Ми продовжуємо публікувати матеріали в рубриці #антикорісторії. Попередню статтю про Мальдіви читайте тут.
Наступна країна, куди ми перенесемося в пошуках (анти)корупційних історій — Туреччина. Декілька років тому країну сколихнув скандал, після якого вона втратила десятки позицій в Індексі сприйняття корупції від Transparency International і не спромоглася їх відновити.
17 грудня 2013 року поліцейські здійснили рейд на кілька будинків, серед яких два належали сім’ям правлячої еліти. В ході розслідування вилучили близько $ 17 500 000 готівки, яку, за підозрами, використовували з метою підкупу. При цьому $ 4 500 000 із зазначеної суми знайшли в резиденції Сюлеймана Аслана, директора державного турецького банку Halkbank, а $ 750 000 — в будинку Баріса Гюлера, сина колишнього міністра внутрішніх справ Туреччини.
Всі 52 особи, затримані того дня, були так чи інакше пов’язані з правлячою «Партією справедливості та розвитку» (надалі ПСР). При цьому проти 14 з них висунули звинувачення в підкупі, корупції, шахрайстві, відмиванні грошей та контрабанді золота.
Викривачі, які проінформували поліцію, зазначили, що наступним на черзі буде син тодішнього прем’єр-міністра (нині президента) Реджепа Тайїпа Ердогана. Довго чекати не довелося: на YouTube опублікували аудіозаписи, на яких Ердоган казав своєму синові Білалу терміново позбутися десятків мільйонів доларів. У відповідь на матеріали Ердоган заявив, що ці записи підроблені: до них застосовувався аудіомонтаж. Однак експерти дотримуються іншої думки.
Після обшуку 2013 року чиновники та провладні газети почали писати про інші злочини, намагаючись відвернути увагу від вищезгаданої справи. Здебільшого такий підхід з боку верхівки залишився незмінним: у першу річницю розслідування корупційних схем тодішній міністр внутрішніх справ Ефкан Ала натякнув, що за звинуваченнями проти державних службовців ПСР стоїть Ізраїль.
І навіть попри те, що під час було обшуку 17 грудня 2013 року виявили величезну кількість вагомих доказів, вже у травні 2014 року посадовці оголосили про закриття розслідування. У такий спосіб турецька верхівка спростувала власну причетність до справи, яка викликала масове обурення з боку суспільства.
Окрім того, парламентська Комісія з розслідування корупції несподівано закрила цю справу щодо всіх ексміністрів, причетних до скандалу. Ще абсурднішою була її заява про необхідність чергових зборів для видалення «викривальних аудіозаписів за участі ексміністра та його сина». У більшості країн це було б рівнозначно знищенню доказів, але, як бачимо, не в Туреччині.
Однак 29 листопада 2017 року в нью-йоркській залі судового засідання головний обвинувачений, турецько-іранський бізнесмен Реза Зарраб (який був серед затриманих 17 грудня 2013 року) визнав, що відбувалася контрабанда золота і працювала вона, як налагоджений механізм за схемою «газ за золото».
Ця схема полягала в тому, що Туреччина, починаючи з 2012 року, допомагала Ірану обходити санкції США, забезпечуючи його золотом на мільярди доларів в обмін на іранський природний газ і нафту. Сам Іран у такий спосіб отримував змогу обмінювати це золото на іноземну готівку. Такі операції в обхід санкцій США обробляв державний турецький банк Halkbank, про директора якого йшлося вище. Крім того, схемою передбачалося відправлення золота через ще одну країну — ОАЕ.
Реалізовувати «газ за золото» допомагала так звана «золота лазівка» в режимі санкцій США. Вона полягала в тому, що золото могло постачатися в Іран, але не іранським урядовим структурам. Однак кількість золота, що надходила в Іран «для роздрібних торговців золотом» була надзвичайно великою. Тому, зважаючи на це та низку інших доказів, прокурори були переконані: закупівля золота здійснювалась урядом Ірану або від його імені.
У заяві Міністерства юстиції США від 15 жовтня 2019 року про звинувачення на адресу Halkbank, стверджувалося, що у схемі брали участь високопоставлені іранські і турецькі чиновники. Протегуючи їй та допомагаючи приховувати від уваги американських регуляторів, вони отримували з виручки десятки мільйонів доларів хабарів.
Відповідно до Індексу сприйняття корупції від Transparency International, за останні 7 років ситуація з корупцією в Туреччині помітно погіршилася, і немає жодних передумов для зміни такої тенденції. Крім того, деяким з країн Африки та Близького Сходу вдається демонструвати кращі результати та випереджати вотчину Реджепа Ердогана.
Так, в Індексі сприйняття корупції 2013 року країна набрала 50 балів і займала 53 позицію в рейтингу. А за результатами CPI-2020 Туреччина має 40 балів та посідає 86 сходинку. Після різкого спаду та спроб влади уникнути відповідальності, Туреччині не вдалося навіть частково відновити позиції. Насамперед це зумовлено подальшим веденням справи «газ за золото» Міністерством юстиції США, новими доказами причетності верхівки країни до корупційних схем та відсутності її зацікавленості у протидії корупції загалом.