками за часів Порошенка, за Зеленського почав повертатися у високі кабінети. 

Крім досвіду, вони приносять бажання тотального контролю, впливу та руйнування реформ, досягнутих до них і без них.

Аж дивно, як всього за рік усе може змінитися. Але, попри всі неприємні несподіванки, запал продовжувати йти уперед є. Принаймні у громадськості.

Якою ж була боротьба з корупцією в Україні за останній рік? Як вона змінилася і… чи залишається ще боротьбою, чи ми знову борсаємося в болоті? Спробуємо розібратися.

І спершу про події, які вселяють оптимізм. 

НАЗК отримало одноосібного очільника, який розпочав перезапуск роботи Агентства

Погодьтеся, Національне агентство з питань запобігання корупції до січня 2020 року і після — це ніби два різних органи. Однак, імовірно, саме така активна робота і стала причиною найболючішого удару, який отримала антикорупційна система в цьому році — рішення Конституційного Суду від 27 жовтня.

Набрав чинності закон про захист викривачів

Норми закону почали діяти 1 січня, і тоді здавалося, що цей новий 2020 рік зрештою ми зможемо назвати “антикорупційним”. Однак те, що добре починалося, сьогодні викликає запитання. “Те саме” рішення КСУ зачепило і повноваження НАЗК щодо захисту викривачів. І хоч Верховна Рада вже прийняла в першому читанні зміни в норми захисту викривачів, наразі незрозуміло, як саме ці норми будуть реалізовані за наявного стану речей.

Закупівельна революція 2.0

19 квітня набула чинності нова редакція Закону «Про публічні закупівлі», яка усунула  багато невідповідностей і відкрила нові можливості для бізнесу. Так бізнес отримав більше змоги брати участь в державних тендерах і захищати свої права, якщо державні замовники їх порушують. Ці нововведення дозволяють підвищити ефективність і прозорість публічних закупівель. 

Проте новий закон (як і раніше) не захищає сферу від порушень. Досі доводиться чекати належної реакції на порушення від Держаудитслужби та правоохоронних органів, тому в цьому питанні є ще куди “розвиватися”. 

Сформовано Антикорупційну стратегію 2020-2024

3 роки Україна жила без такого важливого документа. Державні інституції жили з власним баченням антикорупційного поступу, мислили, можливо, тактично, але не стратегічно. І цьому дуже скоро має прийти кінець. 

Розробку нової Антикорстратегії очолювало оновлене НАЗК,  залучило всіх стейкхолдерів. Агентство активно сприяло, а громадськість не менш активно долучалася до коментарів і зауважень щодо документа. Зрештою, Кабінет Міністрів схвалив проєкт Антикорстратегії, а 5 листопада Верховна Рада підтримала її у першому читанні. 

Конвеєр “малої приватизації”

З приходом нового керівництва до Фонду держмайна процес приватизації відбудований, і кожна з ланок знає, що і як робити. Як результат, в середньому ціни на аукціонах збільшуються у 2,8 раза, кількість успішних аукціонів зросла на 27%, а надходження до бюджету за 2020 рік виросли більш ніж учетверо — до 2 247,1 млн грн.

За цей час відбулися і дві знакові події: продаж готелю “Дніпро” та початок демонополізації спиртової галузі. 15 липня ФДМУ продав готель на аукціоні за 1,1 млрд грн. А в спиртовій галузі, що довгий час залишалася під повним державним контролем, за останній час уже проведено 13 аукціонів з реалізації різних спиртзаводів по всій країні, і до продажу готують ще 36 підприємств.

Справа Юрченка — перше розслідування щодо чинного народного депутата

У вересні НАБУ та САП вручили підозру народному депутату від фракції “Слуга народу” Олександру Юрченку. Він підозрюється в отриманні хабаря за використання законних повноважень та обов’язків. 

