Як є зараз?

Реформування інституту судових експертиз — це давня та невирішена проблема української юстиції. І причиною цьому залишається зокрема те, що:

• в Україні не існує незалежної експертної установи, яка б спеціалізувалася на експертних дослідженнях у кримінальних провадженнях, підслідних НАБУ, хоча  такі профільні інституції функціонують при інших відомствах — МВС, Держприкордонслужба, СБУ;
• відсутні окремі законодавчі механізми реагування на факти тиску на експертів;
• строк на проведення експертизи будь-якою експертною установою становить за загальним правилом 90 днів з можливістю його продовження;
• не у всіх експертних установах передбачена можливість та критерії пріоритезації експертних досліджень;
• розподіл експертних досліджень між експертами здійснюється керівником установи, а не автоматизованою системою;
• мінімальний задекларований законодавством посадовий оклад експерта становить 10 прожиткових мінімумів, хоча дія цієї норми уже 8 років зупинена законами про бюджет і тепер така винагорода може бути нижча;
• у Реєстрі методик проведення судових експертиз публікується лише перелік таких методик без уточнення їх змісту;
• приватні експертні установи не мають права проводити жодні криміналістичні експертизи.

Що пропонується основним законопроєктом?

Основний законопроєкт запровадить незалежний експертний центр, робота якого буде орієнтована пріоритетно на справи НАБУ та САП, а також забезпечить кращі фінансові та матеріально-технічні умови для інших експертів. 

Для цього автори пропонують:

• реорганізувати Науково-дослідний центр незалежних судових експертиз (НДЦСЕ) з урахуванням вимог закону, який буде проводити судову експертизу в окремій категорії справ, зокрема у корупційних та пов’язаних з корупцією справах, за критеріями підслідності НАБУ;
• забезпечити гарантії незалежності НДЦНСЕ через створення при ньому Наглядової ради, яка складатиметься з 5 членів (з них 3 від міжнародників) і проводитиме конкурсний відбір директора такого центру. Також планується запровадити незалежну атестацію та притягнення до дисциплінарної відповідальності експертів, аудит центру кожні 2 роки, окреме фінансування тощо;
• передбачити процедуру реагування на факти тиску на експертів;
• передбачити для НДЦНСЕ скорочений строк на проведення експертизи у 60 днів з можливістю його продовження;
• надавати за рішенням директора НДЦНСЕ пріоритет на проведення експертиз для НАБУ та САП;
• забезпечити автоматизований розподіл досліджень між експертами НДЦНСЕ;
• підвищити мінімальні посадові оклади до 40 прожиткових мінімумів для експертів НДЦНСЕ та до 30 для експертів інших установ із забороною їх зменшення законами про бюджет;
• публікувати у Реєстрі методик проведення судових експертиз не лише перелік методик, а й їх зміст, за винятком інформації з обмеженим доступом;
• надати право приватним експертним установам проводити в НДЦНСЕ деякі криміналістичні експертизи, перелік яких визначить Мін’юст.

Які переваги пропонованих змін основного законопроєкту?

Основний законопроєкт пропонує комплексне розв’язання однієї з найгостріших проблем, що супроводжує складні корупційні та пов’язані з корупцією справи НАБУ та САП, а саме відсутність у Бюро доступу до незалежної судової експертизи. На неї неодноразово звертали увагу Єврокомісія, МВФ та інші міжнародні партнери, від яких залежить вступ України до Європейського Союзу та отримання фінансової підтримки.

Дорожня карта з питань верховенства права також акцентує на тому, що НАБУ повинно мати ефективний доступ до неупереджених, своєчасних та якісних судових експертиз. Незалежні експертизи для НАБУ сприятимуть якісному розслідуванню справ, яке може надалі створити умови для повернення злочинного майна, зокрема коштів платників податків, якими посадовці хотіли нажитися. І наразі саме відсутність таких експертиз, за словами керівника САП, прямо впливає на швидкість та якість притягнення корупціонерів до кримінальної відповідальності.

Від експертних висновків у складних корупційних справах часто залежить можливість встановити розмір збитків, походження активів і зміст фінансових операцій, дослідження документів та цифрових доказів. Відповідно, якість і швидкість експертиз безпосередньо впливають як на перспективи доведення обвинувачення, так і на можливість повернення державі активів, одержаних злочинним шляхом.

Останній приклад зі справи «Феміда» та «Форест Гамп», з перших уст самого ж фігуранта підтверджує те, що надання НАБУ незалежної експертизи спричинить йому і його ймовірній пособниці надзвичайно багато проблем.

Головна перевага основного законопроєкту — створення інституційно незалежної системи експертиз для справ НАБУ та САП. НДЦНСЕ матиме окреме фінансування, спеціальний порядок управління та власні гарантії незалежності. Його директора обиратимуть на конкурсі, а звільнити його можна буде лише з визначених законом підстав. Це принципово відрізняється від чинної моделі, за якої керівників державних експертних установ призначає та звільняє Мін’юст або інше відомство. Водночас Наглядова рада із залученням міжнародних експертів створюватиме додатковий запобіжник від політичного чи адміністративного втручання в діяльність Центру.

Незалежність установи доповнюється персональними гарантіями для самих експертів НДЦНСЕ. Їх атестація та притягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюватимуться окремими Експертно-кваліфікаційною комісією та Дисциплінарною палатою, що має зменшити можливості тиску на експерта через загрозу звільнення, втрати кваліфікації чи дисциплінарного переслідування. У випадку неправомірного впливу експерт також буде зобов’язаний повідомити про нього директора або Наглядову раду.

До цих гарантій додається гідне матеріальне забезпечення працівників центру. Законопроєкт пропонує встановити мінімальний посадовий оклад експертів НДЦНСЕ на рівні 40 (133120 грн у 2026 році) прожиткових мінімумів, а експертів інших державних установ — 30 (99840 грн у 2026 році) прожиткових мінімумів. Це має допомогти залучати та утримувати кваліфікованих фахівців і водночас зменшити корупційні ризики, пов’язані з низькою оплатою праці. Особливо актуально це з огляду на те, що заробітна плата експертів становить 25-30 тис. грн, а гарантований законом оклад на рівні хоча б 10 прожиткових мінімумів фактично не застосовується з 2018 року через щорічне зупинення цієї норми законами про Державний бюджет.

Ще одна важлива зміна — усунення ручного розподілу досліджень між експертами. Наразі конкретного виконавця у державних експертних установах, як правило, визначає керівник. Законопроєкт натомість запроваджує автоматизований розподіл експертиз між експертами НДЦНСЕ. Це істотно звужує адміністративну дискрецію та ускладнює можливість заздалегідь передати чутливе дослідження «потрібному» експерту.

Не менш суттєвим є прискорення проведення експертиз. Тривале очікування експертних висновків є одним із факторів затягування складних розслідувань НАБУ, як це було, наприклад, у багатоепізодному провадженні, пов’язаному, серед іншого, з можливим впливом на експертизи у справі щодо «труби Медведчука» — тоді слідству було необхідно провести одразу декілька різнопланових експертиз. 

До проблеми строків додається і ризик витоку інформації. Через побоювання передчасного розголошення матеріалів слідства НАБУ в певних випадках змушене відкладати їх передання експертам. 

Створення ж окремої установи з підвищеними гарантіями незалежності разом зі скороченням базового строку проведення експертиз з 90 до 60 днів та можливістю пріоритезації найбільш нагальних досліджень має зменшити обидва ці ризики.

Нарешті, законопроєкт може підвищити передбачуваність та можливості для перевірки експертних висновків. Оприлюднення змісту методик проведення судових експертиз, крім інформації з обмеженим доступом, дозволятиме сторонам та суду перевіряти, яким способом отримано висновок і чи відповідає проведене дослідження встановленій методиці. Це також має сприяти уніфікації експертної практики та зменшенню випадків, коли аналогічні дослідження призводять до істотно різних результатів без належного наукового обґрунтування.

Таким чином, позитив законопроєкту полягає не просто у створенні ще однієї державної експертної установи. Він пропонує змінити саму модель проведення експертиз у топкорупційних справах: захистити установу від зовнішнього адміністративного впливу, експерта — від персонального тиску, конкретну експертизу — від ручного розподілу, а розслідування — від надмірних затримок.

Законопроєкт деталізує механізм переходу від існуючого Науково-дослідного центру судових експертиз Міністерства юстиції до незалежного НДЦНСЕ, що є додатковою перевагою документа. Кабінету Міністрів України відводиться три місяці з дня набрання Законом чинності, щоб забезпечити прийняття рішення про реорганізацію (перетворення) чинного Центру відповідно до нових вимог, а також на формування Наглядової ради у визначеному Законом порядку — тобто саме на цьому етапі має запрацювати ключовий запобіжник незалежності у вигляді наглядового органу з міжнародною участю. У цей же тримісячний строк уряд мав би під час підготовки проєкту Закону про Державний бюджет на 2027 рік передбачити окрему бюджетну програму видатків на забезпечення діяльності НДЦНСЕ, що є практичною гарантією окремого фінансування установи, та забезпечити ухвалення підзаконних актів і приведення нормативної бази міністерств у відповідність із новим Законом. 

Міністерству юстиції відведено п’ять місяців на затвердження Статуту НДЦНСЕ відповідно до вимог Закону. Ще протягом шести місяців Мін’юст має провести інвентаризацію методик проведення судових експертиз — як тих, що вже внесені до Реєстру методик, так і тих, застосування яких здійснюється поза ним. Це дасть змогу виявити всі методики з обмеженим доступом та підстави для такого обмеження, а також забезпечить оприлюднення методик у Реєстрі, крім інформації з обмеженим доступом, у формі відкритих даних з можливістю безоплатного перегляду. Таким чином, законопроєкт не лише декларує принцип прозорості методик, а й встановлює конкретний часовий та інституційний механізм його реалізації.

Чому альтернативні законопроєкти слід відхилити?

Альтернативні законопроєкти за авторства депутата Сергія Власенка та депутата Володимира Кабаченка не пропонують створення для НАБУ окремої судово-експертної установи або будь-яких інших законодавчих пропозицій, які б надати Бюро реальний доступ до своєчасних, незалежних та якісних судових експертиз. Ці законопроекти практично однакові за винятком деяких окремих положень. 

Фактично обидва документи не пропонують змін, щоб забезпечити якісні експертизи для топкорупційних справ, оскільки жоден з ризиків впливу на експертів не усувається. Як і ними не виконуються міжнародні зобов’язання України в частині надання НАБУ доступу до якісних експертиз.

Замість цього альтернативні документи пропонують формально закріпити в Законі України «Про Національне антикорупційне бюро України» ті ж права, які й так надані детективам НАБУ кримінальним процесуальним законодавством: самостійно призначати експертизу та визначати перелік питань, що ставляться перед експертом. Тобто ця норма не змінює абсолютно нічого.

Крім цього, значний блок змін присвячений дерегуляції судово-експертної діяльності, зокрема скасуванню процедури атестації. Обидва автори альтернативних законопроєктів пропонують надати право проводити судові експертизи «фізичним особам, які володіють спеціальними знаннями, необхідними для надання висновку з досліджуваних питань, та мають стаж професійної діяльності у відповідній сфері знань не менше п’яти років». Тобто будь-яка фізична особа, у деяких сферах навіть без вищої освіти, зможе надавати експертні висновки.

Подібна практика дійсно поширена в іноземних юрисдикціях: поряд із експертами, які мають спеціальний статус, до проведення експертиз можуть залучатися й інші фахівці ad hoc, а надані ними висновки можуть визнаватися належними експертними доказами. Водночас допуск таких експертів, як правило, не скасовує потреби контролювати їхню компетентність: вона має бути підтверджена або попередньо відповідною професійною чи реєстраційною процедурою, або безпосередньо під час їх залучення у конкретному провадженні. Так само відсутність спеціальної атестації не виключає застосування інших механізмів забезпечення належної поведінки та відповідальності експерта. 

У низці іноземних правопорядків також відсутнє властиве українському кримінальному процесу чітке розмежування процесуального статусу експерта і спеціаліста. Це дозволяє залучати експертами ширше коло осіб, компетентність яких підтверджується не спецстатусом, а знаннями та навичками.

Водночас запропонована нардепами Власенком та Кабаченком модель не пропонує найкращі міжнародні практики, дозволяючи залучати будь-яких фізичних осіб, з достатніми досвідом та практикою до проведення експертизи. При цьому законопроєкти навіть не встановлюють, хто саме буде відповідальний за їх квазіатестацію — перевірку відповідності стажу, практичних навичок та знань.

