Як є зараз?

Наразі застосування положень КПК України у розслідуванні та судовому розгляді  топкорупційних справ показало можливості для зловживань та затягувань, що створює необґрунтовані перешкоди для притягнення до кримінальної відповідальності.

Щодо строків досудового розслідування після повідомлення про підозру:

1. наразі за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження може бути закрито через те, що справу направили до суду з пропуском досудового розслідування навіть на 1-3 дні;
2. окремого механізму, за яким потерпілий або сторона захисту можуть звернутися до слідчого судді з вимогою зобов’язати прокурора завершити досудове розслідування після спливу відповідного строку, КПК України не передбачає, однак зобов’язує прокурора відповідно до ст. 308 реагувати на недотримання розумних строків слідства;
3. максимальний строк досудового розслідування після повідомлення про підозру становить 12 місяців;
4. продовжити строк досудового розслідування до 3 місяців може керівник прокуратури, а до 6 та 12 місяців — лише слідчий суддя.

Щодо запобігання зловживанням процесуальними правами:

1. систематичне неприбуття захисника за викликом, зокрема, на судові засідання, не закріплено чітко як самостійна підстава для залучення захисника з безоплатної правничої допомоги (БПД). Також у законі прямо не заборонено подавати та розглядати деякі клопотання, заяви та скарги, які були подані повторно або ж містять образливі чи непристойні вислови;
2. суд часто змушений відкладати засідання через неявку деяких учасників кримінального провадження навіть без поважних причин. А формально в законі не закріплено, що для реалізації права на захист обвинуваченого достатньо хоча б одного із його захисників. Залучення ж нового захисника або прокурора, навіть якщо в судовому процесі беруть участь попередні, часто є підставою для відкладення засідання;
3. зупинення судового провадження через мобілізацію обвинуваченого можливе лише у справах щодо тяжких та особливо тяжких корупційних злочинів, якщо буде доведено неможливість безпосередньої його участі через здійснення заходів з оборони України;
4. у разі затягування судового розгляду прямо не передбачено повноваження головуючого судді обмежувати виступ сторін під час судових дебатів і останнього слова.

Щодо продовження строку дії обов’язків як елемента запобіжних заходів, то чинний закон дозволяє суду покладати на підозрюваного чи обвинуваченого будь-які з перелічених у ч. 5 ст. 194 КПК України процесуальних обов’язків у зв’язку із застосуванням запобіжного заходу максимум на 2 місяці з можливістю продовження.

Щодо підслідності НАБУ та повноважень по міжнародній взаємодії:

1. субʼєктна підслідність НАБУ прямо не передбачена щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, вчинених керівництвом ДБР, Офісу Президента України, державних, військових та військово-цивільних адміністрацій областей та міст Києва та Севастополя, особами вищого начальницького складу БЕБ та ДБР, а також заступниками керівників, членами наглядових рад, членами виконавчих органів (правління, дирекції) державних та комунальних суб’єктів великого підприємництва. А механізм передачі справ за підслідністю до НАБУ жодним чином не врегульований;
2. керівник САП не має права самостійно без Генерального прокурора створювати спільні слідчі групи у межах міжнародного співробітництва, а також самостійно надсилати запити на екстрадицію.

Що пропонується в законопроєктах?

Законопроєкт №15333 пропонує три блоки змін.

1. Щодо строків досудового розслідування після повідомлення про підозру:

• виключити з переліку підстав для закриття кримінального провадження сплив строків досудового розслідування після повідомлення про підозру (п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України);
• запровадити механізм, за яким у випадку спливу строку досудового розслідування потерпілий або сторона захисту матимуть право звернутися до слідчого судді з проханням зобов’язати прокурора завершити досудове розслідування;
• збільшити до 18 місяців максимальний строк досудового розслідування після повідомлення про підозру;
• встановити, що строк досудового розслідування після повідомлення про підозру до 6 та до 12 місяців продовжує керівник органу прокуратури, а до 18 — слідчий суддя.

1. Щодо запобігання зловживанню процесуальними правами:

• дозволити залучати захисника з БПД у випадку, якщо захисники підозрюваного чи обвинуваченого систематично (двічі і більше) не з’являються на виклики слідчого, прокурора чи суду;
• дозволити суду не розглядати клопотання про застосування заходів забезпечення, клопотання під час судового розгляду, а також апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд рішень за нововиявленими або виключними обставинами, якщо такі заяви, скарги і клопотання були подані повторно чи мають образливі або непристойні висловлювання;
• дозволити продовжувати судовий розгляд за відсутності деяких учасників кримінального провадження, які були належно повідомлені, але не прибули на виклик, при цьому їм надається можливість викласти свою позицію письмово та заявити її на наступному засіданні;
• формально закріпити, що для забезпечення права на захист участь у засіданні всіх захисників обвинуваченого не є обов’язковою — достатньо присутності хоча б одного;
• встановити, що судове засідання не буде відкладатися через потребу новим прокурорам чи захисникам ознайомитися з матеріалами справи, якщо попередні прокурори чи захисники продовжують брати участь в засіданні;
• закріпити у ст. 335 КПК право суду зупиняти судове провадження за обвинуваченням у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення у випадку, коли  обвинувачений проходить військову службу та не має можливості брати участь у суді;
• надати можливість суду при виявленні зловживання учасником процесуальними правами обмежити тривалість будь-якого його виступу.

1. Щодо оптимізації процесу продовження строку обов’язків пропонується надати можливість суду до 6 місяців забороняти підозрюваному (обвинуваченому), до якого застосовано запобіжний захід, виїжджати за кордон, виїжджати з певних населених пунктів (районів, областей), відвідувати певні території, спілкуватися з окремими особами, а також зобов’язувати прибувати за викликом та повідомляти про зміну місця проживання чи місця роботи.

Законопроєкт №15334 пропонує розширити підслідність НАБУ та врегулювати питання повноважень керівника САП таким чином:

• поширити підслідність НАБУ на корупційні та пов’язані з корупцією кримінальні правопорушення, вчинені керівництвом ДБР, Офісу Президента України, державних, військових та військово-цивільних адміністрацій областей та міст Києва та Севастополя, особами вищого начальницького складу БЕБ та ДБР, а також заступниками керівників, членами наглядових рад, членами виконавчих органів (правління, дирекції) державних та комунальних суб’єктів великого підприємництва;
• врегулювати передачу справ за підслідністю до НАБУ, встановивши строк на передання матеріалів та прийняття рішення прокурором про визначення такої підслідності;
• надати повноваження керівнику САП створювати спільні слідчі групи у межах міжнародного співробітництва, а також надсилати самостійно запити на екстрадицію.

