Справа Татарова стала лакмусовим папірцем для влади, яка показала повну неготовність до справедливого розслідування справ щодо “своїх”. Представники влади доклали всіх зусиль і вийшли за межі правового поля, щоб фактично “віджати” справу в НАБУ та передати в СБУ, де провадження було поховане. 

12 січня ця справа вчергове “засвітилась” у ЗМІ у зв’язку з винесенням Шевченківським районним судом рішення, яке вкотре підірвало довіру до судової системи.

Нагадаємо, що Олег Татаров став фігурантом окремого епізоду справи щодо махінацій на квартирах для Нацгвардії. Його запідозрили у підкупі експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС Костянтина Дубоноса. За версією слідства, Татаров мав дати Дубоносу хабар у вигляді паркомісця у ЖК “Аристократ” вартістю 250 тис. грн, а той за це — підробити документи, які б приховали збитки у 81,64 млн грн.

1 грудня 2020 року Генпрокурорка Ірина Венедіктова таємно змінила прокурорів у цьому провадженні. Відтоді розпочався незворотний процес злиття справи.  

Наші юристи проаналізували рішення, яке вбило останній цвях у домовину справи Татарова.

Що сталося?

14 грудня 2021 року Шевченківський районний суд міста Києва своєю ухвалою зобов’язав прокурорів закрити справу через спливання строків досудового розслідування. Це було зроблено відповідно до скарги адвоката Володимира Лисенка. Варто зазначити, що формально вказана ухвала — це ще не закриття справи, а лише привід. 

Підставами ухвали стало те, що строк досудового розслідування починає відраховуватися з наступного дня після повідомлення про підозру у кримінальному провадженні будь-якому фігуранту справи, а не кожному підозрюваному окремо. Відповідно до цього, у справі Татарова початком варто вважати 1 грудня 2020 року, адже 30 листопада було повідомлено про підозру одному з фігурантів справи, попри те, що Татарову її оголосили 18 грудня, а вручили — 21-го.

25 січня 2021 року заступник Генпрокурора продовжив строк досудового розслідування до трьох місяців. Відтак 1 березня 2021 року мав бути останній день, коли спливав строк. Водночас у висновку суду останнім днем досудового розслідування було 28 лютого 2021 року, день тижня — неділя. 

25 лютого 2021 року інший слідчий суддя Шевченківського райсуду відмовився продовжити строк досудового розслідування до 5 місяців. Він обґрунтовував це рішення так: 

  1. Прокурор не навів об’єктивні дані, які б вказували на особливу складність кримінального провадження. 
  2. Заступник Генпрокурора не здійснив, а слідчий суддя не може самостійно провести обчислення загального строку досудового розслідування в об’єднаному кримінальному провадженні. 

Уважний читач зверне увагу, що справу розслідувало НАБУ, тож будь-які спори повинен вирішувати ВАКС, а не Шевченківський райсуд. Але юридичний геній Татарова вирішив дуже просто: якщо тобі не подобається суд, то… просто зміни суд. Татаров застосував всі правові та позаправові засоби блокування розслідування. Наприклад, він звернувся до Шевченківського райсуду з клопотанням про скасування врученої йому підозри, але навіть цей суд відмовився це зробити, наголосивши, що підозра відповідає КПК.

Утім виникає запитання, чому за відмови у продовженні строків досудове розслідування не було завершене у п’ятницю (26 лютого 2021 року), адже після ознайомлення учасників з матеріалами була б можливість ще протягом 3 днів направити обвинувальний акт до суду. 

На цей момент суд звернув увагу і в ухвалі від 14 грудня 2021 року. Згідно з нормою ч.7 ст. 295-1 КПК України у разі відмови слідчим суддею продовжувати строк досудового розслідування прокурор зобов’язаний протягом п’яти днів здійснити одну з дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК — закрити провадження, звернутися до суду з обвинувальним актом тощо. 

Слідчий суддя зобов’язав саме закрити кримінальне провадження, а не вчинити одну з вказаних дій, оскільки повноваження прокурора вже не є дискреційними. Існує лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб’єкта владних повноважень (Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи №320/4182/20), а саме — закриття кримінального провадження.

Слідчий суддя дотримувався принципу змагальності та надав відповідь на доводи прокурора, які зводилися до того, що до СБУ до сьогодні не надійшли матеріали кримінального провадження від детективів НАБУ. Проте незрозуміло, навіщо СБУ та прокуратурі ці матеріали, якщо вони вважають, що справа Татарова не підслідна НАБУ, і у зв’язку з цим докази, зібрані НАБУ, були б визнані недопустимими.

Що далі? 

А далі все погано. Формально справа ще жива, хоч і ледве дихає, реально — це її “процесуальна смерть”. Адже ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає. Розглядати цю історію потрібно комплексно, у вимірі загальнодержавного тренду як наступ на органи антикорупційної екосистеми, починаючи від глумливих телеграм-каналів, які займаються акумуляцією бруду та фейків і завершуючи 15-місячною історією з обранням керівника САП. 

Наразі конкурсна комісія викручує порядок своєї роботи так, щоб керівник не був обраний. Хоча саме його відсутність дозволила Офісу генерального прокурора забрати справу в НАБУ. Таке штучне затягування конкурсу з боку окремих членів комісії САП є причиною свавільного та позаправового казусу зі справою Татарова. 

Також ця справа стала іспитом для влади, яка прийшла на антикорупційних гаслах та неодноразово брала на себе міжнародні зобов’язання з протидії корупції. Цей іспит провалено.

Автори — молодший юрист ТІ Україна Андрій Невтриніс у соавторстві з юридичним радником ТІ Україна Курінним Сергієм.