Інший важливий аргумент наведено у дослідженні щодо кваліфікації судових експертів. У ньому  вказано, що спеціалізовані знання судового експерта не слід ототожнювати лише зі знаннями в галузі науки і техніки, що лежать в основі формування класів, видів, типів та підтипів. На думку автора, без знання загальних наукових засад судової експертизи та її процесуального забезпечення неможливо належним чином провести дослідження та задокументувати його результати так, щоб висновок експерта був допустимим і надійним доказом.

Модель законопроєктів Власенка та Кабаченка недоопрацьована, вона пропонує «деліцензування» судово-експертної діяльності без адекватної альтернативи перевірки як суб’єктивної, так і об’єктивної компетенції експерта. Як наслідок це може відкрити простір для зловживань, зменшити довіру до висновків судових експертів, перевантажити судовий процес перевіркою достовірності таких висновків.

Що гірше, законопроєкт 15569-2 нардепа Кабаченка ще й намагається у Закон України «Про судові експертизи» в обхід КПК України додати норми про недопустимість усіх доказів, які сторона обвинувачення відмовилася надати стороні захисту для проведення експертизи.

Альтернативні зміни також пропонують дерегулювати порядок та підстави для притягнення судових експертів до дисциплінарної відповідальності. За дисциплінарні проступки каратимуть лише тих експертів, які перебувають у трудових чи службових відносинах, інші ж такій відповідальності не підлягатимуть. 

При цьому із Закону України «Про судові експертизи» Власенко та Кабаченко пропонують повністю виключити статті, присвячені експертно-кваліфікаційним комісіям, які також відповідальні за накладення на експертів дисциплінарних стягнень.

Дерегуляція сфер судових експертиз дійсно потрібна Україні, однак підхід до цього процесу повинен враховувати та мінімізувати всі супутні ризики. Такий же рівень дерегуляції без обґрунтованої альтернативної моделі лише збільшить корупційні ризики, зменшить якість судово-експертних висновків та ускладнить їх використання у судах.

Що слід удосконалити в основному законопроєкті

Основний проєкт Закону пропонує дійсно якісні зміни, які зможуть реально вплинути на ефективність та результативність розслідувань НАБУ та САП. Однак, аби  за наявних умов довести його до максимально можливого ідеалу, слід удосконалити такі два аспекти.

1. Уточнити перелік проваджень, у яких НДЦНСЕ може проводити експертизи

Основним законопроєктом пропонується додати у ч. 1 ст. 7-2 Закону України «Про судову експертизу» оновлення про створення незалежної експертної установи НДЦНСЕ, що проводитиме судові експертизи у таких категоріях справ:

• кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, передбачених ст. 45 КК України, а також ст. 206-2, 209, 211 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України;
• справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (цивільна конфіскація).

Таким чином, запропонована редакція ч. 1 ст. 7-2 Закону України «Про судову експертизу» фактично не надасть НАБУ можливість проводити незалежні експертизи в НДЦНСЕ в усіх підслідних Бюро справах. 

Річ у тім, що до підслідності НАБУ також за певних умов входять справи за ст. 384, 385, 386, 387, 388, 396 КК України (ч. 7 ст. 216 КПК України), справи за ст. 354, 364-370 КК України, якщо їх вчичить працівник Бюро (абз. 4 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України) та іншими статтями КК України, якщо відповідне рішення прийме директор НАБУ за погодження керівника САП (абз. 3 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України).

Тож щоб максимально покрити можливість проведення експертиз у всіх справах НАБУ формулювання слід доповнити так, щоб НДЦНСЕ проводив судові експертизи саме у кримінальних провадженнях, які розслідує НАБУ, зокрема підслідність яких визначена за НАБУ, а також у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

1. Деталізувати окремі технічні положення законопроєкту

Щодо повідомлення про тиск — закон встановлює лише обов’язок експерта повідомити протягом двох робочих днів Директора НДЦНСЕ (або Наглядову раду, якщо тиск чинить сам Директор), але не визначає жодної подальшої процедури. Немає строку, протягом якого Директор/Наглядова рада має відреагувати на це повідомлення, немає переліку можливих заходів реагування (відсторонення від справи, передача іншому експерту, звернення до правоохоронних органів), немає обов’язку повідомити НАБУ-САП як сторону провадження про факт втручання в роботу експерта.

Щодо вищої освіти члена Наглядової ради (ч. 3 ст. 17-1) — формулювання «вища освіта у сфері права, судової експертизи, аудиту, фінансового контролю» також викликає питання, оскільки «судова експертиза» не є окремою галуззю знань чи спеціальністю в українському Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти. Тобто незрозуміло, який саме диплом підтверджуватиме відповідність цій вимозі, і це може створити підстави для довільного тлумачення при формуванні списку кандидатів.

Тож у законопроєкті слід визначити строк розгляду відповідного повідомлення про факти тиску на експертів, орієнтовний перелік заходів реагування, а також обов’язок інформувати НАБУ та САП про факт втручання. Також варто уточнити вимогу до освіти члена Наглядової ради відповідно до Переліку галузей знань і спеціальностей. 

Висновки

Transparency International Ukraine підтримує прийняття основного законопроєкту №15569 за основу для подальшого доопрацювання його положень до другого читання. Документ має вагомий потенціал стати розв’язанням тривалої проблеми з доступом НАБУ та САП до вчасних, незалежних та якісних судових експертиз.

Водночас для повної реалізації запропонованих нововведень необхідно врахувати такі наші рекомендації:

• чітко поширити компетенцію НДЦНСЕ на усі кримінальні провадження, які розслідує НАБУ;
• уточнити окремі технічні речі: механізм реагування на факти тиску на експертів, визначивши строк розгляду відповідного повідомлення, орієнтовний перелік заходів реагування, а також обов’язок інформувати НАБУ та САП про факт втручання. Також варто уточнити вимогу до освіти члена Наглядової ради відповідно до Переліку галузей знань і спеціальностей.

Врахування цих зауважень дозволить зберегти сильні сторони законопроєкту та створити більш цілісну й передбачувану модель судово-експертної діяльності.

Альтернативні законопроєкти №15569-1 та №15569-2 не заслуговують на підтримку через свою неефективність та ризик дестабілізації сфери судових експертиз, тож їх необхідно відхилити.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Як укладаються угоди про визнання винуватості в Україні

Відразу нагадаємо, що угода про визнання винуватості — це кримінально-правовий компроміс. Держава погоджується на м’якше покарання, а обвинувачений натомість визнає вину і бере на себе низку зобов’язань: викрити співучасників, відшкодувати збитки та погодитися на узгоджене покарання. Тобто угода — це про засудження особи й визнання її винуватою. 

Зміст угоди визначають сторони — прокурор і обвинувачений із захисником. Затверджує угоду суд — у топкорупційних справах це ВАКС — і робить це обвинувальним вироком. Тому особа, яка уклала угоду, є засудженою, а не «звільненою від відповідальності».

Отримавши обвинувальний акт разом з угодою, суд перевіряє, чи відповідають умови останньої закону та суспільному інтересу і чи не порушують вони прав інших осіб. Суд не може переписати угоду або перерозподілити передбачені нею платежі — він може лише затвердити цей документ або відмовити в такому затвердженні, обґрунтувавши, чому він суперечить закону. 

Відмови у затвердженні угод на досудовому розслідуванні трапляються рідко, зокрема, станом на середину вересня ВАКС повідомляє лише про чотири випадки, коли угоду не було затверджено, а справу направлено на досудове розслідування. Наприклад, у справі «нафтопродуктів Курченка» суд уже відмовляв у затвердженні угоди з Сергієм Пашинським, вважаючи, що вона передбачала не дозволені законом покарання, не забезпечувала повного відшкодування збитків і покладала її виконання на невизначене коло третіх осіб. 

Від початку щодо угод у корупційних справах звучали застереження. Головне з них — ризик, що угода стане способом «домовитися» з тими організаторами схем, які найбільше відповідальні за вчинені злочини. Тому закон обмежував коло осіб і підстав для угод. Ухвалений у жовтні 2024 роки новий закон про угоди розширив підстави для угод: тепер її можна укласти за умови викриття іншої особи у вчиненні будь-якого корупційного чи пов’язаного з корупцією злочину, а також за умови відшкодування збитків та викриття особою інших фігурантів.

Водночас закон суттєво посилив «пряник» для обвинувачених. Він запровадив ст. 69-2 КК України, яка дозволяє призначати покарання, нижче від найнижчої межі санкції, за умови викриття інших осіб. Якщо суд призначає таке покарання, особу вже не можна звільнити від його відбування з випробуванням. 

Верхню межу позбавлення волі, при якій за угодою можливе звільнення з випробуванням, збільшили з 5 до 8 років. Також з’явилася можливість призначати додатковий штраф навіть тоді, коли санкція статті його не передбачає. Змінилася й процедура. Угоди погоджують прокурори вищого рівня залежно від тяжкості злочину. Повторно звертатися до суду з угодою з тією самою особою можна лише один раз і лише після усунення підстав, з яких суд уже відмовив. Власне, це ми і побачили в історії з повторною угодою щодо винуватості Сергія Пашинського.

Проте чи достатньо цих оновлень для справді якісних угод і як вони вже спрацювали? 

З одного боку, вперше з’явилися вироки з покаранням нижче найнижчої межі санкції на підставі ст. 69-2 КК. Щонайменше у трьох таких справах засуджені все ж відбувають реальне, хоч і коротше, позбавлення волі. Йдеться про ексголову Верховного Суду Всеволода Князєва, експрокурора Генеральної прокуратури України Володимира Дергунова та експосадовця Міноборони Олексія Стасюка. З іншого боку, додатковий штраф за ч. 3 ст. 53 КК України хоч і не постійно, але застосовується, як і спеціальна конфіскація. 

Механізм викриття теж дає результат. За даними САП, на підставі показань засуджених, які погодилися на співпрацю, вироки отримали вже 15 осіб, а в більшості проваджень, де такі показання надано або ще буде надано, судові розгляди тривають.

Якщо ж говорити про спеціальну конфіскацію, то закон так і не передбачив прямо правила обов’язкового застосування цього інструменту при укладанні угод, хоч ми і рекомендували внести таку зміну. На наш погляд, це прогалина, яку необхідно закрити: якщо є підстави для спеціальної конфіскації, суд мав би затверджувати угоду лише за умови, що вона її передбачає. Так держава точно отримає майно, здобуте в результаті злочину.

Цю позицію підтримують і доповнюють автори аналізу судової практики за 2024–2025 роки, підготовленого Центром політико-правових реформ разом із НАЗК. Вони окремо звертають увагу, що арешти на земельні ділянки, транспорт і кошти нерідко скасовувалися саме тому, що угода не містила вимоги про конфіскацію. Тобто майно, яке держава вже заблокувала, поверталося засудженим через особливості формулювань в угоді.

Разом з тим, показовою є відмова суду затвердити угоду з екснародним депутатом Качним у справі про незаконне збагачення. За угодою передбачалася спеціальна конфіскація квартири, будинку та землі, які формально належать чоловікові померлої фіктивної власниці. Попри те, що чоловік діяв за довіреністю під час купівлі квартири, успадкував майно безоплатно й у суді прямо підтвердив, що є лише номінальним власником, суд відмовив у затвердженні. Підставою стало нібито недоведене усвідомлення третьою особою незаконного походження коштів. На наш погляд, такі обставини не залишали підстав для подібних сумнівів.

Головні проблеми нинішніх угод

Попри всі вигоди від угод, суспільство сприймає їх не завжди добре, бо  держава такі вироки не завжди якісно пояснює. Наведемо основні, на наш погляд, причини, чому так стається.

Перша причина — закриті вироки. 

Тексти частини вироків за угодами, зокрема щодо того ж Пашинського, ексголови Західного апеляційного господарського суду Плотніцького та інших осіб, повністю закриті. І через це з публічної комунікації суду та САП неможливо дізнатися, що саме держава отримала в обмін на пом’якшення покарання. А оскільки вкрай часто ідеться про осіб відомих, громадське обурення стає очікуваною реакцією на такі закриття.

Один із найперших і дотепер найгучніших випадків закритого вироку — угода з ексміністром екології Миколою Злочевським, який через пропонований керівникам НАБУ-САП «суперхабар» у $5 млн намагався закрити кримінальне провадження щодо себе. За укладеною у серпні 2023 року угодою про визнання винуватості ВАКС оштрафував Злочевського на 68 тис. грн. Крім цього, за умовами угоди він задонатив на ЗСУ 660 млн грн. І все. А оскільки вирок був засекречений повністю, громадськість так і не дізналася, чи було дотримано правило «суспільного інтересу», і чи можна сказати, що держава від тих домовленостей справді виграла.