Які є переваги пропонованих змін

Зареєстровані законопроєкти можна вважати закономірною реакцією на ті проблеми, що перешкоджають ефективному розслідуванню та судовому розгляду кримінальних проваджень. Вони майже повністю усувають ризики закриття проваджень за строками розслідування, проблему використання процесуальних прав на шкоду процесу, а також заповнюють частину процесуальних прогалин.

Скасування можливості закрити справу через сплив строку розслідування

Строки досудового розслідування були встановлені «поправками Лозового», які прийняли у 2017 році. Вони, наче б то, мали допомогли від невиправдано тривалого кримінального переслідування, однак виглядає, що проблеми з тиском на бізнес не вирішились. Їх часткове скасування у 2023 році не вирішило проблему повністю, адже в законодавстві залишилася норма, передбачена п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, яка й досі дозволяє закривати кримінальні провадження через формальний сплив строків досудового розслідування навіть на 1-3 дні.

Останній показовий приклад — справа Дубневича про заволодіння коштами Укрзалізниці. 26 травня 2026 року ВАКС задовольнив клопотання захисту та закрив з цієї причини кримінальне провадження щодо екснардепа Ярослава Дубневича та спільників щодо заволодіння ними 93 млн грн «Укрзалізниці». Цю справу закривають не вперше — у вересні 2022 року ВАКС уже закривав її за аналогічною підставою.

ТІ Ukraine під час моніторингу ВАКС підкреслювала, що закриття кримінального провадження є непропорційною реакцією та приводом для маніпуляцій та зловживань. Єврокомісія прямо вказала, що з КПК України треба вилучити положення про автоматичне закриття кримінальних проваджень через сплив строків досудового розслідування — тобто остаточно прибрати той елемент «поправок Лозового», який досі діє.

У цьому контексті не менш важливим нововведенням може стати запровадження максимального 18-місячного строку досудового розслідування після повідомлення про підозру, якщо розслідування вимагає проведення значного обсягу слідчих (розшукових) та процесуальних дій, а також міжнародного співробітництва. Навіть більша тривалість розслідування дозволяється законодавством європейських країн, наприклад Латвії чи Італії.

Створення запобіжників від зловживань та затягувань

Дотепер українське кримінальне правосуддя не має належних заходів реагування на зловживання, через що може серйозно гальмуватися розслідування та розгляд, і деякі недобросовісні учасники цим активно користуються.

В останньому звіті з моніторингу справ ВАКС команда TI Ukraine ідентифікувала, що найчастіше під час їх розгляду до зловживань вдається сторона захисту, всіляко затягуючи слухання через: необґрунтовані відводи, неявки учасників процесу, необґрунтовано тривалі виступи та подання аналогічних заяв і клопотань.

Через ці зловживання значна частина справ ВАКС перебувала або перебуває під ризиком закриття. Чи не найгучніший серед цих прикладів — епізод газової «справи Онищенка» Романа Насірова, де використали необґрунтовано тривалі виступи, мобілізацію обвинуваченого, неявки захисників тощо. У результаті справа завершилася вироком лише за декілька днів до спливу строків давності притягнення Насірова до відповідальності.

Законопроєкт №15333 пропонує реальні інструменти боротьби з такими явищами, зокрема можливість: зупиняти необґрунтовано тривалі виступи та встановлювати час на виступ, продовжити судове засідання за відсутності деяких учасників та залучати нових захисників чи прокурорів, залучати захисника БПД, якщо найманий адвокат не з’явився двічі поспіль, не розглядати судом однотипні та образливі клопотання, закріпити на постійній основі в ст. 335 КПК України неможливість автоматичного зупинення судового розгляду лише через мобілізацію обвинуваченого.

Іноземний досвід також підтверджує, що запропоновані зміни є цілком застосовними та ефективними.

Поширення підслідності НАБУ на більшу кількість топпосадовців

Разом з комплексом процедурних змін, народні депутати у законопроєкті №15334 пропонують поширити підслідність НАБУ на:

• керівництво ДБР, Офісу Президента України, державних, військових та військово-цивільних адміністрацій областей та міст Києва та Севастополя;
• осіб вищого начальницького складу БЕБ та ДБР;
• заступників керівників, членів наглядової ради, виконавчих органів (правлінь, дирекцій) державних та комунальних суб’єктів великого підприємництва.

Показово, що два роки тому НАБУ викрило у ймовірній корупції ексзаступника керівника Офісу Президента Андрія Смирнова. І сторона захисту намагалася використати недосконалість КК та КПК України, аби довести перед слідчим суддею, що НАБУ не має права розслідувати проти нього справу. Зокрема через те, що посади Смирнова немає у переліку справ, підслідних НАБУ, передбаченому ч. 5 ст. 216 КПК України. Також на розширенні підслідності на всі топпосади наполягала Єврокомісія.

Разом із цим депутати вдосконалюють механізм та строки витребування та передачі справ за підслідністю до НАБУ. 

Що слід удосконалити

Попри те, що обидва законопроєкти вирішують велику частину актуальних проблем, окремі положення, на наш погляд, слід удосконалити із тим, щоб у майбутньому використовувати їх у практиці.

Не передавати прокурорам судовий контроль за продовженням строків

Повернення керівникам органів прокуратури повноважень продовжувати строки досудового розслідування до 6 та 12 місяців створює ризики для зменшення рівня судового контролю за дотриманням розумних строків досудового розслідування. Адже запропонований підхід передбачає ухвалення такого рішення представником сторони обвинувачення, яка має процесуальний інтерес у продовженні розслідування.

Це послаблює принцип змагальності сторін. Судовий контроль у таких питаннях є гарантією того, що продовження строків буде обґрунтованим, пропорційним і необхідним.

