26 липня закінчилися співбесіди на доброчесність з кандидатами на очільника і першого заступника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Із 37 претендентів до проміжного фінішу дійшли лише двоє.

Андрій Синюк та Олександр Клименко — два “щасливчики”, яких комісія одностайно визнала достатньо доброчесними.

Старший детектив Національного антикорупційного бюро Олександр Клименко має понад 10 років професійного стажу, половину з якого фактично працює в НАБУ.

Андрій Синюк — прокурор Офісу Генерального прокурора. Загалом в органах прокуратури працював все своє професійне життя, тобто понад 10 років. Це, за словами Синюка, його “історія боротьби зі злочинністю та боротьба за справедливість”.

Обоє кандидатів пройшли перевірку на доброчесність і від громадськості. Хоча спочатку до Андрія Синюка і були питання, він надав пояснення.

Наразі Клименко має 212 балів після тестування на загальні та професійні здібності, а Синюк 195 балів. Попереду ще практичне завдання та співбесіда щодо професійної компетентності. 

Ситуація, м’яко кажучи, дивна. Враховуючи законодавство та процедуру проведення конкурсу, Синюк і Клименко — вже нове керівництво Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Питання в тому, хто за результатами конкурсу очолить відомство, а хто стане першим заступником. Інший варіант, якщо хтось із них відмовиться від участі в конкурсі. Що тоді робити — спрогнозувати важко.

Враховуючи законодавство та процедуру проведення конкурсу, Синюк і Клименко — вже нове керівництво Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Які ризики несе така ситуація?

По-перше, репутаційні. Наскільки українці зможуть довіряти головному антикорупційному прокурору, якщо по факту два останні етапи конкурсу стануть формальністю?

По-друге, якщо одна з посад (або обидві) залишиться вакантною, постане потреба у новому конкурсі. А це, своєю чергою, спричинить низку нових загроз:

  1. Політична заангажованість членів комісії. Більшість членів комісії — сімох — за законодавством делегувала Верховна Рада. Ще чотирьох — Рада прокурорів. Цього разу Раду прокурорів представляли міжнародні експерти, що, звісно, дуже добре. Утім у багатьох ситуаціях все одно відчувався “перекіс” від логіки й етики до приватних політичних інтересів, причому йдеться, звісно, не про міжнародників. Тобто зараз є запитання щодо незалежності членів комісії обраних за парламентською квотою. Що ж буде у новій, коли, імовірно, міжнародні фахівці туди не потраплять або не підуть?
  2. Новостворена комісія щоразу формує свій Порядок роботи та методологію оцінювання кандидатів. Тож ці документи можуть бути прописані таким чином, що не дозволять максимально об’єктивно та незалежно приймати рішення. 
  3. Ще раз зібрати професійних та доброчесних кандидатів буде важче. Велика кількість релевантних вмотивованих кандидатів спробувала свої сили на конкурсі й не пройшла до фінальних етапів. Тому важко уявити, хто потенційно з них вирішить ще раз наважитися на такий крок. І чи знайдуться нові сміливці після того, як попередній конкурс так довго і важко відбувався.
  4. Подальше затягування процесу відбору керівника і заступника САП вигідне певним владним “елітам”. Виконувач обов’язків керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури має лише обмежене коло повноважень у порівнянні з повноцінним керівником. І тому Генпрокурорка Венедіктова продовжує приймати чимало процесуальних і адміністративних рішень.
  5. Найближчим часом має стартувати низка конкурсів на різні посади топрівня. Ідеться про керівництво Антикорупційного бюро, Агентства з розшуку та менеджменту активів, Бюро економічної безпеки. А ще — судова реформа із перезапуском Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради правосуддя. Це потребуватиме значного ресурсу, щоб забезпечити професійними членами й кандидатами, а сам процес відбору пройшов максимально прозоро, конкурентно і в рамках законодавства. Тримати фокус і вести бій на всіх фронтах паралельно не вийде.

Наскільки українці зможуть довіряти головному антикорупційному прокурору, якщо по факту два останні етапи конкурсу стануть формальністю?

Як уникнути подібного у майбутньому?

Аби наступний конкурс на керівника САП відбувся належним чином, ми маємо зробити роботу над помилками і внести зміни у законодавство. Це очевидно. 

  • Передусім члени конкурсної комісії мають бути максимально незалежні, аполітичні, професійні та доброчесні. 7 членів комісії делегує парламент. У нашому випадку їх обрали з третьої спроби, і все одно  не всі вони відповідали вимогам законодавства.

    Вже є випробувані процедури конкурсного відбору, які гарно себе зарекомендували і навіть лягли в основу нових законодавчих актів. Наприклад, конкурсний відбір голови НАЗК, суддів ВАКС, процедура закладена в новій судовій реформі.

  • Не можна залишати в уразливому становищі інституцію, поки відбувається конкурс на посаду керівника. Відповідно є потреба прирівняти процесуальні повноваження виконувача обов’язків керівника САП до повноцінного керівника, адже це допоможе убезпечити інституцію від зовнішніх впливів. Як показує досвід, процес відбору може тривати довго. Так само довго Офіс генерального прокурора може і впливає на роботу САП, фактично підриваючи сталість і спроможність антикорупційної екосистеми.

Головний антикорупційний прокурор — це ключова посада в усій сфері. Його рішення безпосередньо впливають на рівень топкорупції в країні та невідворотність покарання за неї. 

Чи готові ми докласти зусиль, аби і конкурс на керівника САП, і його подальша робота відповідали високим стандартам? Дізнаємося вже зовсім скоро.

Аби наступний конкурс на керівника САП відбувся належним чином, ми маємо зробити роботу над помилками і внести зміни у законодавство.

Джерело: blog.liga.net