Ця угода,  насправді і стала однією з головних причин взагалі говорити про оновлення законодавства щодо таких вироків. А ми в TI Ukraine відтоді постійно й регулярно наголошували на необхідності публікувати максимально допустимий обсяг даних про угоду, щоб таких запитань від українців не поставало.

Повне закриття часто не виконує навіть своєї прямої функції — приховати співпрацю зі слідством. Адже якщо за законом засуджений зобов’язаний свідчити проти співучасників, ті однаково дізнаються про угоду через сам факт виділення провадження. 

Тут нагадаємо, що ВАКС уже вміє закривати окремі відомості вироків без потреби засекречувати весь текст. Наприклад, у справі щодо керівника Агентства місцевих доріг Полтавської області суд залишив публічними обґрунтування суспільного інтересу та інші частини вироку. І той же вирок за угодою з Пашинським спочатку теж був засекречений, про що ми відразу просигналізували, як про вкрай поганий прецедент. ВАКС швидко відреагував на нашу критику та оприлюднив частково закритий вирок, з якого стали зрозумілі деталі цієї угоди.

Друга причина — відсутність зрозумілих правил, за якими укладається угода. 

САП у відповіді на наш запит підтвердила, що окремої внутрішньої методики оцінки можливості укладення угод немає. Водночас Стратегія розвитку відомства на 2026–2028 роки передбачає напрацювання єдиних підходів — до такої розробки  прокуратура планує долучати суддів, адвокатів і громадські організації. 

ВАКС теж нам повідомив, що не здійснював узагальнення практики щодо угод. Разом з тим, дискусія про пошук балансу між ефективністю кримінального правосуддя, невідворотністю відповідальності, справедливістю покарання та довірою суспільства до антикорупційної системи, вже ведеться. І передумови для напрацювання зрозумілих політик укладення угод теж закладені.

Угода Пашинського добре ілюструє цей процес. У повідомленні САП були перелічені суми штрафів і відшкодувань, проте не було пояснень, чому ці умови вигідні державі. Необхідне пояснення з’явилося лише з оприлюдненням вироку. Так, ми побачили, що прокурор в межах угоди отримував показання щодо інших учасників, загалом кількість обвинувачених у справі зменшилася, що дає шанс розглянути справу щодо решти фігурантів до спливу строків давності. 

Проте ця інформація з’явилася майже через тиждень після новини про угоди — коли суспільство вже кілька днів обговорювало й обурювалося через «мільярд за свободу».

Відшкодування до бюджету (600 млн грн) менше за встановлену шкоду (817 млн грн) теж виявилося не випадковим. У справі Пашинського ідеться про злочинну організацію, а не одного обвинуваченого, і шкоду завдано діями сімох осіб, а не однієї. Тому сторони погодили часткове звільнення Пашинського від цивільної відповідальності, зважаючи на зобов’язання інших засуджених за угодами (111 млн грн відшкодування та 40 млн грн на ЗСУ) та його власні 500 млн грн на потреби армії. Разом відшкодування до бюджету від усіх засуджених у цій справі поки не досягає встановленої шкоди. А чи покриють її майбутні вироки щодо решти обвинувачених — питання до САП.

Третя причина — очікування суспільства. І воно хоче справедливих покарань.

Торік соціологічне дослідження TI Ukraine показало, що 60% українців вважають найпоказовішим критерієм ефективної боротьби з корупцією кількість реально покараних корупціонерів, і таке покарання має передбачати ув’язнення або конфіскацію. 

Угоди зі штрафами і внесками на благодійність цьому очікуванню не відповідають. Тому САП має пояснювати їх особливо ретельно, а правила, за якими прокурори ідуть на укладення угоди, мають бути зрозумілими до того, як з’являється черговий резонансний кейс.

Чи чесні гроші?

Майже у половині проаналізованих нами вироків за угодами, які укладались у період з 1 липня 2025 по 30 червня 2026, обвинувачені зобов’язалися зробити благодійний внесок на потреби ЗСУ. Ця практика з’явилася після повномасштабного вторгнення росії в Україну, тобто ще до прийняття оновленого закону про угоди в топкорупційних справах, але сьогодні її можна вважати ледь не обов’язковою для такого типу вироків.

Суми благодійних внесків коливаються від 10 тис. до 20 млн грн. За інформацією ВАКС, лише у 2025 році на потреби Збройних Сил України було спрямовано понад 321 млн грн. А за останніми даними САП, завдяки угодам у топкорупційних справах на потреби Сил оборони вже спрямовано понад 1,6 млрд грн. З них понад 1,1 млрд грн надійшло через державну фандрейзингову платформу United24, понад 272 млн грн — через фонд «Повернись живим» і понад 50 млн грн — через «Спільноту Стерненка».

Угода Сергія Пашинського стала однією із рекордних за сумами згаданих у ній коштів: 600 млн грн — на відшкодування збитків до держбюджету поетапно протягом 2,5 року, 400 млн грн або озброєння на цю суму — фонду «Повернись живим» протягом шести місяців після оголошення вироку, 100 млн грн — фонду «Спільнота Стерненка» на зброю протягом 30 днів, а також 850 тис. грн штрафу як основне покарання і 17 тис. грн штрафу та рік позбавлення права обіймати державні посади як додаткове.

Навколо цих грошей виникає три питання, які, насправді, стосуються усіх сум, зазначених в інших вироках про угоди.

1. Чи «з’їла» інфляція відшкодування? 

Один із найпоширеніших аргументів від критиків угоди з Пашинським полягає в тому, що збитки, завдані у 2014 році, відшкодовуються сьогодні номінальною сумою, яка за дванадцять років суттєво знецінилася. Тобто 600 млн грн у 2026 році — це геть не ті гроші, які втратила Україна у 2014-му через махінації колишнього в.о. голови Адміністрації Президента. 

Аргумент має під собою підстави, але адресований він не угоді як інституту, а тому, як держава загалом захищає свої майнові інтереси в кримінальному процесі.

Законодавство загалом не залишає державу беззахисною перед інфляцією. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив грошове зобов’язання, на вимогу кредитора сплачує борг з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. Велика Палата Верховного Суду ще у 2018 році виснувала, що це правило поширюється на всі види грошових зобов’язань незалежно від підстави їх виникнення, тобто воно має стосуватися і заподіяння шкод у кримінальних справах. Окрім того, ст. 1192 Цивільний кодекс України визначає, що розмір збитків від втрати майна обчислюється за його реальною вартістю на момент розгляду справи. 

Для справи, предметом якої є привласнені нафтопродукти, як у справі Пашинського, це може мати практичне значення, адже йдеться про майно, ціна якого змінювалася разом з ринком, а не про фіксовану грошову суму. Однак для стягнення цієї різниці, найбільш імовірно, потрібно було зробити інше експертне дослідження, яке б також зайняло певний час, і не факт, що призвело б до якогось результату.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат можна заявити й у кримінальному провадженні через подання цивільного позову. Судова практика знає такі приклади. У справі про привласнення (ч. 4 ст. 191 КК) Кам’янець-Подільський міськрайонний суд стягнув з обвинуваченого інфляційні втрати та 3% річних. Втім, через застосування позовної давності на вимогу відповідача, тоді йшлося про відсотки лише за останні три роки, тож замість заявлених понад 419 тис. грн інфляційних втрат позивач мав виплатити державі приблизно 30 тис. 

Є така справа і у ВАКС. У справі начальника управління ЗСУ Олега Галушка Міністерство оборони заявляло вимогу про стягнення майже 8 млн грн інфляційних втрат поверх 21,5 млн грн основної шкоди. Проте суд ухвалив виправдувальний вирок, і позов залишив без розгляду. Наразі перегляд цього вироку ще триває — у червні 2026 року Верховний Суд скасував рішення АП ВАКС про підтвердження законності виправдувального вироку, тому і питання про відшкодування збитків з урахуванням інфляційних втрат теж може бути переглянуте.

Щоб стягнути інфляційні втрати, зобовʼязання має бути грошовим — тобто чітко визначеним у конкретній сумі. У кримінальних справах здебільшого це можливо лише тоді, коли йдеться про розтрату чи привласнення коштів, а не про інші види шкоди. У справі Пашинського не йшлося про заволодіння певною сумою грошей — предметом були нафтопродукти. 

Відтак проблема не в тому, що закон забороняє враховувати інфляцію, а в тому, що жоден механізм не робить це автоматично. Суд не може самостійно проіндексувати розмір шкоди і вийти за межі заявлених вимог. І якщо потерпілий орган державної влади або прокурор в інтересах держави не заявив вимоги про відшкодування інфляційних втрат, їх не стягнуть ні за обвинувальним вироком у звичайному провадження, ні у провадженні за угодою. 

У справі Пашинського цивільний позов взагалі не заявлявся. Тож вимога про інфляційні втрати не могла бути ні задоволена вироком, ні врахована угодою, а розмір шкоди зафіксовано в номіналі 2014 року — 600 млн грн. До того ж навіть заявлена вимога про таке відшкодування наражається на ризик позовної давності, який у справах із подіями десятирічної давнини може звести її до символічних сум.

Звідси й рекомендація. Питання про інфляційні втрати варто адресувати насамперед стороні обвинувачення (у нашому випадку — САП) та органам, які представляють потерпілу державу. Вимога про їх стягнення має стати стандартною частиною цивільних позовів у справах про розкрадання державного майна, а її врахування — одним із критеріїв, за якими прокурор оцінює розмір відшкодування в угоді. 

Окремо варто обговорити, чи охоплює вимога про «повне відшкодування збитків» як передумова угоди лише номінальну суму шкоди, чи також її реальну вартість на момент укладення угоди. Сьогодні закон на це питання прямо не відповідає.

До того ж частина претензій суспільства до «м’якості» покарання стосується питань, які угода не вирішує. Конфіскацію майна у справі Пашинського суд не призначав: у САП пояснили, що відповідне додаткове покарання за ст. 255 КК України запровадили у червні 2020 року, тобто після подій справи. Тому тут спрацьовує принцип заборони зворотної дії закону, що погіршує становище особи.

2. Чому гроші йдуть у фонди, а не в бюджет? 

Ексголова ВАКС Віра Михайленко свого часу пояснила, що саме сторона обвинувачення і захист домовляються, куди саме спрямовувати благодійні платежі та в якому розмірі, а суд лише перевіряє, чи відповідає угода закону. Отже, питання «чому саме ці фонди» треба адресувати сторонам угоди, а не суду. 

Але варто поставити його чесно. Чи є обґрунтовані претензії до прозорості роботи фондів, які фігурують в угоді? А якщо таких претензій немає, у чому різниця для держави між надходженням до бюджету і надходженням на фонд, який фахово й підзвітно закуповує озброєння для армії? 

В умовах війни значна частина бюджету і так спрямовується на оборону. Фонд – «Повернись живим», «Спільнота Стерненка» чи будь-який інший — у цьому ланцюжку може бути швидшим і конкретнішим каналом. Більше того, той самий «Повернись живим» прямо заявляє, що вони не беруть відсоток з донатів на адміністративні витрати.

Реальні ризики тут інші. Перший — щоб фонд не був пов’язаний з обвинуваченим чи його оточенням. Другий — щоб виконання умови можна було перевірити. 

За невиконання угоди встановлено окрему кримінальну відповідальність, а САП може просити ВАКС скасувати вирок і розглянути справу в загальному порядку. Показово, що за весь час роботи суду прокурори жодного разу не зверталися із таким клопотанням. 

За даними САП, випадків умисного невиконання угод наразі не встановлено, а до відповідальності за порушення умов угоди не притягнули жодного засудженого. Виконання умов підтверджують платіжні документи, які надаються суду й прокурору та долучаються до матеріалів провадження. Тобто перевірка перерахування коштів існує, але відбувається суто з боку САП. Далі можна спиратись на публічну звітність відповідних благодійних фондів, яка має бути відкрита широкому загалу. Якщо є запит на звітність саме від вироків за угодами ВАКС, має сенс відповідним фондам публікувати такі конкретизовані відомості про те, на що саме були спрямовані кошти по таких вироках за угодами. Це б сприяло розумінню, які конкретні потреби армії закриваються через донати.