Конституційний Суд не висловлював свою позицію щодо необхідності судового контролю за продовженням строків досудового розслідування. Але загалом його позиція в питанні такого контролю зводиться до того, що принцип правовладдя робить обов’язковим судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу.  Саме собою кримінальне провадження є передумовою для застосування найжорстокіших обмежень прав та свобод людини, у порівнянні з будь-яким іншим правовим процесом. Тому судовий контроль за продовженням строків досудового розслідування, від яких залежить тривалість застосування таких обмежень, є не менш важливою гарантією дотримання прав та свобод людини під час кримінального переслідування.

Такі пропозиції також можуть викликати сумніви з погляду конституційної заборони звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод під час ухвалення нових законів або внесення змін до чинних. Тому продовження строків досудового розслідування до 6, 12 і 18 місяців має залишатися в компетенції слідчого судді.

Вдосконалити наявний механізм контролю за розумними строками розслідування

Разом із вилученням автоматичного закриття справ через сплив строків розслідування (п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України) автори законопроєкту пропонують надати учасникам кримінального провадження право звернутися до слідчого судді з клопотанням про зобов’язання прокурора завершити досудове розслідування.

Схоже положення було в урядовому законопроєкті №12367. Тоді TI Ukraine звертала увагу, що це може створити суттєве додаткове навантаження на судову систему. Аби зменшити навантаження, а також системно вдосконалювати законодавство, зміни слід вносити не у ст. 284 КПК України, яка регулює перелік підстав для закриття кримінального провадження, а до ст. 308, яка регулює порядок оскарження недотримання слідчим чи прокурором розумних строків. А саме, якщо прокурор вищого рівня відмовить у задоволенні скарги, зацікавлена особа зможе звернутись до слідчого судді, який повинен мати можливість поставити ті рішення, які пропонуються народними депутатами до ст. 284 КПК України.

Крім цього, можна прямо визначити, що докази, здобуття яких ініційоване поза межами строку досудового розслідування (з окремими винятками), є недопустимими. Це може бути запобіжником від зловживань і належним стимулом у розслідуваннях. 

Відтак доцільніше не створювати новий механізм, а вдосконалити вже наявні інструменти.

Чіткіше врегулювати зупинення судового провадження через військову службу

У 2025 році після “раптової” мобілізації Насірова, парламент обмежив можливість зупиняти розгляд тяжких та особливо тяжких корупційних справ лише через формальне перебування обвинуваченого на військовій службі. У таких провадженнях суд має встановити, що обвинувачений об’єктивно не може брати участь у судовому провадженні, зокрема дистанційно, через безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України.

Законопроєкт №15333 пропонує перенести цю логіку до ст. 335 КПК України та поширити її не лише на тяжкі й особливо тяжкі корупційні злочини, а й на інші кримінальні провадження. Загалом це правильний підхід.

Водночас запропоноване формулювання залишається надто широким. Воно може дозволити зупиняти судовий розгляд і в тих випадках, коли обвинувачений перебуває у місці, де його участь у засіданні дистанційно є реальною і не перешкоджає виконанню військових обов’язків.

Тому доцільно передбачити, що зупинення судового розгляду можливе лише у випадку, коли обвинувачені не мають об’єктивної можливості брати участь в судових засіданнях через реальну залученість до заходів з оборони України безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, та які виконують бойові (спеціальні) завдання. 

Дозволити суду накладати грошове стягнення за неявки без поважних причин

Посилити протидію зловживанню процесуальними правами може грошове стягнення для тих захисників, які не зʼявляються за викликом до суду без поважних причин. Адже статистика одного лише ВАКС показує, що другою найпопулярнішою причиною відкладення засідань є неприбуття захисника — за 5 років роботи з цих причин було відкладено 588 засідань.

У межах моніторингу справ ВАКС TI Ukraine неодноразово спостерігала, як неявка захисників у судові засідання серйозно впливає на розумні строки судового розгляду справи. Яскравими прикладами цього були засідання у справі щодо колишньої міністерки юстиції часів Януковича та справі щодо суддів Окружного адміністративного суду Києва.

Тож, крім підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого та інших учасників, закономірно також надати дозвіл суду штрафувати захисників, які без поважних причин не з’являються на судові засідання.

Дозволити керівнику САП розпочинати розслідування проти нардепів

Разом зі змінами повноважень керівника САП щодо міжнародної правової допомоги, логічно усунути перепону у розслідуванні справ щодо народних депутатів. Ідеться про те, що розпочати розслідування щодо народних обранців може лише Генеральний прокурор.

Такі зміни є однією із важливих вимог ЄС. Також ми неодноразово спостерігали, як це може гальмувати розслідування, а з ним і применшувати якість та кількість зібраних доказів. Один із перших помітних прикладів справи проти нардепа стало розслідування щодо Олександра Юрченка. У вересні 2020 року НАБУ публічно повідомляло, що направило Генеральній прокурорці Ірині Венедіктовій матеріали та проєкт підозри для реєстрації провадження та повідомлення про підозру. Проте в Офісі Генпрокурора тоді відповіли, що не вбачають достатніх підстав для реєстрації провадження.

Аби уникнути подібних випадків, слід надати повноваження керівнику САП самостійно без Генерального прокурора розпочинати розслідування щодо народних депутатів.

Висновки

Загалом законопроєкти №15333 та №15334 є системною і назрілою відповіддю на окремі проблеми, які роками заважали ефективному розслідуванню та судовому розгляду топкорупційних справ — від автоматичного закриття проваджень через формальний сплив строків до процесуальних зловживань і прогалин у підслідності НАБУ. Звичайно, для вирішення всіх, змін потрібно значно більше.

TI Ukraine підтримує ухвалення обох законопроєктів, оскільки вони наближають Україну до виконання вимог Ukraine Facility, Дорожньої карти з питань верховенства права та «плану Качки-Кос». Водночас під час розгляду в комітеті й залі варто вдосконалити низку моментів.

У законопроєкті №15333:

• зберегти судовий контроль за продовженням строків досудового розслідування до 6, 12 і, у разі ухвалення цього законопроєкту, 18 місяців;
• посилити наявні механізми реагування на порушення розумних строків, зокрема через вдосконалення ст. 308 КПК України, яка передбачає порядок оскарження недотримання розумних строків слідчим чи прокурором, встановивши чіткі наслідки для випадків бездіяльності прокурора після спливу строків;
• прописати норму, за якою зупиняти судове провадження через військову службу стало б можливо, лише коли обвинувачений об’єктивно не може брати участь у засіданнях, зокрема дистанційно, через безпосередню участь у заходах з оборони України;
• дозволити накладати на захисників грошове стягнення за неявку.