Вже на етапі розслідування це була особлива справа. Під час спецоперації детектива “під прикриттям” Юрченко через посередника просив про “плюшки”. Ішлося про $13 тис. за внесення пропозицій до проєкту Закону України “Про управління відходами” та надалі – про $200 тис. для підкупу народних депутатів-членів комітету.

Попри затягування з боку генпрокурорки Ірини Венедіктової, розслідування справи триває.

Нові грані “справи Микитася”

Минулого року НАБУ оголосило підозру екснардепу Максиму Микитасю у справі про заволодіння майном Нацгвардії на 81,5 млн гривень. Протягом року забудовнику призначали й продовжували запобіжні заходи — за саму справу, за порушення умов запобіжного заходу і спілкування зі свідками тощо. Зрештою весною суд стягнув з екснардепа 30 млн грн застави — уперше в історії українського судочинства це була настільки значна сума.

1 грудня стало відомо, що НАБУ і САП повідомили Микитасю про нову підозру — у наданні хабаря експерту за заниження вартості житлового комплексу. Вже за пару днів детективи затримали, а ВАКС узяв під арешт одного з фігурантів справи Костянтина Дубоноса. 

Але справжній вибух стався пізніше, коли Генпрокурорка Ірина Венедіктова, не ставлячи несподівано змінила прокурорів у цій справі та зірвала вручення підозри імовірному третьому фігуранту розслідування — нібито це заступник керівника Офісу Президента Олег Татаров. 

В межах угоди зі слідством Максим Микитась добровільно відшкодував до державного бюджету 50 млн грн збитків і вийшов із СІЗО під домашній арешт.

Сам факт настільки масштабного розслідування в Україні — це вже безперечний “плюс”. Щоправда, дуже скоро він може перетворитися на “мінус”. Залежить від того, як реагуватиме Володимир Зеленський та його оточення на події.

Це головне про обнадійливі антикорупційні історії останнього року. Однак далі — про погане.

COVID-19 і боротьба з корупцією

Коронавірус проявив чимало слабинок у функціонуванні нашої держави, причому не лише в питанні медицини. Чого тільки варта історія із використанням коштів із Фонду боротьби з COVID-19. Те, що обіцялося як прозорий розподіл, зрештою перетворилося на систему “дерибану” коштів на все, що завгодно, але не на порятунок українських громадян. До кінця березня 2021 Державна Аудиторська Служба України має надати МВФ результати аудиту витрат Фонду, але навряд чи нам сподобається те, що ми там прочитаємо.

Наприклад, можна згадати історію про закупівлю 71 тисячі китайських захисних комбінезонів за понад 34 млн грн. Сам міністр Степанов заявляв, що такі витрати були необхідним кроком, хоча за три дні до підписання “китайського” контракту ДП “Медичні закупівлі України” домовилося про закупівлю 90 тис. костюмів вітчизняного виробника на 40% дешевше. Чи була тут корупція — розкаже НАБУ, яке розслідує цю справу.

“Плівки” Лероса

У березні нардеп від “Слуги народу” Гео Лерос оприлюднив записи, на яких начебто  Денис Єрмак, брат глави Офісу президента, проводить переговори про працевлаштування неназваних осіб на певні посади в органах влади. САП за заявою Лероса розпочала кримінальне провадження, а згодом передала розслідування Національній поліції. 

Такі дії нардепа не залишилися непоміченими — Лероса виключили з фракції “Слуга народу”, а Володимир Зеленський назвав його “хабарником і зрадником країни”. Стало очевидним, що Банкова залишається головним способом для зацікавлених осіб “порішати” нагальні потреби на власну користь. І всі слова про “подолану корупцію у вищих ешелонах” — це лише слова.

АРМА так і не отримала нового очільника

Ефективна робота Агентства з розшуку і менеджменту активів не лише має надважливу роль у системі антикорупційних органів, а і є результатом виконання Україною міжнародних зобов’язань. І той факт, що уже рік АРМА не має повноцінного очільника є вкрай небезпечним, адже саме керівник може спрямувати команду в одному напрямку, закріпити пріоритети, які він сам і буде виконувати протягом наступних 5 років. І відповідати за результати.