Водночас суспільна реакція на те, що Пашинський в межах виконання угоди має зробити донати фондам «Повернись живим» та «Спільнота Стерненка», теж дала свої несподівані результати. 28 вересня ВАКС не затвердив угоду про визнання винуватості нардепа Олександра Качного у справі про незаконне збагачення на понад 12,7 млн грн. Качний визнав вину та погодився перерахувати 3 млн грн на проєкт фонду «Повернись живим». Суддя ж у своїй відмові заявила, що використання цих коштів перебуватиме поза контролем сторін і суду, а тому суд не може переконатись у тому, що ці положення відповідають інтересам суспільства.

3. Чиї це гроші? 

Це третій і, мабуть, найважливіший ризик. Формально позитивний результат, тобто сплачене відшкодування чи донат на армію, може бути забезпечений непрозорими грошима. Походження коштів, якими виконуються умови угоди, має перевірятися не менш ретельно, ніж, наприклад, походження грошей на застави. 

САП підтвердила, що на практиці збитки відшкодовують і благодійні внески сплачують не лише засуджені, а й треті особи — закон цього не забороняє. Водночас окремої процедури, за якою прокурор перевіряв би походження таких коштів, КПК України не передбачає. Відомство покладається на банки, які, як суб’єкти первинного фінансового моніторингу, мають перевіряти операції відповідно до антилегалізаційного законодавства.

Утім, тут варто бути послідовними й визнати неприємну для критиків річ, а саме нагадати про механізм спеціальної конфіскації. Адже тут ідеться  про вилучення саме тих коштів і майна, щодо яких вироком суду прямо встановлено злочинне походження. Коли вона застосовується, держава свідомо наповнює бюджет грошима, здобутими злочинним шляхом. 

Тому суто прагматично важко пояснити, чому та сама логіка стає неприйнятною, коли кошти надходять не за спеціальною конфіскацією, а на виконання відшкодування збитків чи благодійної умови угоди. У підсумку гроші однаково опиняються в бюджеті або в армії, і однаково не залишаються в засудженого. Тому обурення про «гроші пішли не в бюджет» стосується форми, а не суті. 

Чому угоди — це таки добре, і чому їх треба вдосконалювати

Головний аргумент на користь угоди Пашинського полягає не в її сумі, а в альтернативі. Події справи відбулися навесні 2014 року, а підозри повідомили лише в лютому 2024-го. Строк давності за зловживання службовим становищем у цій справі спливає вже у 2028 році, тому сторони прямо пов’язали угоду з тим, що вона робить можливим розгляд справи щодо інших обвинувачених у межах цього строку. 

Повноцінний судовий процес з кількома обвинуваченими, великим масивом доказів і процесуальною тактикою захисту міг тривати роками. Якби за цей час спливли строки давності, особу звільнили б від відповідальності взагалі, і держава не отримала б нічого: ні вироку, ні відшкодування, навіть часткового. Попри вимоги Європейської комісії, правила про строки давності в Україні досі не реформовано. Тож у справах, які розслідуються через десятиліття після подій, угода часто є не альтернативою суворому вироку, а альтернативою безкарності.

Кримінальний процес завжди має ймовірнісний результат. Обвинувачення вважає вину доведеною, захист — ні, і крапку ставить суд. Угода перетворює ймовірність на гарантію: є обвинувальний вирок, статус засудженого, реальні гроші і показання проти інших учасників. Штраф — це вид основного покарання за КК України. Тож говорити про «відкуп» від покарання, яке саме є покаранням, некоректно. 

Для порівняння, інший фігурант справи Пашинського Сергій Тищенко за угодою отримав вісім років позбавлення волі зі звільненням від відбування з випробуванням, перерахував 40 млн грн на Сили оборони і має сплатити до бюджету ще 110 млн грн протягом трьох років. Справа «нафтопродуктів Курченка» не завершена: у ній були й інші підозрювані, і не всі вони пішли на угоду.

Водночас саме тому, що угоди стали основним способом завершення топкорупційних справ, над їх якістю потрібно продовжувати працювати. ВАКС варто узагальнити підходи до оцінки суспільного інтересу й зробити стандартом практику часткового закриття вироків замість повного там, де цього не вимагає пряма потреба захисту особи чи інших проваджень. САП варто реалізувати заходи своєї Стратегії щодо єдиних підходів до угод і публічно пояснювати в кожній резонансній справі, у чому вигода для держави. 

Парламенту необхідно зробити спеціальну конфіскацію обов’язковою умовою затвердження угоди за наявності законних підстав. А ширше застосування реальних, але коротших строків позбавлення волі та додаткових штрафів також поліпшить сприйняття таких вироків. 

І, нарешті, дві проблеми, які найбільше живлять обурення угодами, взагалі лежать поза ними. Це нереформовані строки давності, які змушують прокурорів домовлятися, і те, що держава не завжди користується наявними механізмами стягнення інфляційних втрат, через що номінальне відшкодування знецінюється — чи то за угодою, чи то за звичайним вироком. Бо ж сотні мільйонів завданих збитків, завданих у 2014 році, не відповідають таким же сотням мільйонів уже з року 2026-го.

Розв’язувати ці проблеми треба як законодавцю, так і практикам. І поки цього не зроблено, чесна угода залишається кращим результатом, ніж справа, що закінчилася нічим.

Тиск СБУ на суддів і слідство

Керівник САП розповів, що СБУ системно тисне на суддів через погрози родичам, скасування бронювання й мобілізацію. І все для того, щоб домогтися потрібних рішень у справах детективів НАБУ.

Таким чином, проблема з тиском на правоохоронні антикорупційні органи, що проявилася напередодні картонкових протестів, не зникла, і хоч про неї говорять менше, це все ще чинить перепони.

Спроба взяти САП під контроль через конкурс на заступника

Клименко стверджує, що один зі сценаріїв встановлення контролю над САП — виграти конкурс на заступника керівника, в якому зараз відбувається прийом документів. У цьому конкурсі вже відбуваються деякі скандали. Після цього, за словами Клименка, зацікавлені особи вже не будуть оперативно проводити конкурс на керівника. Тоді частина повноважень очільника САП буде за Генпрокурором.

Такий ризик можливий. Ми уже маємо досвід, коли майже два роки САП не мала повноцінного керівника, а тодішня Генеральна прокурорка Ірина Венедіктова гальмувала деякі справи, а справу Татарова взагалі практично злила. І на плівках у справі «Форест Гамп» фігурантка Ірина Мудра теж згадувала про цей конкурс.

Відсутність політичної волі

На запитання, чи є в держави політична воля боротися з корупцією, керівник САП відповів прямо і без застережень — такої немає. З огляду на динаміку виконання антикорупційних зобов’язань в межах виконання плану “Качки-Кос” та рекомендацій Єврокомісії, ці твердження, на жаль, відповідають дійсності.

Інституційна залежність САП від Генпрокурора

Попри процесуальну самостійність САП, розслідування щодо нардепів досі потребує погодження Генерального прокурора — Клименко визнає, що це суттєво обмежує можливості антикорупційної прокуратури.

Тут варто нагадати, що розширення повноважень керівника САП — ще одне із євроінтеграційних зобов’язань, зрушень у виконанні якого за майже рік після останнього звіту Єврокомісії ми так і не побачили.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії. 

Крок 2 — строків для реакції Генпрокурора закон не встановлює

Стаття 29-1 Закону не визначає строку, у який Генеральний прокурор має відреагувати на подання Комісії. Однак вона визначає, що за наявності підстав для дострокового припинення повноважень члена Конкурсної комісії Генеральний прокурор приймає рішення про дострокове припинення його повноважень та при цьому визначає іншого члена Конкурсної комісії на заміну у порядку, встановленому цією частиною для визначення членів Конкурсної комісії.

Крок 3 — якщо Генпрокурор ухвалить рішення про відкликання

Закон вимагає, щоб одночасно з рішенням про припинення повноважень Генпрокурор визначив кандидата на заміну — за тією ж процедурою, що й для формування Комісії загалом (пропозиції від Ради прокурорів). Тобто до 20 робочих днів на пропозицію кандидатур (від Ради прокурорів) і ще до 10 робочих днів на призначення Генпрокурором. 

Для орієнтира, під час заповнення «прокурорської» квоти конкурсної комісії Рада прокурорів розпочала формування списку кандидатів 27 листопада, а Генпрокурор фактично призначив членів комісії (одним із яких і став Олексій Шевчук) 23 грудня — тобто процес зайняв менше одного місяця.

Наскільки обґрунтована теза про «неповноважність Комісії» і «зупинений конкурс»

Сам Шевчук уже заявив, що Комісія нібито є неповноважною, а тому подальші конкурсні процедури, включно з прийомом документів кандидатів, не можуть вважатися легітимними до вирішення питання про повний склад Комісії. Розберемо цю тезу по пунктах.

По-перше, вона передчасна вже на рівні фактів: жодного рішення про зміну складу Комісії ще не існує. Склад — той самий, що й був, включно із самим автором цієї тези. Твердження про «неповний склад» описує гіпотетичну майбутню ситуацію, а не те, що відбувається зараз.

По-друге, навіть якщо в майбутньому Генпрокурор ухвалить рішення про відкликання, і призначення заміни розтягнеться в часі (за прецедентом — на кілька тижнів), це не обов’язково означає паралізацію роботи Комісії. Регламент та сама стаття 29-1 Закону окремо визначають поріг можливості ухвалення рішень на засіданні — за участі щонайменше чотирьох членів із шести (зокрема не менше ніж два члени «міжнародної» квоти), а за неможливості зібрати такий кворум упродовж 10 днів чи двох засідань поспіль — навіть трьох членів. 

Ці норми прямо розраховані на ситуації, коли комісія тимчасово діє не в повному складі, інакше вони не мали б сенсу. Порівняльний аналіз роботи аналогічних конкурсних комісій — НАБУ, Бюро економічної безпеки, АРМА — показує, що законодавець послідовно закладав саме таку логіку в усі подібні конкурси.

Це означає: навіть у гіпотетичному майбутньому періоді вакансії, коли заміна ще не призначена, у Комісії, найімовірніше, залишається правова підстава продовжувати засідання за наявності кворуму.

По-третє, щодо прийому документів кандидатів: цей етап є адміністративною процедурою, строки якої (з 09:00 19 серпня до 18:00 21 вересня) визначені й оприлюднені заздалегідь на підставі окремого оголошення Комісії відповідно до пунктів 9.1–9.3 Регламенту. Ні Регламент, ні Закон не пов’язують дійсність цього прийому документів із поточним персональним складом Комісії. Твердження про те, що подання документів «не може вважатися належним продовженням конкурсної процедури», не спирається на конкретну норму Регламенту чи Закону.

Як є зараз?

Наразі застосування положень КПК України у розслідуванні та судовому розгляді  топкорупційних справ показало можливості для зловживань та затягувань, що створює необґрунтовані перешкоди для притягнення до кримінальної відповідальності.

Щодо строків досудового розслідування після повідомлення про підозру:

1. наразі за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження може бути закрито через те, що справу направили до суду з пропуском досудового розслідування навіть на 1-3 дні;
2. окремого механізму, за яким потерпілий або сторона захисту можуть звернутися до слідчого судді з вимогою зобов’язати прокурора завершити досудове розслідування після спливу відповідного строку, КПК України не передбачає, однак зобов’язує прокурора відповідно до ст. 308 реагувати на недотримання розумних строків слідства;
3. максимальний строк досудового розслідування після повідомлення про підозру становить 12 місяців;
4. продовжити строк досудового розслідування до 3 місяців може керівник прокуратури, а до 6 та 12 місяців — лише слідчий суддя.

Щодо запобігання зловживанням процесуальними правами:

1. систематичне неприбуття захисника за викликом, зокрема, на судові засідання, не закріплено чітко як самостійна підстава для залучення захисника з безоплатної правничої допомоги (БПД). Також у законі прямо не заборонено подавати та розглядати деякі клопотання, заяви та скарги, які були подані повторно або ж містять образливі чи непристойні вислови;
2. суд часто змушений відкладати засідання через неявку деяких учасників кримінального провадження навіть без поважних причин. А формально в законі не закріплено, що для реалізації права на захист обвинуваченого достатньо хоча б одного із його захисників. Залучення ж нового захисника або прокурора, навіть якщо в судовому процесі беруть участь попередні, часто є підставою для відкладення засідання;
3. зупинення судового провадження через мобілізацію обвинуваченого можливе лише у справах щодо тяжких та особливо тяжких корупційних злочинів, якщо буде доведено неможливість безпосередньої його участі через здійснення заходів з оборони України;
4. у разі затягування судового розгляду прямо не передбачено повноваження головуючого судді обмежувати виступ сторін під час судових дебатів і останнього слова.