У законопроєкті №15334 додати положення, яке дозволить керівнику САП розпочинати кримінальні провадження щодо народних депутатів.

Точкове доопрацювання цих положень дозволить зберегти баланс між ефективністю кримінального переслідування та гарантіями прав учасників процесу.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Як є зараз?

Чинний КК України наразі визначає, що перебіг давності зупиняється лише тоді, коли особа ухилилася від досудового розслідування або суду. При цьому, наприклад, військова служба обвинуваченого, через яку можуть зупинити судове провадження щодо нього, не зупиняє перебіг строків давності.

Направлення справи до суду теж не зупиняє перебігу строків давності. Понад те, строки продовжують спливати аж до набрання вироком законної сили — до спливу 30 днів на апеляційне оскарження або до завершення апеляційного розгляду.

Які є переваги пропонованих змін?

Законопроєкт №15354 реагує на те, що у низці справ НАБУ спливають строки давності, про що ми неодноразово згадували у межах багаторічного проєкту моніторингу справ Вищого антикорупційного суду. І так часто стається через значний час на міжнародну правову допомогу, тривале виконання експертиз, із запізнілою передачею справи до НАБУ чи зловживанням учасниками судових справ своїми процесуальними правами.

Так, у жовтні 2025 року ВАКС закрив кримінальне провадження щодо ексміністра інфраструктури Андрія Пивоварського через сплив строків давності. У липні цього року ВАКС закрив через строки давності справу Людмили Солотви, яку обвинувачували у пособництві Насірову. Справа самого Романа Насірова також була на межі закриття. Вона розглядалася у двох інстанціях 6,5 років і супроводжувалася численними затягуваннями з боку захисту, через що Насіров отримав вирок за декілька днів до закінчення визначеного КК України десятирічного строку давності.

Схожа проблема проявляється і в інших резонансних провадженнях, наприклад, у  справа ОГХК, у якій один з обвинувачених мобілізувався, що майже повністю паралізувало нормальний судовий розгляд. А поки повноцінного судового розгляду не відбувається, строки давності у ній спливають.

Тому сама ідея законопроєкту є правильною, адже строки давності не повинні перешкоджати притягненню до відповідальності осіб, які перебувають на військовій службі. А завершення апеляційного розгляду не має стати моментом, коли обрахунок таких строків припиняється.

Якщо справа вже передана до суду, державі варто не втратити можливість отримати рішення по суті лише через те, що судовий розгляд триває довго, або учасники процесу його затягують. Це особливо важливо для корупційних справ.

Що слід удосконалити

Переривання, а не зупинення строків давності може дати більше гарантій учасникам судових процесів  

Автори законопроєкту пропонують визначити, що строки зупиняються з направленням обвинувального акта до суду лише у тяжких та особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушеннях. Підстава ж для відновлення строків давності лише одна – винесення ухвали суду про повернення обвинувального акта. 

Однак у КК України визначено, що спеціальний недиференційований строк давності, після закінчення якого особа, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності навіть у разі ухилення від правосуддя, становить 15 років. Такий висновок у 2023 році підтвердила і Велика Палата Верховного Суду. Ідентичний строк встановлено для особливо тяжких кримінальних правопорушень, а для тяжких – 10 років. Відтак із запропонованих змін випливає, що у порівнянні з чинним регулюванням вдастся «виграти» лише 5 додаткових років для тяжких корупційних злочинів.

Разом із тим, треба вказати на не зовсім вдалу композицію внесених змін. Відповідно до запропонованої редакції ч. 2 ст. 49 КК України, речення «У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку — п’ять років» розташоване одразу після опису нової підстави зупинення — мобілізації чи прийняття на військову службу за контрактом. Відповідно це формулювання — «з’явлення особи із зізнанням» та «затримання» — з огляду на зміни буде стосуватись мобілізації особи, а не (як певно задумували автори) ухилення особи від досудового розслідування або суду. 

Скриншот з порівняльної таблиці пропонованих змін до КК України

Ця редакційна неточність створює реальний ризик неоднозначного тлумачення нової норми.

Окрім цього, сам підхід щодо зупинення строку давності направленням обвинувального акту до суду створює додаткові проблеми:

• відсутня змістовна норма щодо підстав відновлення перебігу строку давності. Адже повернення обвинувального акта не так часто трапляється у практиці НАБУ та САП;
• поширення цього правила лише на справи про тяжкі та особливо тяжкі корупційні кримінальні правопорушення  — це неточне та безпідставне звуження. У такому разі поза реакцією законодавця залишаються нетяжкі корупційні та повʼязані з корупцією злочини, передбачені ст. 366-2 та 366-3, ч. 1 і 2 ст. 369-2, ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 191.

З огляду на це більш збалансованим рішенням було б не зупиняти строки давності з моменту направлення обвинувального акта до суду, а переривати їх перебіг. Або ж визначити, що вони будуть тривати до моменту постановлення вироку суду першої інстанції.

Такий підхід дозволить зберегти стимул для сторін і суду розглядати справу без невиправданих затягувань, але водночас не допустить ситуацій, коли справа вже розглянута по суті, вирок ухвалено, однак особу звільняють від відповідальності лише тому, що строки давності спливли на етапі апеляційного перегляду. При цьому, якщо перебіг строку давності триватиме до моменту постановлення вироку суду першої інстанції, то суд слід наділити якісними інструментами протидії зловживанню процесуальними правами.

Зміни положень щодо строків давності мають стосуватись усіх корупційних та повʼязаних з корупцією правопорушень

Автори законопроєкту пропонують зупиняти строки давності у разі військової служби лише тоді, коли справу розслідує НАБУ або її направив до суду прокурор САП.

Проблема в тому, що корупційні та топкорупційні справи подекуди розслідують не лише НАБУ, а й ДБР, Нацпол та БЕБ. за статистикою більшість вироків щодо корупції виносять місцеві суди за матеріалами цих органів, і хоч вони переважно менш складні, та їх значно більше. За останньою статистикою за 2025 рік місцеві суди засудили 3268 осіб за вчинення корупційних та повʼязаних з корупцією кримінальних правопорушень, передбачених приміткою до ст. 45 КК України.

