Україна вкотре бере на себе євроінтеграційні зобовʼязання. Коли ж їх виконають?

11 грудня єврокомісарка Марта Кос та віцепрем’єр з євроінтеграції Тарас Качка оголосили про узгоджений план дій, що має підтвердити готовність України до вступу в ЄС. 10 ключових реформ, які Кабмін обіцяє провести в межах цього плану, певною мірою дублюють пункти Дорожньої карти з верховенства права, затвердженої у травні 2025 року. У грудні теж говорили про скасування автоматичного закриття кримінальних проваджень через сплив строків досудового розслідування, зміни щодо строків давності, забезпечення доступу до якісних судових експертиз НАБУ, зміни щодо підслідності… 

Знову, бо це не перший документ, в якому згадують про ці та інші антикорупційні пріоритети. Й оскільки їх реалізація відкладається роками, виникають запитання і до заявленої пріоритетності.

Багато з цього чимало разів повторювала громадська та експертна спільнота, їх визначала як необхідні Європейська комісія у своїх звітах, ми брали ці зобовʼязання до виконання через прийняття Дорожньої карти у сфері Верховенства права. Їх вписували в Ukraine Facility Plan, Меморандум з МВФ. Але віз досі там, і 2025 рік виявився одним із найменш результативних в питанні прийняття якісних євроінтеграційних рішень.

Новий план опирається на Дорожню карту з верховенства права. І тут бачимо парадокс, адже, наприклад, скасування автоматичного закриття справ про топкорупцію за тією ж Дорожньою картою вже було заплановане на IIІ квартал 2025 року, тобто мало відбутися до вересня поки ще поточного року. І цю реформу знову вписують як пріоритетну в новий євроінтеграційний план.

Те ж саме стосується “усунення процесуальних затримок та підвищення ефективності кримінального судочинства” (за цим формулюванням ховається протидія зловживанню процесуальними правами). 

Якщо ми досі не бачимо виконання цих прострочених заходів, то що й казати про ті, які заплановані на пізніше? Наприклад, вдосконалення підслідності НАБУ має реалізуватися до кінця II кварталу 2026 року. На якому рівні Україна має взяти зобовʼязання, щоб субʼєкти прийняття рішень припинили протидію і виконали ці та інші обіцянки? А якщо ще й Рада прийме і візьме в роботу звіт ТСК Власенка-Бужанського, головні тези якого прямо суперечать чималій кількості рекомендацій Єврокомісії та цим же євроінтеграційним документам, то як взагалі повірити, що такі кроки, хай які вони “пріоритетні”, здійсняться хоч колись? Особливо, якщо подивитися на поведінку народних депутатів в останній пленарний тиждень цього року.

Альтернативи вступу в ЄС у нас немає. А це значить, що й альтернативи якісним антикорупційним змінам ми не маємо теж. І, як це часто буває, все знову впирається у політичну волю, злагодженість дій влади та суб’єктність парламенту й уряду. Сподіваюсь, ці умови нарешті спрацюють у 2026-му. Бо вже пора!