Щодо продовження строку дії обов’язків як елемента запобіжних заходів, то чинний закон дозволяє суду покладати на підозрюваного чи обвинуваченого будь-які з перелічених у ч. 5 ст. 194 КПК України процесуальних обов’язків у зв’язку із застосуванням запобіжного заходу максимум на 2 місяці з можливістю продовження.

Щодо підслідності НАБУ та повноважень по міжнародній взаємодії:

1. субʼєктна підслідність НАБУ прямо не передбачена щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, вчинених керівництвом ДБР, Офісу Президента України, державних, військових та військово-цивільних адміністрацій областей та міст Києва та Севастополя, особами вищого начальницького складу БЕБ та ДБР, а також заступниками керівників, членами наглядових рад, членами виконавчих органів (правління, дирекції) державних та комунальних суб’єктів великого підприємництва. А механізм передачі справ за підслідністю до НАБУ жодним чином не врегульований;
2. керівник САП не має права самостійно без Генерального прокурора створювати спільні слідчі групи у межах міжнародного співробітництва, а також самостійно надсилати запити на екстрадицію.

Що пропонується в законопроєктах?

Законопроєкт №15333 пропонує три блоки змін.

1. Щодо строків досудового розслідування після повідомлення про підозру:

• виключити з переліку підстав для закриття кримінального провадження сплив строків досудового розслідування після повідомлення про підозру (п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України);
• запровадити механізм, за яким у випадку спливу строку досудового розслідування потерпілий або сторона захисту матимуть право звернутися до слідчого судді з проханням зобов’язати прокурора завершити досудове розслідування;
• збільшити до 18 місяців максимальний строк досудового розслідування після повідомлення про підозру;
• встановити, що строк досудового розслідування після повідомлення про підозру до 6 та до 12 місяців продовжує керівник органу прокуратури, а до 18 — слідчий суддя.

1. Щодо запобігання зловживанню процесуальними правами:

• дозволити залучати захисника з БПД у випадку, якщо захисники підозрюваного чи обвинуваченого систематично (двічі і більше) не з’являються на виклики слідчого, прокурора чи суду;
• дозволити суду не розглядати клопотання про застосування заходів забезпечення, клопотання під час судового розгляду, а також апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд рішень за нововиявленими або виключними обставинами, якщо такі заяви, скарги і клопотання були подані повторно чи мають образливі або непристойні висловлювання;
• дозволити продовжувати судовий розгляд за відсутності деяких учасників кримінального провадження, які були належно повідомлені, але не прибули на виклик, при цьому їм надається можливість викласти свою позицію письмово та заявити її на наступному засіданні;
• формально закріпити, що для забезпечення права на захист участь у засіданні всіх захисників обвинуваченого не є обов’язковою — достатньо присутності хоча б одного;
• встановити, що судове засідання не буде відкладатися через потребу новим прокурорам чи захисникам ознайомитися з матеріалами справи, якщо попередні прокурори чи захисники продовжують брати участь в засіданні;
• закріпити у ст. 335 КПК право суду зупиняти судове провадження за обвинуваченням у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення у випадку, коли  обвинувачений проходить військову службу та не має можливості брати участь у суді;
• надати можливість суду при виявленні зловживання учасником процесуальними правами обмежити тривалість будь-якого його виступу.

1. Щодо оптимізації процесу продовження строку обов’язків пропонується надати можливість суду до 6 місяців забороняти підозрюваному (обвинуваченому), до якого застосовано запобіжний захід, виїжджати за кордон, виїжджати з певних населених пунктів (районів, областей), відвідувати певні території, спілкуватися з окремими особами, а також зобов’язувати прибувати за викликом та повідомляти про зміну місця проживання чи місця роботи.

Законопроєкт №15334 пропонує розширити підслідність НАБУ та врегулювати питання повноважень керівника САП таким чином:

• поширити підслідність НАБУ на корупційні та пов’язані з корупцією кримінальні правопорушення, вчинені керівництвом ДБР, Офісу Президента України, державних, військових та військово-цивільних адміністрацій областей та міст Києва та Севастополя, особами вищого начальницького складу БЕБ та ДБР, а також заступниками керівників, членами наглядових рад, членами виконавчих органів (правління, дирекції) державних та комунальних суб’єктів великого підприємництва;
• врегулювати передачу справ за підслідністю до НАБУ, встановивши строк на передання матеріалів та прийняття рішення прокурором про визначення такої підслідності;
• надати повноваження керівнику САП створювати спільні слідчі групи у межах міжнародного співробітництва, а також надсилати самостійно запити на екстрадицію.

Які є переваги пропонованих змін

Зареєстровані законопроєкти можна вважати закономірною реакцією на ті проблеми, що перешкоджають ефективному розслідуванню та судовому розгляду кримінальних проваджень. Вони майже повністю усувають ризики закриття проваджень за строками розслідування, проблему використання процесуальних прав на шкоду процесу, а також заповнюють частину процесуальних прогалин.

Скасування можливості закрити справу через сплив строку розслідування

Строки досудового розслідування були встановлені «поправками Лозового», які прийняли у 2017 році. Вони, наче б то, мали допомогли від невиправдано тривалого кримінального переслідування, однак виглядає, що проблеми з тиском на бізнес не вирішились. Їх часткове скасування у 2023 році не вирішило проблему повністю, адже в законодавстві залишилася норма, передбачена п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, яка й досі дозволяє закривати кримінальні провадження через формальний сплив строків досудового розслідування навіть на 1-3 дні.

Останній показовий приклад — справа Дубневича про заволодіння коштами Укрзалізниці. 26 травня 2026 року ВАКС задовольнив клопотання захисту та закрив з цієї причини кримінальне провадження щодо екснардепа Ярослава Дубневича та спільників щодо заволодіння ними 93 млн грн «Укрзалізниці». Цю справу закривають не вперше — у вересні 2022 року ВАКС уже закривав її за аналогічною підставою.

ТІ Ukraine під час моніторингу ВАКС підкреслювала, що закриття кримінального провадження є непропорційною реакцією та приводом для маніпуляцій та зловживань. Єврокомісія прямо вказала, що з КПК України треба вилучити положення про автоматичне закриття кримінальних проваджень через сплив строків досудового розслідування — тобто остаточно прибрати той елемент «поправок Лозового», який досі діє.

У цьому контексті не менш важливим нововведенням може стати запровадження максимального 18-місячного строку досудового розслідування після повідомлення про підозру, якщо розслідування вимагає проведення значного обсягу слідчих (розшукових) та процесуальних дій, а також міжнародного співробітництва. Навіть більша тривалість розслідування дозволяється законодавством європейських країн, наприклад Латвії чи Італії.

Створення запобіжників від зловживань та затягувань

Дотепер українське кримінальне правосуддя не має належних заходів реагування на зловживання, через що може серйозно гальмуватися розслідування та розгляд, і деякі недобросовісні учасники цим активно користуються.

В останньому звіті з моніторингу справ ВАКС команда TI Ukraine ідентифікувала, що найчастіше під час їх розгляду до зловживань вдається сторона захисту, всіляко затягуючи слухання через: необґрунтовані відводи, неявки учасників процесу, необґрунтовано тривалі виступи та подання аналогічних заяв і клопотань.

Через ці зловживання значна частина справ ВАКС перебувала або перебуває під ризиком закриття. Чи не найгучніший серед цих прикладів — епізод газової «справи Онищенка» Романа Насірова, де використали необґрунтовано тривалі виступи, мобілізацію обвинуваченого, неявки захисників тощо. У результаті справа завершилася вироком лише за декілька днів до спливу строків давності притягнення Насірова до відповідальності.

Законопроєкт №15333 пропонує реальні інструменти боротьби з такими явищами, зокрема можливість: зупиняти необґрунтовано тривалі виступи та встановлювати час на виступ, продовжити судове засідання за відсутності деяких учасників та залучати нових захисників чи прокурорів, залучати захисника БПД, якщо найманий адвокат не з’явився двічі поспіль, не розглядати судом однотипні та образливі клопотання, закріпити на постійній основі в ст. 335 КПК України неможливість автоматичного зупинення судового розгляду лише через мобілізацію обвинуваченого.

Іноземний досвід також підтверджує, що запропоновані зміни є цілком застосовними та ефективними.

Поширення підслідності НАБУ на більшу кількість топпосадовців

Разом з комплексом процедурних змін, народні депутати у законопроєкті №15334 пропонують поширити підслідність НАБУ на:

• керівництво ДБР, Офісу Президента України, державних, військових та військово-цивільних адміністрацій областей та міст Києва та Севастополя;
• осіб вищого начальницького складу БЕБ та ДБР;
• заступників керівників, членів наглядової ради, виконавчих органів (правлінь, дирекцій) державних та комунальних суб’єктів великого підприємництва.

Показово, що два роки тому НАБУ викрило у ймовірній корупції ексзаступника керівника Офісу Президента Андрія Смирнова. І сторона захисту намагалася використати недосконалість КК та КПК України, аби довести перед слідчим суддею, що НАБУ не має права розслідувати проти нього справу. Зокрема через те, що посади Смирнова немає у переліку справ, підслідних НАБУ, передбаченому ч. 5 ст. 216 КПК України. Також на розширенні підслідності на всі топпосади наполягала Єврокомісія.

Разом із цим депутати вдосконалюють механізм та строки витребування та передачі справ за підслідністю до НАБУ. 

Що слід удосконалити

Попри те, що обидва законопроєкти вирішують велику частину актуальних проблем, окремі положення, на наш погляд, слід удосконалити із тим, щоб у майбутньому використовувати їх у практиці.

Не передавати прокурорам судовий контроль за продовженням строків

Повернення керівникам органів прокуратури повноважень продовжувати строки досудового розслідування до 6 та 12 місяців створює ризики для зменшення рівня судового контролю за дотриманням розумних строків досудового розслідування. Адже запропонований підхід передбачає ухвалення такого рішення представником сторони обвинувачення, яка має процесуальний інтерес у продовженні розслідування.

Це послаблює принцип змагальності сторін. Судовий контроль у таких питаннях є гарантією того, що продовження строків буде обґрунтованим, пропорційним і необхідним.

Конституційний Суд не висловлював свою позицію щодо необхідності судового контролю за продовженням строків досудового розслідування. Але загалом його позиція в питанні такого контролю зводиться до того, що принцип правовладдя робить обов’язковим судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу.  Саме собою кримінальне провадження є передумовою для застосування найжорстокіших обмежень прав та свобод людини, у порівнянні з будь-яким іншим правовим процесом. Тому судовий контроль за продовженням строків досудового розслідування, від яких залежить тривалість застосування таких обмежень, є не менш важливою гарантією дотримання прав та свобод людини під час кримінального переслідування.

Такі пропозиції також можуть викликати сумніви з погляду конституційної заборони звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод під час ухвалення нових законів або внесення змін до чинних. Тому продовження строків досудового розслідування до 6, 12 і 18 місяців має залишатися в компетенції слідчого судді.

Вдосконалити наявний механізм контролю за розумними строками розслідування

Разом із вилученням автоматичного закриття справ через сплив строків розслідування (п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України) автори законопроєкту пропонують надати учасникам кримінального провадження право звернутися до слідчого судді з клопотанням про зобов’язання прокурора завершити досудове розслідування.

Схоже положення було в урядовому законопроєкті №12367. Тоді TI Ukraine звертала увагу, що це може створити суттєве додаткове навантаження на судову систему. Аби зменшити навантаження, а також системно вдосконалювати законодавство, зміни слід вносити не у ст. 284 КПК України, яка регулює перелік підстав для закриття кримінального провадження, а до ст. 308, яка регулює порядок оскарження недотримання слідчим чи прокурором розумних строків. А саме, якщо прокурор вищого рівня відмовить у задоволенні скарги, зацікавлена особа зможе звернутись до слідчого судді, який повинен мати можливість поставити ті рішення, які пропонуються народними депутатами до ст. 284 КПК України.

Крім цього, можна прямо визначити, що докази, здобуття яких ініційоване поза межами строку досудового розслідування (з окремими винятками), є недопустимими. Це може бути запобіжником від зловживань і належним стимулом у розслідуваннях. 

Відтак доцільніше не створювати новий механізм, а вдосконалити вже наявні інструменти.

Чіткіше врегулювати зупинення судового провадження через військову службу

У 2025 році після “раптової” мобілізації Насірова, парламент обмежив можливість зупиняти розгляд тяжких та особливо тяжких корупційних справ лише через формальне перебування обвинуваченого на військовій службі. У таких провадженнях суд має встановити, що обвинувачений об’єктивно не може брати участь у судовому провадженні, зокрема дистанційно, через безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України.