Оскільки КК України уже містить перелік таких кримінальних правопорушень, то для більшої системності правового регулювання логічніше зупиняти перебіг строків давності через мобілізацію підозрюваних/обвинувачених не лише у справах НАБУ та САП, а у всіх справах щодо кримінальних правопорушень, передбачених приміткою до ст. 45 КК України.

Крім цього, у законопроєкті №15333 пропонується вдосконалити підстави для зупинення судового розгляду, поширивши їх не лише на обвинувачених у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення, а на всі кримінальні провадження. Відтак складно простежити чітку логіку, чому перебіг строків давності має зупинятись у разі військової служби лише тоді, коли справу розслідує НАБУ або її направив до суду прокурор САП. 

Таким чином, слід поширити зупинення строків через мобілізацію фігурантів на всі кримінальні провадження щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, передбачені приміткою до ст. 45 КК України.

Регулювання строків давності вимагають комплексних змін 

Враховуючи, що автори законопроєкту визнають проблеми з урегулюванням строків давності, слід забезпечити комплексне оновлення цього інституту.

TI Ukraine в межах моніторингу справ ВАКС системно досліджувала питання строків давності у корупційних справах і дійшла до висновків, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності треба вдосконалювати в кількох напрямках: 

• пропорційно посилити кримінальну відповідальність за окремі кримінальні правопорушення, що призведе до збільшення строків давності; 
• встановити додаткові підстави для зупинення перебігу строку давності, наприклад міжнародна правова допомога в кримінальному провадженні; 
• змінити кінцеву точку обрахунку строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (не до набрання законної сили вироком суду, а до постановлення вироку першою інстанцією).

Після порівняння строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за різні корупційні злочини в країнах-членах ЄС та Україні можемо зробити висновок, що в нас за окремі діяння строки давності невиправдано короткі. Найбільше це стосується перешкоджання здійсненню правосуддя, але також і хабарництва в державному секторі (статті 368 та 369 КК України), хабарництва в приватному секторі (стаття 354 КК України), торгівлі впливом (стаття 369-2 КК України) та зловживання повноваженнями (стаття 364 КК України).

Крім цього, законодавство іноземних держав та міжнародні рекомендації свідчать про значно ширший перелік підстав для зупинення строків давності. Зокрема, Модельний закон ООН про співпрацю у кримінальних справах 2007 року передбачає зупинення перебігу строку давності на час виконання запиту про взаємну правову допомогу. Кримінальне законодавство держав-членів ЄС додатково виокремлює як підстави для зупинення наявність імунітету та інших передбачених законом перешкод для переслідування, неповнолітність або хворобу передбачуваного правопорушника, передачу справи на додаткове розслідування. До підстав переривання строків у низці юрисдикцій відносять початок кримінального переслідування, видачу міжнародного або європейського ордеру на арешт, офіційне визнання особи підозрюваною, а також будь-яке процесуальне повідомлення особі — повістку, виклик, проведення очної ставки.

З огляду на наведене, слід розглянути можливість розширити перелік підстав для зупинення строку давності принаймні у частині проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва. Водночас таке розширення має супроводжуватися відповідними гарантіями проти зловживань з боку органів досудового розслідування — зокрема, наданням суду, який вирішуватиме питання про звільнення від кримінальної відповідальності, повноваження перевіряти обґрунтованість та реальність відповідних процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

Тому для вдосконалення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності слід пропорційно збільшити покарання за окремі корупційні кримінальні правопорушення, а також як підставу для зупинення їх перебігу  додати вчинення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

Висновки

Загалом законопроєкт №15354 є певною відповіддю на проблеми, які вже неодноразово виникали під час розгляду корупційних справ. Ми рекомендуємо Верховній Раді прийняти законопроєкт №15354 за основу з доопрацюванням. 

До другого читання текст проєкта закону слід доопрацювати в таких питаннях:

1. не зупиняти строки давності з моменту направлення обвинувального акта до суду, а натомість або переривати їх перебіг, тобто починати обраховувати заново, або ж визначити, що такі строки будуть тривати до постановлення вироку суду першої інстанції;
2. поширити зупинення строків через мобілізацію фігурантів на всі кримінальні провадження щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, передбачені приміткою до ст. 45 КК України;
3. пропорційно збільшити покарання за окремі корупційні кримінальні правопорушення, а також  додати як підставу для зупинення їх перебігу вчиненням процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Монополія Генпрокурора на справи проти нардепів

Парламентар має бути захищений від тиску за політичну позицію, голосування, виступи і загалом представницьку діяльність. Без такого захисту народний депутат може перетворитися на залежний від виконавчої влади орган. Але стаття 482-2 КПК України «захищає» нардепів від значно ширшого кола ситуацій. Вона стосується не лише політично вмотивованого переслідування за депутатську діяльність, а й поширюється на корупційні кримінальні правопорушення, які не мають нічого спільного з захистом парламентського мандата.

Ще у 2017 році GRECO (Група держав проти корупції) рекомендувала вжити чітких і ефективних заходів, за якими зняття недоторканності з парламентарів не перешкоджатиме кримінальному переслідуванню тих із них, хто підозрюються у вчиненні корупційних злочинів. Зокрема пропонувалося прийняти пояснення з цього питання — з чіткими та об’єктивними критеріями.

І що цікаво, у 2020 році, вже після скасування недоторканності, GRECO дійшла до висновку, що згадану рекомендацію виконано лише на «задовільно». З пояснень моніторингового органу Ради Європи, така оцінка вочевидь пов’язана з тим, що практично реалізувати новий закон можна лише за відсутності зловживань та політичних упереджень. А на це Україні поки рано сподіватися — навіть Генеральний прокурор дотепер залишається політично зацікавленою особою. На цю посаду його призначає Президент України за згодою нардепів без формалізованих конкурсних процедур з оцінкою компетентності та доброчесності.

Експертна спільнота ледь не від самого початку зазначала: така конструкція фактично створює видозмінену форму імунітету від кримінального переслідування. Тим більше, щодо суддів, які також користуються певним імунітетом, КПК України не передбачає подібних особливостей початку кримінального провадження. 

