Антикорупційна “атака на реформаторів”, якої не було

В останні дні прогресивні представники ліберального українського суспільства дуже багато говорять про справу щодо премії ексголові “Нафтогазу” Андрію Коболєву.

Новим поштовхом для такого невдоволення стало рішення Апеляційної палати ВАКС щодо обрання йому запобіжки у вигляді застави в 229 млн грн. “Антикорупційна система атакує реформи”, “справа Коболєва дискредитує в очах ліберальної частини суспільства всю боротьбу з корупцією”, “антикорупційні органи стали інструментами репресій” – пишуть у своїх постах журналісти та експерти-реформатори.

Я безперечно поважаю думку, але не можу її зрозуміти. Хоча б тому, що у всіх подібних закликах втрачається розуміння того, що насправді сталося. Тому давайте розберемося детальніше

Передусім – про справу Коболєва.

Ми забуваємо, що нині ідеться суто про обрання запобіжного заходу у справі, яка знаходиться на стадії досудового розгляду. Ніхто нікого ще не обвинувачує, і тим паче не називає винним! Ідеться лише про підозру.

23 січня перша інстанція ВАКС відмовила в обранні запобіжного заходу Коболєву по вказаній справі про премії. Тоді перша інстанція, як на мене, доволі прискіпливо розбиралася в питанні – і взагалі щодо самої підозри, і у деталях справи. І саме тому відмовила у клопотанні прокурора.

Юристи Transparency International Ukraine зі свого боку детально проаналізували те рішення слідчого судді і теж дійшли до такого ж висновку. Наприклад, у першій інстанції прокурори аргументували, що Коболєв незаконно отримав свою премію, адже постанова Кабміну обмежує розміри такого заохочення. Але вже під час засідання були озвучені факти, які підтверджували, що вказані обмеження для наглядових рад уряд ввів значно пізніше, ніж Коболєв отримав ту саму премію.

А вже коли прокурори пішли в апеляцію, вони змогли переконати суддів Апеляційної палати в тому, що запобіжний захід таки потрібен. В апеляції прокурори говорили, що Андрій Коболєв взагалі не міг отримати премію. Лінія обвинувачення змінилася, суддя прийняв інше рішення, зрозуміти яке ми зможемо лише 6 березня, коли буде оприлюднений його повний текст.

Тож перспективи такого розслідування лишаються під питанням. Адже в якийсь момент справу треба буде передавати до суду, що, знову ж, жодним чином не означатиме винуватість пана Коболєва. До цього моменту можуть пройти місяці, або й не пройти зовсім, якщо справа і справді розсиплеться ще на етапі досудового розслідування.

Але суспільний резонанс ми бачимо вже зараз.

Адже ідеться про людину, яка відіграла надважливу роль в історії трансформації “Нафтогазу” та сприяла виграшу в Стокгольмському арбітражі. Вся робота Андрія Коболєва у цій компанії безперечно сприймається, як історія успіху, і я повністю з цим погоджуюся.

Проте весь цей час Андрій Коболєв обіймав посаду, підслідну НАБУ і САП. Ці інституції якраз і створювали для розслідувань можливих зловживань топпосадовцями. Як створювали ВАКС для того, щоб за відсутності наявного злочину пана Коболєва можна було виправдати. Так працює правосуддя за тим європейським зразком, до якого ми прагнемо.

І тим паче одна така справа, до того ж на етапі розслідування, не говорить про тенденцію розправи над реформаторами.

Нагадаю, що за останні 3,5 роки ВАКС фіналізував 110 справ – це ті, які до суду таки дійшли. І виправдувальних вироків у цьому списку теж чимало.

Навіть про тенденції ще говорити зарано, а тим паче ставити справу Коболєва в один ряд із іншими резонансними провадженнями, про які ми також багато чуємо останнім часом – як то провадження щодо ексміністра інфраструктури Андрія Пивоварського чи вирок щодо ексгендиректора аеропорту “Бориспіль” Євгенія Дихне. У всіх цих провадженнях ідеться про геть різні речі.

Андрію Пивоварському запобіжний захід не обирали, навіть про таку потребу ще не йшлося. А оскільки не було жодного судового засідання, то й деталі справи нам наразі невідомі, щоб щось аналізувати чи говорити про певні види тиску або репресій. На перший погляд, ця справа певним чином схожа на інше провадження – щодо ексміністра інфраструктури Володимира Омеляна. І тоді, нагадаю, те провадження пройшло повний судовий розгляд, а Омеляна виправдали.

Щодо справи Дихне виглядає так, що він таки порушив закон, за що й отримав вирок ВАКС. Чи відповідають його вчинки духу права – скоріше, так. Чи відповідає букві закону – скоріше, ні. Проте навіть цей факт може бути оскарженим у тій же Апеляційній палаті ВАКС, і фінальне рішення може суттєво відрізнятися від почутого цього тижня.

Але тут треба нагадати, що все точно почалося не з Коболєва, і навіть не з Дихне, справу щодо якого ВАКС розглядав півтора року. Колись Валерій Залужний говорив, що у нас у воєнній техніці спостерігається “повний зоопарк”. І мені здається, що цю ж аналогію можна накласти на іншу сферу – у нас повний зоопарк у законодавстві. На жаль, 30 років тому ми вирішили “не обрізати” все, що було радянське в наших нормативно-правових актах. І всі ці роки парламент приймав нові норми, які подеколи суперечили як написаному значно раніше, так і прийнятому нещодавно.

Навіть сьогодні вкрай часто правила створюються заради правил, а не задля ефективності чи прозорості. І це теж один із факторів, який створює чимало підводних каменів для людини, яка приходить працювати на державну систему. І може спонукати порушувати кримінальні справи щодо навіть найчесніших посадовців. А Вищий антикорсуд має максимально виважено підходити до своїх рішень, аналізуючи факти і докази, а не репутацію фігурантів справ.

Зрештою багато хто підтримав, коли Апеляційна палата ВАКС таки призначила сувору запобіжку ексзаступнику міністра регіональної політики Василю Лозинському, після може, дуже поблажливого рішення першої інстанції.