Законопроєкт №15333 пропонує перенести цю логіку до ст. 335 КПК України та поширити її не лише на тяжкі й особливо тяжкі корупційні злочини, а й на інші кримінальні провадження. Загалом це правильний підхід.

Водночас запропоноване формулювання залишається надто широким. Воно може дозволити зупиняти судовий розгляд і в тих випадках, коли обвинувачений перебуває у місці, де його участь у засіданні дистанційно є реальною і не перешкоджає виконанню військових обов’язків.

Тому доцільно передбачити, що зупинення судового розгляду можливе лише у випадку, коли обвинувачені не мають об’єктивної можливості брати участь в судових засіданнях через реальну залученість до заходів з оборони України безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, та які виконують бойові (спеціальні) завдання. 

Дозволити суду накладати грошове стягнення за неявки без поважних причин

Посилити протидію зловживанню процесуальними правами може грошове стягнення для тих захисників, які не зʼявляються за викликом до суду без поважних причин. Адже статистика одного лише ВАКС показує, що другою найпопулярнішою причиною відкладення засідань є неприбуття захисника — за 5 років роботи з цих причин було відкладено 588 засідань.

У межах моніторингу справ ВАКС TI Ukraine неодноразово спостерігала, як неявка захисників у судові засідання серйозно впливає на розумні строки судового розгляду справи. Яскравими прикладами цього були засідання у справі щодо колишньої міністерки юстиції часів Януковича та справі щодо суддів Окружного адміністративного суду Києва.

Тож, крім підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого та інших учасників, закономірно також надати дозвіл суду штрафувати захисників, які без поважних причин не з’являються на судові засідання.

Дозволити керівнику САП розпочинати розслідування проти нардепів

Разом зі змінами повноважень керівника САП щодо міжнародної правової допомоги, логічно усунути перепону у розслідуванні справ щодо народних депутатів. Ідеться про те, що розпочати розслідування щодо народних обранців може лише Генеральний прокурор.

Такі зміни є однією із важливих вимог ЄС. Також ми неодноразово спостерігали, як це може гальмувати розслідування, а з ним і применшувати якість та кількість зібраних доказів. Один із перших помітних прикладів справи проти нардепа стало розслідування щодо Олександра Юрченка. У вересні 2020 року НАБУ публічно повідомляло, що направило Генеральній прокурорці Ірині Венедіктовій матеріали та проєкт підозри для реєстрації провадження та повідомлення про підозру. Проте в Офісі Генпрокурора тоді відповіли, що не вбачають достатніх підстав для реєстрації провадження.

Аби уникнути подібних випадків, слід надати повноваження керівнику САП самостійно без Генерального прокурора розпочинати розслідування щодо народних депутатів.

Висновки

Загалом законопроєкти №15333 та №15334 є системною і назрілою відповіддю на окремі проблеми, які роками заважали ефективному розслідуванню та судовому розгляду топкорупційних справ — від автоматичного закриття проваджень через формальний сплив строків до процесуальних зловживань і прогалин у підслідності НАБУ. Звичайно, для вирішення всіх, змін потрібно значно більше.

TI Ukraine підтримує ухвалення обох законопроєктів, оскільки вони наближають Україну до виконання вимог Ukraine Facility, Дорожньої карти з питань верховенства права та «плану Качки-Кос». Водночас під час розгляду в комітеті й залі варто вдосконалити низку моментів.

У законопроєкті №15333:

• зберегти судовий контроль за продовженням строків досудового розслідування до 6, 12 і, у разі ухвалення цього законопроєкту, 18 місяців;
• посилити наявні механізми реагування на порушення розумних строків, зокрема через вдосконалення ст. 308 КПК України, яка передбачає порядок оскарження недотримання розумних строків слідчим чи прокурором, встановивши чіткі наслідки для випадків бездіяльності прокурора після спливу строків;
• прописати норму, за якою зупиняти судове провадження через військову службу стало б можливо, лише коли обвинувачений об’єктивно не може брати участь у засіданнях, зокрема дистанційно, через безпосередню участь у заходах з оборони України;
• дозволити накладати на захисників грошове стягнення за неявку.

У законопроєкті №15334 додати положення, яке дозволить керівнику САП розпочинати кримінальні провадження щодо народних депутатів.

Точкове доопрацювання цих положень дозволить зберегти баланс між ефективністю кримінального переслідування та гарантіями прав учасників процесу.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Як є зараз?

Чинний КК України наразі визначає, що перебіг давності зупиняється лише тоді, коли особа ухилилася від досудового розслідування або суду. При цьому, наприклад, військова служба обвинуваченого, через яку можуть зупинити судове провадження щодо нього, не зупиняє перебіг строків давності.

Направлення справи до суду теж не зупиняє перебігу строків давності. Понад те, строки продовжують спливати аж до набрання вироком законної сили — до спливу 30 днів на апеляційне оскарження або до завершення апеляційного розгляду.

Які є переваги пропонованих змін?

Законопроєкт №15354 реагує на те, що у низці справ НАБУ спливають строки давності, про що ми неодноразово згадували у межах багаторічного проєкту моніторингу справ Вищого антикорупційного суду. І так часто стається через значний час на міжнародну правову допомогу, тривале виконання експертиз, із запізнілою передачею справи до НАБУ чи зловживанням учасниками судових справ своїми процесуальними правами.

Так, у жовтні 2025 року ВАКС закрив кримінальне провадження щодо ексміністра інфраструктури Андрія Пивоварського через сплив строків давності. У липні цього року ВАКС закрив через строки давності справу Людмили Солотви, яку обвинувачували у пособництві Насірову. Справа самого Романа Насірова також була на межі закриття. Вона розглядалася у двох інстанціях 6,5 років і супроводжувалася численними затягуваннями з боку захисту, через що Насіров отримав вирок за декілька днів до закінчення визначеного КК України десятирічного строку давності.

Схожа проблема проявляється і в інших резонансних провадженнях, наприклад, у  справа ОГХК, у якій один з обвинувачених мобілізувався, що майже повністю паралізувало нормальний судовий розгляд. А поки повноцінного судового розгляду не відбувається, строки давності у ній спливають.

Тому сама ідея законопроєкту є правильною, адже строки давності не повинні перешкоджати притягненню до відповідальності осіб, які перебувають на військовій службі. А завершення апеляційного розгляду не має стати моментом, коли обрахунок таких строків припиняється.

Якщо справа вже передана до суду, державі варто не втратити можливість отримати рішення по суті лише через те, що судовий розгляд триває довго, або учасники процесу його затягують. Це особливо важливо для корупційних справ.

Що слід удосконалити

Переривання, а не зупинення строків давності може дати більше гарантій учасникам судових процесів  

Автори законопроєкту пропонують визначити, що строки зупиняються з направленням обвинувального акта до суду лише у тяжких та особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушеннях. Підстава ж для відновлення строків давності лише одна – винесення ухвали суду про повернення обвинувального акта. 

Однак у КК України визначено, що спеціальний недиференційований строк давності, після закінчення якого особа, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності навіть у разі ухилення від правосуддя, становить 15 років. Такий висновок у 2023 році підтвердила і Велика Палата Верховного Суду. Ідентичний строк встановлено для особливо тяжких кримінальних правопорушень, а для тяжких – 10 років. Відтак із запропонованих змін випливає, що у порівнянні з чинним регулюванням вдастся «виграти» лише 5 додаткових років для тяжких корупційних злочинів.

Разом із тим, треба вказати на не зовсім вдалу композицію внесених змін. Відповідно до запропонованої редакції ч. 2 ст. 49 КК України, речення «У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку — п’ять років» розташоване одразу після опису нової підстави зупинення — мобілізації чи прийняття на військову службу за контрактом. Відповідно це формулювання — «з’явлення особи із зізнанням» та «затримання» — з огляду на зміни буде стосуватись мобілізації особи, а не (як певно задумували автори) ухилення особи від досудового розслідування або суду. 

Скриншот з порівняльної таблиці пропонованих змін до КК України

Ця редакційна неточність створює реальний ризик неоднозначного тлумачення нової норми.

Окрім цього, сам підхід щодо зупинення строку давності направленням обвинувального акту до суду створює додаткові проблеми:

• відсутня змістовна норма щодо підстав відновлення перебігу строку давності. Адже повернення обвинувального акта не так часто трапляється у практиці НАБУ та САП;
• поширення цього правила лише на справи про тяжкі та особливо тяжкі корупційні кримінальні правопорушення  — це неточне та безпідставне звуження. У такому разі поза реакцією законодавця залишаються нетяжкі корупційні та повʼязані з корупцією злочини, передбачені ст. 366-2 та 366-3, ч. 1 і 2 ст. 369-2, ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 191.

З огляду на це більш збалансованим рішенням було б не зупиняти строки давності з моменту направлення обвинувального акта до суду, а переривати їх перебіг. Або ж визначити, що вони будуть тривати до моменту постановлення вироку суду першої інстанції.

Такий підхід дозволить зберегти стимул для сторін і суду розглядати справу без невиправданих затягувань, але водночас не допустить ситуацій, коли справа вже розглянута по суті, вирок ухвалено, однак особу звільняють від відповідальності лише тому, що строки давності спливли на етапі апеляційного перегляду. При цьому, якщо перебіг строку давності триватиме до моменту постановлення вироку суду першої інстанції, то суд слід наділити якісними інструментами протидії зловживанню процесуальними правами.

Зміни положень щодо строків давності мають стосуватись усіх корупційних та повʼязаних з корупцією правопорушень

Автори законопроєкту пропонують зупиняти строки давності у разі військової служби лише тоді, коли справу розслідує НАБУ або її направив до суду прокурор САП.

Проблема в тому, що корупційні та топкорупційні справи подекуди розслідують не лише НАБУ, а й ДБР, Нацпол та БЕБ. за статистикою більшість вироків щодо корупції виносять місцеві суди за матеріалами цих органів, і хоч вони переважно менш складні, та їх значно більше. За останньою статистикою за 2025 рік місцеві суди засудили 3268 осіб за вчинення корупційних та повʼязаних з корупцією кримінальних правопорушень, передбачених приміткою до ст. 45 КК України.

Оскільки КК України уже містить перелік таких кримінальних правопорушень, то для більшої системності правового регулювання логічніше зупиняти перебіг строків давності через мобілізацію підозрюваних/обвинувачених не лише у справах НАБУ та САП, а у всіх справах щодо кримінальних правопорушень, передбачених приміткою до ст. 45 КК України.

Крім цього, у законопроєкті №15333 пропонується вдосконалити підстави для зупинення судового розгляду, поширивши їх не лише на обвинувачених у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення, а на всі кримінальні провадження. Відтак складно простежити чітку логіку, чому перебіг строків давності має зупинятись у разі військової служби лише тоді, коли справу розслідує НАБУ або її направив до суду прокурор САП. 

Таким чином, слід поширити зупинення строків через мобілізацію фігурантів на всі кримінальні провадження щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, передбачені приміткою до ст. 45 КК України.

Регулювання строків давності вимагають комплексних змін 

Враховуючи, що автори законопроєкту визнають проблеми з урегулюванням строків давності, слід забезпечити комплексне оновлення цього інституту.

TI Ukraine в межах моніторингу справ ВАКС системно досліджувала питання строків давності у корупційних справах і дійшла до висновків, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності треба вдосконалювати в кількох напрямках: 

• пропорційно посилити кримінальну відповідальність за окремі кримінальні правопорушення, що призведе до збільшення строків давності; 
• встановити додаткові підстави для зупинення перебігу строку давності, наприклад міжнародна правова допомога в кримінальному провадженні; 
• змінити кінцеву точку обрахунку строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (не до набрання законної сили вироком суду, а до постановлення вироку першою інстанцією).

Після порівняння строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за різні корупційні злочини в країнах-членах ЄС та Україні можемо зробити висновок, що в нас за окремі діяння строки давності невиправдано короткі. Найбільше це стосується перешкоджання здійсненню правосуддя, але також і хабарництва в державному секторі (статті 368 та 369 КК України), хабарництва в приватному секторі (стаття 354 КК України), торгівлі впливом (стаття 369-2 КК України) та зловживання повноваженнями (стаття 364 КК України).