Під час самого обговорення відповідних законопроєктів деякі народні обранці наголошували, що залежність розслідування від волі однієї особи — Генерального прокурора — створює корупційні ризики і може призвести до того, що нардепа неможливо буде притягнути до кримінальної відповідальності.

Практика вже показала наявність проблеми

Один із перших помітних прикладів щодо нардепа була справа Олександра Юрченка. У вересні 2020 року НАБУ публічно повідомляло, що направило Генеральній прокурорці Ірині Венедіктовій матеріали та проєкт підозри, для реєстрації провадження та повідомлення про підозру. Проте в Офісі Генпрокурора тоді відповіли, що не вбачають достатніх підстав для реєстрації провадження. 

НАБУ фактично було змушене публічно закликати Генерпрокурорку підписати підозру. Зрештою це таки сталося, але сам епізод показав головне: корупційну справу проти нардепа можна загальмувати таким чином.

Чимало прикладів ми спостерігали і тоді, коли журналісти виявляли ймовірну корупцію нардепів, однак Генпрокурор відмовлявся відкривати провадження. І останній найпоказовіший подібний випадок — справа проти Ірини Кормишкіної. На початку 2025 року вона та її чоловік визнали вину та на підставі угоди отримали вирок за незаконне збагачення та відмивання майна. Однак ще у 2022-му початок справи загальмував Генеральний прокурор Андрій Костін, який спершу відмовив у реєстрації заяви про злочини, та потім суд все ж зобов’язав його почати слідство.

Ці випадки непоодинокі, й час від часу вони стають реальною перешкодою для розслідувань НАБУ та САП топкорупції у стінах парламенту.

Чому порівняння з іншими країнами працює проти української моделі

У демократичних державах парламентські імунітети зазвичай мають іншу логіку, адже покликані захищати парламентську функцію, а не створювати загальний бар’єр для кримінального процесу. Венеційська комісія звертала увагу на цей небезпечний парадокс: коли в молодих демократіях імунітет може одночасно захищати депутатів від зловживань владою і ставати перешкодою для боротьби з корупцією.

Це дуже важливо для України. Ми не є сталою демократією з вагомим багажем політичних традицій та безумовно високою довірою до прокуратури, правоохоронних органів і політичних інститутів, українські інституції ще виборюють таку довіру в суспільства. Саме тому модель, у якій корупційне провадження щодо депутата залежить від одного політично призначуваного посадовця, не можна вважати оптимальною.

Ба більше, навіть розвинені демократії хоч і надають своїм парламентарям імунітет схожий на той, від якого ми відмовилися у 2019 році, однак не встановлюють перепони на початок досудового розслідування. І тим паче не надають захисту нардепам від усіх видів кримінальних правопорушень, включно з корупційними, — на думку Венеційської комісії, це неприйнятно.

У багатьох європейських підходах імунітет часто стосується лише арешту, затримання або притягнення до відповідальності (офіційної підозри) — так, зокрема, у Бельгії, Франції, Італії та Португалії. 

Деякі з цих країн ще у 1990-х провели конституційні реформи, за якими для початку розслідування проти народного обранця не потрібно отримувати окремий дозвіл. Так, наприклад, у Франції, в результаті конституційної реформи згода Палати на порушення кримінальної справи не є обов’язковою — вона необхідна лише для затримання, арешту та проведення інших заходів судового контролю. В Італії конституційний закон №3 від 29 жовтня 1993 року виключив положення про попередню згоду Палати на порушення кримінальної справи щодо депутатів.

Українська модель пішла у зворотному напрямку, поставивши під спеціальний контроль навіть внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР).

Чому такі повноваження має отримати саме керівник САП

Україна не випадково створила окрему антикорупційну систему, за якою НАБУ розслідує топкорупцію, САП здійснює процесуальне керівництво, а ВАКС забезпечує судовий контроль і розгляд таких справ. Ця модель мала зменшити залежність розслідувань від будь-яких політичних впливів. Та навіть КПК України уже давно визнає особливу роль керівника САП щодо народних депутатів, надаючи йому можливість підписувати самостійно повідомлення їм про підозру.

Проте та сама стаття 482-2 КПК України не дає керівнику САП аналогічної ролі щодо внесення відомостей до ЄРДР і погодження ключових клопотань слідства на досудовому розслідуванні. А це вже створює суперечність, за якою очільник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може повідомити депутату про підозру, але не має прямого повноваження самостійно запустити провадження або погодити обшук чи іншу слідчу дію. Тим більше, що остаточний контроль за обшуком, арештом, НСРД чи запобіжним заходом усе одно має здійснювати слідчий суддя.

Понад те, розв’язуючи питання про скасування депутатської недоторканності на законодавчому рівні, альтернативний законопроєкт пропонував визначити можливість керівника САП виконувати ті ж функції щодо кримінального переслідування нардепів, як і в Генпрокурора. У пояснювальній записці автори, зокрема, вказували, що концентрація повноважень лише у Генпрокурора створює ризики того, що будуть знищені речові докази, сліди злочину, та і взагалі може стати неможливим швидко та оперативно проводити слідчі (розшукові) дії.

Крім цього, надання таких повноважень керівнику САП вигідне не лише для ефективності антикорупційних розслідувань, а й для самих народних депутатів. У справах щодо парламентарів завжди існує ризик, що будь-яке рішення Генерального прокурора сприйматиметься як політичний тиск, особливо коли йдеться про справи щодо опозиції. Залучення керівника САП у справах НАБУ зменшує цей ризик, бо переносить рішення у більш спеціалізовану й інституційно віддалену від політичної вертикалі площину — нагадаємо, що Генпрокурора у нас призначають конкретні посадовці. 

Для доброчесних депутатів наявність таких можливостей у керівника САП означає більший захист від вибіркового політичного переслідування, а для суспільства — менше підстав вважати, що антикорупційні справи блокуються або запускаються залежно від політичної доцільності.

***

Скасування депутатської недоторканності в Україні стало важливим політичним рішенням, але не завершило проблему депутатських привілеїв у кримінальному процесі. Україні не слід було замінювати стару парламентську недоторканність новою прокурорською.