Попереднього голову АРМА Антона Янчука Кабмін звільнив у грудні минулого року, але досі Верховна Рада навіть не спромоглася навіть обрати своїх представників до конкурсної комісії. Хоча, здається, ефективна робота АРМА загалом не дуже цікавить нардепів — парламент досі не підтримав законодавчі зміни, які можуть суттєво покращити роботу Агентства. А ці зміни дуже потрібні усій антикорупційній системі.

Локалізація закупівель

Спершу Кабмін, а потім і Верховна Рада повернулися до давньої ідеї, що всі державні органи за бюджетні гроші мають купувати певні товари виключно в кооперації з українськими виробниками. Урядовці прагнуть просувати техніку українських виробництв, яка хоча б на 35% складається з українських компонентів. 

І попри те, що реалізація таких норм небезпечна для української економіки, створює додаткові корупційні ризики та суперечить міжнародним зобов’язанням України, цю ідею продовжують активно проштовхувати в парламенті.

Нові “плівки ОАСК”

Це могла б бути справжня антикорупційна перемога, однак на сьогодні розслідування НАБУ знову підкреслює найбільші біди України. А саме — корумповані суди та небажання влади взятися за реальну судову реформу.

В липні цього року НАБУ оприлюднила нові “плівки ОАСК” та оголосило підозри суддям Окружного адмінсуду Києва. Слідство встановило, що 12 осіб на чолі з головою ОАСК Павлом Вовком діяли у межах злочинної організації, яка мала на меті захоплення державної влади. Судячи з плівок, в павутиння ОАСК потрапили ледь не всі державні органи України.

Однак затримати підозрюваних так і не вийшло. Спершу самі підозри не хотіла підписувати Ірина Венедіктова, а потім Вища рада правосуддя одноголосно відмовилася відсторонювати суддів від їхніх посад.

А відтак судді ОАСК залишаються на своїх посадах і при своїх зв’язках, ігноруючи виклики у ВАКС. А Павло Вовк ніби насміхається з усієї антикорупційної реформи, залишаючись символом непотоплюваного керівника. 

Хіба ж це не найбільший провал у боротьбі з корупцією за останній рік?

Ні, бо є ще останній пункт.

Рішення Конституційного Суду щодо е-декларування та повноважень НАЗК

27 жовтня КСУ скасував кримінальну відповідальність за брехню або умисне неподання декларації та визнав неконституційними цілу низку повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції. Так судді Конституційного Суду, в угоду деяким депутатам і не тільки, фактично поставили хрест на значній частині антикорупційної реформи. 

Депутати 5 тижнів “міркували,” як зробити так, щоб і себе не образити, і повернути кримінальну відповідальність за брехню в декларації. І, схоже, рештою обрали найгірший з можливих варіантів. Минулого тижня нове рішення Ради значно підвищило поріг для настання кримінальної відповідальності, а позбавлення волі за недекларування чи брехню взагалі не передбачається. Такі собі “санаторні” умови для корупціонерів. Такі зміни підтримали аж 289 депутатів — ще та єдність, чи не так?

На черзі питання відновлення повноважень НАЗК, а особливо — стосовно моніторингу стилю життя та декларацій суддів. 

Ось так і виходить, що Міжнародний день боротьби з корупцією для України — це не свято, а нагадування про одвічні проблеми. Адже поряд з позитивними історіями завжди знайдеться ложка дьогтю. І маючи прогрес в одній сфері, в іншій раптом виникає перепона у вигляді (відсутності) політичної волі, бюрократичного апарату, цілеспрямованої дії чи злочинної бездіяльності.

Минулого року на мить здалося, а раптом таки далі буде легше? Ні. Єдине, що нам залишається — це стратегічно продовжувати боротьбу та, за можливості, мінімізувати поточні виклики та відкати. 

Бо ж якщо не ми, то хто?