Крім цього, законодавство іноземних держав та міжнародні рекомендації свідчать про значно ширший перелік підстав для зупинення строків давності. Зокрема, Модельний закон ООН про співпрацю у кримінальних справах 2007 року передбачає зупинення перебігу строку давності на час виконання запиту про взаємну правову допомогу. Кримінальне законодавство держав-членів ЄС додатково виокремлює як підстави для зупинення наявність імунітету та інших передбачених законом перешкод для переслідування, неповнолітність або хворобу передбачуваного правопорушника, передачу справи на додаткове розслідування. До підстав переривання строків у низці юрисдикцій відносять початок кримінального переслідування, видачу міжнародного або європейського ордеру на арешт, офіційне визнання особи підозрюваною, а також будь-яке процесуальне повідомлення особі — повістку, виклик, проведення очної ставки.

З огляду на наведене, слід розглянути можливість розширити перелік підстав для зупинення строку давності принаймні у частині проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва. Водночас таке розширення має супроводжуватися відповідними гарантіями проти зловживань з боку органів досудового розслідування — зокрема, наданням суду, який вирішуватиме питання про звільнення від кримінальної відповідальності, повноваження перевіряти обґрунтованість та реальність відповідних процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

Тому для вдосконалення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності слід пропорційно збільшити покарання за окремі корупційні кримінальні правопорушення, а також як підставу для зупинення їх перебігу  додати вчинення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

Висновки

Загалом законопроєкт №15354 є певною відповіддю на проблеми, які вже неодноразово виникали під час розгляду корупційних справ. Ми рекомендуємо Верховній Раді прийняти законопроєкт №15354 за основу з доопрацюванням. 

До другого читання текст проєкта закону слід доопрацювати в таких питаннях:

1. не зупиняти строки давності з моменту направлення обвинувального акта до суду, а натомість або переривати їх перебіг, тобто починати обраховувати заново, або ж визначити, що такі строки будуть тривати до постановлення вироку суду першої інстанції;
2. поширити зупинення строків через мобілізацію фігурантів на всі кримінальні провадження щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, передбачені приміткою до ст. 45 КК України;
3. пропорційно збільшити покарання за окремі корупційні кримінальні правопорушення, а також  додати як підставу для зупинення їх перебігу вчиненням процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Монополія Генпрокурора на справи проти нардепів

Парламентар має бути захищений від тиску за політичну позицію, голосування, виступи і загалом представницьку діяльність. Без такого захисту народний депутат може перетворитися на залежний від виконавчої влади орган. Але стаття 482-2 КПК України «захищає» нардепів від значно ширшого кола ситуацій. Вона стосується не лише політично вмотивованого переслідування за депутатську діяльність, а й поширюється на корупційні кримінальні правопорушення, які не мають нічого спільного з захистом парламентського мандата.

Ще у 2017 році GRECO (Група держав проти корупції) рекомендувала вжити чітких і ефективних заходів, за якими зняття недоторканності з парламентарів не перешкоджатиме кримінальному переслідуванню тих із них, хто підозрюються у вчиненні корупційних злочинів. Зокрема пропонувалося прийняти пояснення з цього питання — з чіткими та об’єктивними критеріями.

І що цікаво, у 2020 році, вже після скасування недоторканності, GRECO дійшла до висновку, що згадану рекомендацію виконано лише на «задовільно». З пояснень моніторингового органу Ради Європи, така оцінка вочевидь пов’язана з тим, що практично реалізувати новий закон можна лише за відсутності зловживань та політичних упереджень. А на це Україні поки рано сподіватися — навіть Генеральний прокурор дотепер залишається політично зацікавленою особою. На цю посаду його призначає Президент України за згодою нардепів без формалізованих конкурсних процедур з оцінкою компетентності та доброчесності.

Експертна спільнота ледь не від самого початку зазначала: така конструкція фактично створює видозмінену форму імунітету від кримінального переслідування. Тим більше, щодо суддів, які також користуються певним імунітетом, КПК України не передбачає подібних особливостей початку кримінального провадження. 

Під час самого обговорення відповідних законопроєктів деякі народні обранці наголошували, що залежність розслідування від волі однієї особи — Генерального прокурора — створює корупційні ризики і може призвести до того, що нардепа неможливо буде притягнути до кримінальної відповідальності.

Практика вже показала наявність проблеми

Один із перших помітних прикладів щодо нардепа була справа Олександра Юрченка. У вересні 2020 року НАБУ публічно повідомляло, що направило Генеральній прокурорці Ірині Венедіктовій матеріали та проєкт підозри, для реєстрації провадження та повідомлення про підозру. Проте в Офісі Генпрокурора тоді відповіли, що не вбачають достатніх підстав для реєстрації провадження. 

НАБУ фактично було змушене публічно закликати Генерпрокурорку підписати підозру. Зрештою це таки сталося, але сам епізод показав головне: корупційну справу проти нардепа можна загальмувати таким чином.

Чимало прикладів ми спостерігали і тоді, коли журналісти виявляли ймовірну корупцію нардепів, однак Генпрокурор відмовлявся відкривати провадження. І останній найпоказовіший подібний випадок — справа проти Ірини Кормишкіної. На початку 2025 року вона та її чоловік визнали вину та на підставі угоди отримали вирок за незаконне збагачення та відмивання майна. Однак ще у 2022-му початок справи загальмував Генеральний прокурор Андрій Костін, який спершу відмовив у реєстрації заяви про злочини, та потім суд все ж зобов’язав його почати слідство.

Ці випадки непоодинокі, й час від часу вони стають реальною перешкодою для розслідувань НАБУ та САП топкорупції у стінах парламенту.

Чому порівняння з іншими країнами працює проти української моделі

У демократичних державах парламентські імунітети зазвичай мають іншу логіку, адже покликані захищати парламентську функцію, а не створювати загальний бар’єр для кримінального процесу. Венеційська комісія звертала увагу на цей небезпечний парадокс: коли в молодих демократіях імунітет може одночасно захищати депутатів від зловживань владою і ставати перешкодою для боротьби з корупцією.

Це дуже важливо для України. Ми не є сталою демократією з вагомим багажем політичних традицій та безумовно високою довірою до прокуратури, правоохоронних органів і політичних інститутів, українські інституції ще виборюють таку довіру в суспільства. Саме тому модель, у якій корупційне провадження щодо депутата залежить від одного політично призначуваного посадовця, не можна вважати оптимальною.

Ба більше, навіть розвинені демократії хоч і надають своїм парламентарям імунітет схожий на той, від якого ми відмовилися у 2019 році, однак не встановлюють перепони на початок досудового розслідування. І тим паче не надають захисту нардепам від усіх видів кримінальних правопорушень, включно з корупційними, — на думку Венеційської комісії, це неприйнятно.

У багатьох європейських підходах імунітет часто стосується лише арешту, затримання або притягнення до відповідальності (офіційної підозри) — так, зокрема, у Бельгії, Франції, Італії та Португалії. 

Деякі з цих країн ще у 1990-х провели конституційні реформи, за якими для початку розслідування проти народного обранця не потрібно отримувати окремий дозвіл. Так, наприклад, у Франції, в результаті конституційної реформи згода Палати на порушення кримінальної справи не є обов’язковою — вона необхідна лише для затримання, арешту та проведення інших заходів судового контролю. В Італії конституційний закон №3 від 29 жовтня 1993 року виключив положення про попередню згоду Палати на порушення кримінальної справи щодо депутатів.

Українська модель пішла у зворотному напрямку, поставивши під спеціальний контроль навіть внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР).

Чому такі повноваження має отримати саме керівник САП

Україна не випадково створила окрему антикорупційну систему, за якою НАБУ розслідує топкорупцію, САП здійснює процесуальне керівництво, а ВАКС забезпечує судовий контроль і розгляд таких справ. Ця модель мала зменшити залежність розслідувань від будь-яких політичних впливів. Та навіть КПК України уже давно визнає особливу роль керівника САП щодо народних депутатів, надаючи йому можливість підписувати самостійно повідомлення їм про підозру.

Проте та сама стаття 482-2 КПК України не дає керівнику САП аналогічної ролі щодо внесення відомостей до ЄРДР і погодження ключових клопотань слідства на досудовому розслідуванні. А це вже створює суперечність, за якою очільник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може повідомити депутату про підозру, але не має прямого повноваження самостійно запустити провадження або погодити обшук чи іншу слідчу дію. Тим більше, що остаточний контроль за обшуком, арештом, НСРД чи запобіжним заходом усе одно має здійснювати слідчий суддя.

Понад те, розв’язуючи питання про скасування депутатської недоторканності на законодавчому рівні, альтернативний законопроєкт пропонував визначити можливість керівника САП виконувати ті ж функції щодо кримінального переслідування нардепів, як і в Генпрокурора. У пояснювальній записці автори, зокрема, вказували, що концентрація повноважень лише у Генпрокурора створює ризики того, що будуть знищені речові докази, сліди злочину, та і взагалі може стати неможливим швидко та оперативно проводити слідчі (розшукові) дії.

Крім цього, надання таких повноважень керівнику САП вигідне не лише для ефективності антикорупційних розслідувань, а й для самих народних депутатів. У справах щодо парламентарів завжди існує ризик, що будь-яке рішення Генерального прокурора сприйматиметься як політичний тиск, особливо коли йдеться про справи щодо опозиції. Залучення керівника САП у справах НАБУ зменшує цей ризик, бо переносить рішення у більш спеціалізовану й інституційно віддалену від політичної вертикалі площину — нагадаємо, що Генпрокурора у нас призначають конкретні посадовці. 

Для доброчесних депутатів наявність таких можливостей у керівника САП означає більший захист від вибіркового політичного переслідування, а для суспільства — менше підстав вважати, що антикорупційні справи блокуються або запускаються залежно від політичної доцільності.

***

Скасування депутатської недоторканності в Україні стало важливим політичним рішенням, але не завершило проблему депутатських привілеїв у кримінальному процесі. Україні не слід було замінювати стару парламентську недоторканність новою прокурорською.

Як показує практика, у корупційних справах щодо народних депутатів такий підхід особливо небезпечний, адже створює ризик, що розслідування може затримуватися або блокуватися не через слабкість доказів, а через відсутність політичної волі в однієї посадової особи — Генерального прокурора.

Надання ж таких повноважень надати керівнику САП у провадженнях, які належать до підслідності НАБУ, посилить гарантії для парламентарів та зробить неможливим використання таких справ як прихованої форми недоторканності. А це вже вигідно і нардепам, і антикорупційним правоохоронним органам.

Як є зараз?

Більшість статей розділу КПК України, присвячених міжнародному співробітництву, не змінювалися ще з моменту прийняття кодексу у 2012 році. На той час цифровізація не була глобальним пріоритетом, а практика міжнародного співробітництва не набула такого  поширення, аби ідентифікувати слабкості його правового регулювання. 

Тож наразі чинні положення багато в чому відстають від технологічного прогресу та нових юридичних підходів до міжнародної правової допомоги — особливо у сфері конфіскації активів з іноземних держав та взаємодії з учасниками кримінального процесу, які перебувають за кордоном.

Щодо обміну матеріалами у межах міжнародного співробітництва. Чинне законодавство дозволяє в паперовій формі обмінюватися запитами та матеріалами справ під час міжнародного співробітництва. Це суттєво сповільнює взаємодію України з державами-партнерами у боротьбі зі злочинністю, оскільки вимагає суттєвих часових затрат.

Щодо захисту інформації у межах міжнародного співробітництва. Наразі інформація, яка обробляється у межах міжнародного співробітництва, не має чітких гарантій захисту від розголошення, особливо коли таке співробітництво не потребує відкриття кримінального провадження в Україні.

Щодо міжнародного розшуку. КПК України прямо не визначає момент, з якого особа вважається такою, що перебуває у міжнародному розшуку.

Щодо виконання вироків ВАКС. Хоча ВАКС розглядає топкорупційні справи як спеціалізований суд, окремі питання виконання його вироків, як-то умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання чи заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, дотепер потрапляють на розгляд саме до місцевих судів за правилами статті 539 КПК України, а не до ВАКС.

Щодо конфіскації та спеціальної конфіскації майна за кордоном. КПК України не містить достатньо деталізованого механізму встановлення місцезнаходження за кордоном майна, яке підлягає конфіскації або спеціальній конфіскації. При цьому наразі не врегульовано залучення АРМА для розшуку та арешту майна за кордоном під час виконання рішень про конфіскацію.

Щодо допиту із-за кордону. Допитати свідків чи потерпілих, які перебувають за кордоном, можливо лише з приміщення суду за місцем їх перебування, через що щоразу слід надсилати відповідний запит компетентним органам іноземної держави у порядку надання міжнародної правової допомоги. Лише на час дії воєнного або надзвичайного стану допит свідка чи потерпілого став можливий напряму через відеоконференцзв’язок з будь-якого місця.