Як показує практика, у корупційних справах щодо народних депутатів такий підхід особливо небезпечний, адже створює ризик, що розслідування може затримуватися або блокуватися не через слабкість доказів, а через відсутність політичної волі в однієї посадової особи — Генерального прокурора.

Надання ж таких повноважень надати керівнику САП у провадженнях, які належать до підслідності НАБУ, посилить гарантії для парламентарів та зробить неможливим використання таких справ як прихованої форми недоторканності. А це вже вигідно і нардепам, і антикорупційним правоохоронним органам.

Як є зараз?

Більшість статей розділу КПК України, присвячених міжнародному співробітництву, не змінювалися ще з моменту прийняття кодексу у 2012 році. На той час цифровізація не була глобальним пріоритетом, а практика міжнародного співробітництва не набула такого  поширення, аби ідентифікувати слабкості його правового регулювання. 

Тож наразі чинні положення багато в чому відстають від технологічного прогресу та нових юридичних підходів до міжнародної правової допомоги — особливо у сфері конфіскації активів з іноземних держав та взаємодії з учасниками кримінального процесу, які перебувають за кордоном.

Щодо обміну матеріалами у межах міжнародного співробітництва. Чинне законодавство дозволяє в паперовій формі обмінюватися запитами та матеріалами справ під час міжнародного співробітництва. Це суттєво сповільнює взаємодію України з державами-партнерами у боротьбі зі злочинністю, оскільки вимагає суттєвих часових затрат.

Щодо захисту інформації у межах міжнародного співробітництва. Наразі інформація, яка обробляється у межах міжнародного співробітництва, не має чітких гарантій захисту від розголошення, особливо коли таке співробітництво не потребує відкриття кримінального провадження в Україні.

Щодо міжнародного розшуку. КПК України прямо не визначає момент, з якого особа вважається такою, що перебуває у міжнародному розшуку.

Щодо виконання вироків ВАКС. Хоча ВАКС розглядає топкорупційні справи як спеціалізований суд, окремі питання виконання його вироків, як-то умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання чи заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, дотепер потрапляють на розгляд саме до місцевих судів за правилами статті 539 КПК України, а не до ВАКС.

Щодо конфіскації та спеціальної конфіскації майна за кордоном. КПК України не містить достатньо деталізованого механізму встановлення місцезнаходження за кордоном майна, яке підлягає конфіскації або спеціальній конфіскації. При цьому наразі не врегульовано залучення АРМА для розшуку та арешту майна за кордоном під час виконання рішень про конфіскацію.

Щодо допиту із-за кордону. Допитати свідків чи потерпілих, які перебувають за кордоном, можливо лише з приміщення суду за місцем їх перебування, через що щоразу слід надсилати відповідний запит компетентним органам іноземної держави у порядку надання міжнародної правової допомоги. Лише на час дії воєнного або надзвичайного стану допит свідка чи потерпілого став можливий напряму через відеоконференцзв’язок з будь-якого місця.

Що пропонується в законопроєкті?

Законопроєкт №14292 пропонує доволі широкий пакет змін. Серед ключових позитивних оновлень:

• дозвіл ширше використовувати електронні комунікації для запитів про міжнародне співробітництво;
• врегулювання захисту інформації та матеріалів міжнародного співробітництва;
• деталізація підстав для відмови, відкладення та порядку виконання запитів про міжнародну правову допомогу;
• удосконалення порядку визнання та виконання вироків, а також конфіскації майна за кордоном;
• запровадження можливості допиту осіб, які перебувають за кордоном, через відеоконференцію або з приміщення дипломатичної установи України незалежно від запровадження в країні воєнного чи надзвичайного стану.

Які положення слід вдосконалити?

Попри загальну позитивну спрямованість, документ містить низку процесуальних прогалин, юридичних неоднозначностей та ризиків, які можуть нівелювати очікуваний ефект на практиці.

Для того, щоб механізми закладені в документі працювали безперебійно, слід доопрацювати його в описаних нами далі аспектах.

1. Конфіскація майна за кордоном: правильний напрям, але слабка процесуальна конструкція

Зміни до статей 535, 568 КПК України спрямовані на те, щоб забезпечити виконання вироків у частині конфіскації або спеціальної конфіскації майна, розташованого за кордоном. Це важливий крок, особливо для протидії організованій злочинності, зокрема, корупції,. Водночас є два проблемні моменти, вирішення яких могло б поліпшити цей процес.

У запропонованій редакції ч. 7 ст. 535 КПК України автори законопроєкту пропонують зобов’язати суд складати клопотання про визнання та виконання обвинувального вироку суду України в іноземній державі в частині конфіскації або спеціальної конфіскації майна. Проте автори законопроєкту не врахували, що спеціальна конфіскація може застосовуватися не лише за вироком суду, а й відповідно до ч. 2 та 3 ст. 96-1 КК України за ухвалами про звільнення від кримінальної відповідальності, про закриття кримінального провадження, про «розширену конфіскацію», про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру та про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру. Тож до згаданого положення ч. 7 ст. 535 КПК України слід також додати згадку ухвал, перелічених у ч. 2 ст. 96-1 КК України.

Крім цього, законопроєкт зобов’яже виконавців вироку (переважно держвиконавчу службу) повідомляти суд про виявлене закордоном майно, яке підлягає конфіскації чи спецконфіскації.

Ця новела відповідає Директиві ЄС 2024/1260, відповідно до якої відстеження та ідентифікація майна, що підлягає заморожуванню та конфіскації, повинні бути можливими навіть після остаточного судового рішення. Однак хоч законопроєкт пропонує таку опцію, все ж не слід відтягувати момент виявлення злочинного майна або майна, що підлягає конфіскації, аж до остаточного рішення суду. 

Річ у тім, що держвиконавці не можуть продемонструвати таку ж ефективність у виявленні та пошуку майна, особливо за кордоном, як правоохоронці чи АРМА —на це у них немає достатніх повноважень і ресурсів. 

Найбільше інструментів для пошуку та ідентифікації активів, які підлягають конфіскації, як уже згадувалося раніше, мають правоохоронні органи під час досудового розслідування та АРМА. Однак і вони це роблять не так часто, а все тому, що чинний КПК України у ст. 91 жодним чином не зобов’язує у межах кримінального провадження доводити місцерозташування майна, що підлягає конфіскації або спецконфіскації. Зокрема через це у більшості випадків таке майно залишається у кінцевому рахунку непоміченим для виконавчої служби.

