Читаючи новини про антикорупційні розслідування на офіційних джерелах, ви не побачите ім’я та прізвище підозрюваного або обвинуваченого у злочині. Там лише можна зустріти посаду, на кшталт, «екссуддя Голосіївського райсуду», «ексдиректор ДП «Гутянське лісове господарство» тощо. Чому?

Імена фігурантів топкорупційних та інших справ не розголошуються, оскільки в Конституції закріплена презумпція невинуватості, а законодавство гарантує право на використання імені. Що це означає?

Презумпція невинуватості. Особа вважається невинуватою і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не встановить суд і не винесе обвинувального вироку.

Право на використання імені. Кожен має право розпоряджатися своїм ім’ям і вирішувати, вказувати його чи ні. Ніхто не може просто так написати ваше ім’я та прізвище, наприклад, на рекламному банері. Аналогічно і в разі згадування кримінального злочину. Цивільний кодекс забороняє оприлюднювати ім’я затриманого, підозрюваного чи обвинуваченого, допоки обвинувальний вирок не набере законної сили.

Якщо представники слідства чи суду вкажуть ім’я та прізвище, скажімо, щойно затриманої особи, тоді вона може не просто вимагати зупинити таке порушення її прав, але й стягнути моральну шкоду через суд. 

Але чому тоді ЗМІ оприлюднюють імена фігурантів? На перший погляд це суперечить положенням законів України. 

Утім, існує закон «Про інформацію», який дозволяє поширювати інформацію, якщо вона є суспільно необхідною. Крім того, практика Європейського суду з прав людини та відповідна Конвенція  визнають право преси на інформування громадськості та право громадськості на отримання інформації. Саме на ці права посилаються деякі ЗМІ, вказуючи у публікаціях імена затриманих/підозрюваних/обвинувачених. 

І варто пам’ятати, що межі одного права закінчуються там, де починається дія іншого. Так, конвенційне право на свободу вираження поглядів може бути обмежене, якщо є загроза розголошення конфіденційної інформації, або існує потреба у забезпеченні неупередженості правосуддя чи захисту репутації.

Цікаво, що в європейських державах ширше трактують обмеження, пов’язані з правом особи на власне ім’я, ніж в Україні. Крім того, там врегульовують випадки, коли право на ім’я зіштовхується з правом суспільства бути проінформованим. 

Наприклад, у Швейцарії можна вказувати імена та особисту інформацію, якщо: 

– людина виступає публічно у зв’язку з подією, висвітленою ЗМІ; 

– відповідна особа обіймає політичну, вищу державну чи громадську посаду, що має відношення до повідомлення ЗМІ; 

– згадка імені потрібна для того, щоб уникнути плутанини, здатної завдати шкоди іншим особам; 

– згадка імені чи ідентифікаційних даних виправдана інтересами, які переважають у суспільстві. 

Таким чином, антикорупційні органи не пишуть імена та прізвища потенційних корупціонерів у своїх публікаціях, тому що дотримуються законів. А ЗМІ роблять це, апелюючи як до національного законодавства, так і міжнародних договорів.

Імена фігурантів топкорупційних та інших справ не розголошуються, оскільки в Конституції закріплена презумпція невинуватості, а законодавство гарантує право на використання імені.