Що пропонується в законопроєкті?

Законопроєкт №14292 пропонує доволі широкий пакет змін. Серед ключових позитивних оновлень:

• дозвіл ширше використовувати електронні комунікації для запитів про міжнародне співробітництво;
• врегулювання захисту інформації та матеріалів міжнародного співробітництва;
• деталізація підстав для відмови, відкладення та порядку виконання запитів про міжнародну правову допомогу;
• удосконалення порядку визнання та виконання вироків, а також конфіскації майна за кордоном;
• запровадження можливості допиту осіб, які перебувають за кордоном, через відеоконференцію або з приміщення дипломатичної установи України незалежно від запровадження в країні воєнного чи надзвичайного стану.

Які положення слід вдосконалити?

Попри загальну позитивну спрямованість, документ містить низку процесуальних прогалин, юридичних неоднозначностей та ризиків, які можуть нівелювати очікуваний ефект на практиці.

Для того, щоб механізми закладені в документі працювали безперебійно, слід доопрацювати його в описаних нами далі аспектах.

1. Конфіскація майна за кордоном: правильний напрям, але слабка процесуальна конструкція

Зміни до статей 535, 568 КПК України спрямовані на те, щоб забезпечити виконання вироків у частині конфіскації або спеціальної конфіскації майна, розташованого за кордоном. Це важливий крок, особливо для протидії організованій злочинності, зокрема, корупції,. Водночас є два проблемні моменти, вирішення яких могло б поліпшити цей процес.

У запропонованій редакції ч. 7 ст. 535 КПК України автори законопроєкту пропонують зобов’язати суд складати клопотання про визнання та виконання обвинувального вироку суду України в іноземній державі в частині конфіскації або спеціальної конфіскації майна. Проте автори законопроєкту не врахували, що спеціальна конфіскація може застосовуватися не лише за вироком суду, а й відповідно до ч. 2 та 3 ст. 96-1 КК України за ухвалами про звільнення від кримінальної відповідальності, про закриття кримінального провадження, про «розширену конфіскацію», про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру та про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру. Тож до згаданого положення ч. 7 ст. 535 КПК України слід також додати згадку ухвал, перелічених у ч. 2 ст. 96-1 КК України.

Крім цього, законопроєкт зобов’яже виконавців вироку (переважно держвиконавчу службу) повідомляти суд про виявлене закордоном майно, яке підлягає конфіскації чи спецконфіскації.

Ця новела відповідає Директиві ЄС 2024/1260, відповідно до якої відстеження та ідентифікація майна, що підлягає заморожуванню та конфіскації, повинні бути можливими навіть після остаточного судового рішення. Однак хоч законопроєкт пропонує таку опцію, все ж не слід відтягувати момент виявлення злочинного майна або майна, що підлягає конфіскації, аж до остаточного рішення суду. 

Річ у тім, що держвиконавці не можуть продемонструвати таку ж ефективність у виявленні та пошуку майна, особливо за кордоном, як правоохоронці чи АРМА —на це у них немає достатніх повноважень і ресурсів. 

Найбільше інструментів для пошуку та ідентифікації активів, які підлягають конфіскації, як уже згадувалося раніше, мають правоохоронні органи під час досудового розслідування та АРМА. Однак і вони це роблять не так часто, а все тому, що чинний КПК України у ст. 91 жодним чином не зобов’язує у межах кримінального провадження доводити місцерозташування майна, що підлягає конфіскації або спецконфіскації. Зокрема через це у більшості випадків таке майно залишається у кінцевому рахунку непоміченим для виконавчої служби.

Тож аби адаптувати положення Директиви ЄС 2024/1260 до українських реалій, доречно, по-перше, доповнити ст. 91 КПК України положеннями щодо того, що сторона обвинувачення повинна довести місцерозташування активів, які підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації. По-друге, визначити, що при виконанні судових рішень про конфіскацію за відмивання злочинного майна або корупцію може залучатись АРМА для встановлення майна, яке може бути конфісковане. Також до ч. 7 ст. 535 КПК України слід  додати згадку ухвал, перелічених ч. 2 ст. 96-1 КК України.

2. Міжнародний розшук, діджиталізація виклику та усунення процесуальних перешкод для осіб за кордоном

Одне з положень законопроєкту стосується оголошення міжнародного розшуку підозрюваної особи. Автори проєкту закону пропонують у ст. 291 КПК України чітко розмежувати існування розшуку у межах України та міжнародного розшуку, а також закріпити, що підозрюваний перебуває у розшуку саме з моменту винесення слідчим чи прокурором постанови про це.

Це допоможе завершити давні дискусії щодо моменту, з якого особа вважається оголошеною у міжнародний розшук, а також дозволить судам триматися одного вектора правозастосування. 

Водночас зміни до згаданої статті не вирішать іншої гострішої проблеми. Вона стосується тих випадків, коли підозрювані чи обвинувачені знаходяться за кордоном, і сторона захисту з посиланням на положення ч. 7 ст. 135 КПК України обґрунтовує, що до них має застосовуватись виключно процедура з використанням дипломатичних каналів. Наразі відповідно до цього положення повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається через механізми міжнародного співробітництва.

Практика ВАКС з цього питання логічно пояснює, що саме перебування особи за кордоном не вимагає її виклику через дипломатичні канали, оскільки такі канали слід використовувати, лише якщо особа офіційно оформила постійне проживання, стала на консульський облік, знялася з реєстрації тощо. Якщо під час кримінального провадження не буде встановлено таких фактів, то особа викликається в ординарному порядку.

Однак дискусії навколо цього питання не вщухають через неоднозначне трактування правниками згаданої ч. 7 ст. 135 КПК України. Саме тому захід Державної антикорупційної програми щодо спрощення порядку здійснення виклику в кримінальному провадженні для осіб, які проживають за кордоном і є громадянами України, дотепер не виконаний.

Тому оптимально було б у ч. 7 ст. 135 КПК України чітко визначити, що особа, яка перебуває за кордоном, може викликатись також і через електронні засоби комунікації: офіційні електронні адреси, месенджери, соціальні мережі (за умови документального підтвердження їх використання особою).

3. Питання виконання вироків ВАКС має залишатися у юрисдикції цього суду

Законопроєкт також пропонує внести зміни до ст. 539 КПК України. Автори в цій статті хочуть уточнити, що питання про умовно-дострокове звільнення та заміну невідбутої частини покарання засудженого, який переданий для відбування покарання за кордон, вирішує український суд, який виніс вирок. 

Це положення не несе ризиків, однак при внесенні змін у цю статтю КПК України можна вирішити проблему, коли питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, вирішуються не ним. Тож вносячи зміни до ст. 539 КПК України, законодавець може вирішити одразу дві проблеми.

ВАКС має спеціальну предметну юрисдикцію щодо корупційних кримінальних проваджень. Водночас більшість питань, пов’язаних з виконанням його вироків, вирішують саме місцеві суди, зокрема за місцем відбування покарання особи або за місцем його проживання.  

Місцеві суди вправі звільняти засуджених вироками ВАКС умовно-достроково, замінювати покарання та взагалі звільняти від нього. Такі ситуації — не рідкість.  Наприклад, у 2024 році Шевченківський райсуд Києва умовно-достроково звільнив від покарання засудженого у ВАКС пособника у справі про хабарництво директора ДП «Ржищівського військового лісгоспу» — для служби у війську. А у 2025 році Вознесенський міськрайонний суд звільнив від покарання керівника приватної фірми, засудженого за заволодіння 787 млн грн кредиту НБУ та участь у злочинній організації Януковича й Курченка.

Питання, пов’язані з виконанням вироків ВАКС, мають вирішуватися саме цим судом, оскільки вони можуть істотно впливати на фактичний обсяг покарання, призначеного засудженим за корупційні кримінальні правопорушення, а отже — і на його превентивний, каральний та виховний ефект.

Тому до статті 539 КПК України варто додати окремий пункт, за яким питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, буде вирішувати лише він.

4. Усунення ризиків, пов’язаних з процедурою екстрадиції

Зміни законопроєкту зачіпають й екстрадицію. Автори деталізують порядок подання клопотань про екстрадицію, вирішення ситуацій, коли про екстрадицію особи запитують декілька держав, застосування до таких осіб запобіжних заходів тощо. Водночас деякі із запропонованих нововведень потребують уточнень.

До ст. 575 КПК України законопроєктом додається механізм підтвердження актуальності запиту на екстрадицію. За ним суд повинен надати відповідь Мін’юсту щодо актуальності запиту, а ненадання такої відповіді стає підставою для його відкликання. При цьому жодних строків на надання такої відповіді автори документа не передбачили.

Це створює ризик того, що через невизначеність строку відповіді Мін’юст може помилково визнавати такий запит на екстрадицію відкликаним — попри те, що суд не надав жодної відповіді.

Тож важливо до нової ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни на відповідь суду, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь суду є підставою для відкликання такого запиту.

Крім цього, для узгодження норм щодо одночасних запитів про видачу особи слід до нового п. 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України додати таку підставу для відмови у екстрадиції, як передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Тож необхідно, по-перше, до запропонованої ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни для судів на відповідь Мін’юсту, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь судів є підставою для відкликання запиту на екстрадицію. По-друге, новий пункт 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України треба доповнити такою підставою для відмови у екстрадиції — передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Висновки

Transparency International Ukraine рекомендує прийняти законопроєкт №14292 у першому читанні за основу з доопрацюванням до другого читання, адже ухвалення цього законопроєкту в поточній редакції залишить прогалини, які зменшать ефект від прийнятих змін.

При доопрацюванні, на нашу думку,  варто врахувати такі рекомендації.

• Доповнити ст. 91 КПК України положеннями щодо того, що сторона обвинувачення повинна довести місцерозташування активів, які підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації. 
• Визначити, що державні виконавці можуть залучати АРМА для встановлення майна, яке може бути конфісковане, під час виконання вироків чи ухвал за відмивання злочинного майна (ст. 209 КК України) або корупцію (примітка 1 до ст. 45 КК України). 
• До ч. 7 ст. 535 КПК України слід додати згадку ухвал, перелічених ч. 2 ст. 96-1 КК України.
• У ч. 7 ст. 135 КПК України чітко визначити, що особа, яка перебуває за кордоном, може викликатись також і через електронні засоби комунікації: офіційні електронні адреси, месенджери, соціальні мережі (за умови документального підтвердження їх використання особою).
• До ст. 539 КПК України варто додати окремий пункт, за яким питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, буде вирішувати лише він. 
• До запропонованої ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни для судів на відповідь Мін’юсту, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь судів стане підставою для відкликання запиту на екстрадицію. 
• Новий пункт 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України доповнити такою підставою для відмови у екстрадиції — передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Що означають такі нові дані з «плівок Міндіча»?

Андрій Синюк звільнився із САП за власним бажанням ще в листопаді минулого року, якраз після публікації НАБУ перших «плівок Міндіча». Відповідно, питання його дисциплінарної відповідальності як прокурора з порядку денного знято — звільнену особу не можна притягнути до дисциплінарної відповідальності в межах прокурорської системи.

Однак це звільнення жодним чином не закриває питання кримінально-правової оцінки дій Синюка. Із оприлюднених матеріалів випливає принципове запитання: чи розголошував Андрій Синюк дані досудового розслідування, до яких отримав доступ з огляду на свою посаду заступника керівника САП.

Кримінальний кодекс передбачає відповідальність саме за такі дії. Причому у статті 387 спеціально визначено ситуацію, коли дані розголошує прокурор, безвідносно того, чи він брав безпосередню участь у конкретному досудовому розслідуванні. 

Нам зрозуміло, чому з тактичних міркувань і для збереження основної операції САП не проводила активне слідство у зареєстрованих за фактами витоків кримінальних провадженнях. Проте після того як 8 травня журналісти оприлюднили обставини, які стосуються операції «Мідас», вже як сторонні спостерігачі ми бачимо серйозні підстави для кримінально-правової оцінки дій Андрія Синюка й комунікації її результатів. 

Відтак ми очікуємо, що НАБУ і САП у межах кримінального провадження визначать, чи дійсно Андрій Синюк розголосив фігурантам справи відомості, які отримав, зокрема, через доступ до внутрішніх систем антикорупційних органів. Та повідомлять результати — з огляду на суспільний інтерес і тоді, коли це не зашкодить розслідуванню.