Управління арештованими активами: чому треба змінювати законодавство

Минулого тижня Агентство з розшуку та менеджменту активів обрало тимчасового управителя для Межигір’я. І хоч ТОВ “Скомпані” не надало достатньо аргументів для передачі йому резиденції, формально бізнес відповідає встановленим критеріям.

Водночас ЗМІ пов’язали керівника компанії − Олексія Вороненка − з народним депутатом Мураєвим, і суспільство збурилося.

З іншого боку історії, на чиновників АРМА вже чекало Державне бюро розслідувань, яке перевіряло Агентство через затягування цієї процедури. Адже арештовані у справі Януковича активи передавали до АРМА частинами з травня 2018 року. Відповідно пошук управителя тривав майже рік.

Трансперенсі Інтернешнл Україна принципово стоїть на позиції, що проблеми треба вирішувати системно. Адже вчора був аеропорт “Одеса” і львівські ТЕЦ, сьогодні Межигір’я, завтра “самобуди Войцеховського” або завод.

Тож я спробую описати просто і доступно, який ми бачимо вихід із подібних кейсів.

Збереження економічної вартості як сенс існування

АРМА було створено на початку 2016 року для управління арештованим майном. Його головна мета − збереження економічної вартості активів. Це однозначно важливий крок антикорупційної реформи.

До запуску Агентства все це відбувалося інакше: тягар відповідальності покладався на зайнятих слідчого та прокурора, вони могли (і хотіли) передати майно на зберігання самому фігуранту справи. А про збереження цінності не йшлося взагалі.

От, наприклад, в Європейському суді з прав людини була справа “East/West Alliance Limited” проти України”. Податкова міліція вилучила шість літаків Ан-28 і вісім Л-410. Підприємство не мало доступу до свого майна понад 10 років. Що з ними сталося? Після остаточного рішення суду компанія повернулася по своє майно. Там були окремі складові та агрегати трьох літаків, без двигунів і гвинтів. Як наслідок, рішення ЄСПЛ − Україна мала заплатити понад 5 млн євро відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

На жаль, на момент ухвалення закону, Україна не мала великого досвіду і напрацьованих адекватних механізмів управління арештованими активами. Після трьох років роботи АРМА час визнати, що законодавство, яке регулює ці питання, потребує вдосконалення.

Першочергові зміни до законодавства

• Визначити статус АРМА в кримінальному процесі як учасника кримінального та судового провадження.

На сьогодні АРМА не має законних підстав брати участь у розгляді клопотань про передачу в управління арештованих активів та оскаржувати скасування арештів активів. Цей тягар лягає на органи прокуратури, що є недоцільним в українських реаліях.

Чого лише вартий кейс зі скасуванням арешту “вертолітного майданчика“, який у серпні 2018 року Голосіївський райсуд передав в управління АРМА. А вже у лютому 2019-го слідчий суддя Голосіївського районного суду Києва Олександра Колдіна скасувала арешт майна та дозволила “Амадеус КО” розпоряджатися активом. АРМА ж не мала легальних інструментів для впливу на ситуацію.

• Перед можливим арештом і передачею активів в управління залучити АРМА до обговорення з правоохоронцями.

Доволі часто до АРМА передають активи, які не придатні до управління та навіть продажу. Інколи вони існують лише на папері, утім розшукати їх фізично не вдається. Наприклад, Печерський районний суд передав автівки, пов’язані з оточенням екс-міністра доходів і зборів Клименка, місцеперебування яких невідомо.

Іноді для ефективного менеджменту активів потрібно залучати вузькопрофільних фахівців, як от щодо управління ТЕЦами або Одеським аеропортом. Адже прокурори та судді не завжди володіють (і не повинні) спеціальними знаннями. Тож існує ризик отримати на виході рішення суду не з релевантним обсягом арешту. Наприклад, арештувати ТЕЦ як цілісний майновий комплекс, але не передати тепломережі, по яких ітиме тепло.

Залучивши АРМА до обговорення перед розглядом клопотання, суд зможе коректніше визначити доцільність передачі окремих активів, обсяг арешту, спосіб управління тощо.

• Унеможливити блокування виконання АРМА судових ухвал і конкретизувати принцип пріоритету кримінального арешту.

Користуючись недосконалим законодавством і вразливістю судової системи, фігуранти блокують виконання АРМА судових ухвал про передачу активів в управління.

Ідеться про те, що власники таких активів або пов’язані з ними треті особи використовують інструменти забезпечення позову в адміністративному чи господарському процесах.

Наприклад, суддя столичного Господарського суду Тетяна Ващенко своєю ухвалою заборонила виконувати договір управління між бізнесом та АРМА. А тоді, на секундочку, йшлося про активи в рамках кримінального провадження через привласнення кредитних коштів АТ “УкрСиббанк”.

Не економічні, а соціальні пріоритети?

Це далеко не вичерпний перелік законодавчих ініціатив, що наразі лежить у Мін’юсті. Вже другий рік ми чекаємо на зміни закону про АРМА та нормативних документів, узгодження Кримінально-процесуального кодексу з профільним законом. Утім це не все.

Історія з Межигір’ям оголила чергову болючу точку для українців. Ми не завжди готові ставити верховенство права над цінностями та емоціями. Це не добре і не погано, ми такі є. Саме тому настільки важливо обговорити можливість“соціального управління“ арештованими активами.

Під час експертних і громадських дискусій і розмов з представниками правоохоронних органів та судової системи ми неодноразово чули про потребу передавати окремі активи на потреби суспільства.

Межигір’я − економічно непривабливий актив для потенційних управителів через низку факторів. Земля резиденції не передається управителю, бо є націоналізованою. Арештоване майно описано у 2015 році, і реальність, напевне, інша. Зрештою, якщо остаточний вирок суду у справі буде виправдувальний, протягом трьох днів управитель має повернути все власнику.

Утім, для українців − це символ критичної корумпованості і болючих змін через революцію. І рішення АРМА про передачу в управління не влаштовує суспільство, яке прагне зберегти пам’ять. Пам’ять про те, що стоїть за наддорогим комплексом в урочищі Межигір’я.

Катерина Риженко, спеціально для УП

Ця публікація була підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є відповідальністю виключно Transparency International Ukraine і необов’язково відображає погляди Європейського Союзу.