Тож аби адаптувати положення Директиви ЄС 2024/1260 до українських реалій, доречно, по-перше, доповнити ст. 91 КПК України положеннями щодо того, що сторона обвинувачення повинна довести місцерозташування активів, які підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації. По-друге, визначити, що при виконанні судових рішень про конфіскацію за відмивання злочинного майна або корупцію може залучатись АРМА для встановлення майна, яке може бути конфісковане. Також до ч. 7 ст. 535 КПК України слід  додати згадку ухвал, перелічених ч. 2 ст. 96-1 КК України.

2. Міжнародний розшук, діджиталізація виклику та усунення процесуальних перешкод для осіб за кордоном

Одне з положень законопроєкту стосується оголошення міжнародного розшуку підозрюваної особи. Автори проєкту закону пропонують у ст. 291 КПК України чітко розмежувати існування розшуку у межах України та міжнародного розшуку, а також закріпити, що підозрюваний перебуває у розшуку саме з моменту винесення слідчим чи прокурором постанови про це.

Це допоможе завершити давні дискусії щодо моменту, з якого особа вважається оголошеною у міжнародний розшук, а також дозволить судам триматися одного вектора правозастосування. 

Водночас зміни до згаданої статті не вирішать іншої гострішої проблеми. Вона стосується тих випадків, коли підозрювані чи обвинувачені знаходяться за кордоном, і сторона захисту з посиланням на положення ч. 7 ст. 135 КПК України обґрунтовує, що до них має застосовуватись виключно процедура з використанням дипломатичних каналів. Наразі відповідно до цього положення повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається через механізми міжнародного співробітництва.

Практика ВАКС з цього питання логічно пояснює, що саме перебування особи за кордоном не вимагає її виклику через дипломатичні канали, оскільки такі канали слід використовувати, лише якщо особа офіційно оформила постійне проживання, стала на консульський облік, знялася з реєстрації тощо. Якщо під час кримінального провадження не буде встановлено таких фактів, то особа викликається в ординарному порядку.

Однак дискусії навколо цього питання не вщухають через неоднозначне трактування правниками згаданої ч. 7 ст. 135 КПК України. Саме тому захід Державної антикорупційної програми щодо спрощення порядку здійснення виклику в кримінальному провадженні для осіб, які проживають за кордоном і є громадянами України, дотепер не виконаний.

Тому оптимально було б у ч. 7 ст. 135 КПК України чітко визначити, що особа, яка перебуває за кордоном, може викликатись також і через електронні засоби комунікації: офіційні електронні адреси, месенджери, соціальні мережі (за умови документального підтвердження їх використання особою).

3. Питання виконання вироків ВАКС має залишатися у юрисдикції цього суду

Законопроєкт також пропонує внести зміни до ст. 539 КПК України. Автори в цій статті хочуть уточнити, що питання про умовно-дострокове звільнення та заміну невідбутої частини покарання засудженого, який переданий для відбування покарання за кордон, вирішує український суд, який виніс вирок. 

Це положення не несе ризиків, однак при внесенні змін у цю статтю КПК України можна вирішити проблему, коли питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, вирішуються не ним. Тож вносячи зміни до ст. 539 КПК України, законодавець може вирішити одразу дві проблеми.

ВАКС має спеціальну предметну юрисдикцію щодо корупційних кримінальних проваджень. Водночас більшість питань, пов’язаних з виконанням його вироків, вирішують саме місцеві суди, зокрема за місцем відбування покарання особи або за місцем його проживання.  

Місцеві суди вправі звільняти засуджених вироками ВАКС умовно-достроково, замінювати покарання та взагалі звільняти від нього. Такі ситуації — не рідкість.  Наприклад, у 2024 році Шевченківський райсуд Києва умовно-достроково звільнив від покарання засудженого у ВАКС пособника у справі про хабарництво директора ДП «Ржищівського військового лісгоспу» — для служби у війську. А у 2025 році Вознесенський міськрайонний суд звільнив від покарання керівника приватної фірми, засудженого за заволодіння 787 млн грн кредиту НБУ та участь у злочинній організації Януковича й Курченка.

Питання, пов’язані з виконанням вироків ВАКС, мають вирішуватися саме цим судом, оскільки вони можуть істотно впливати на фактичний обсяг покарання, призначеного засудженим за корупційні кримінальні правопорушення, а отже — і на його превентивний, каральний та виховний ефект.

Тому до статті 539 КПК України варто додати окремий пункт, за яким питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, буде вирішувати лише він.

4. Усунення ризиків, пов’язаних з процедурою екстрадиції

Зміни законопроєкту зачіпають й екстрадицію. Автори деталізують порядок подання клопотань про екстрадицію, вирішення ситуацій, коли про екстрадицію особи запитують декілька держав, застосування до таких осіб запобіжних заходів тощо. Водночас деякі із запропонованих нововведень потребують уточнень.

До ст. 575 КПК України законопроєктом додається механізм підтвердження актуальності запиту на екстрадицію. За ним суд повинен надати відповідь Мін’юсту щодо актуальності запиту, а ненадання такої відповіді стає підставою для його відкликання. При цьому жодних строків на надання такої відповіді автори документа не передбачили.

Це створює ризик того, що через невизначеність строку відповіді Мін’юст може помилково визнавати такий запит на екстрадицію відкликаним — попри те, що суд не надав жодної відповіді.

Тож важливо до нової ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни на відповідь суду, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь суду є підставою для відкликання такого запиту.

Крім цього, для узгодження норм щодо одночасних запитів про видачу особи слід до нового п. 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України додати таку підставу для відмови у екстрадиції, як передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Тож необхідно, по-перше, до запропонованої ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни для судів на відповідь Мін’юсту, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь судів є підставою для відкликання запиту на екстрадицію. По-друге, новий пункт 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України треба доповнити такою підставою для відмови у екстрадиції — передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Висновки

Transparency International Ukraine рекомендує прийняти законопроєкт №14292 у першому читанні за основу з доопрацюванням до другого читання, адже ухвалення цього законопроєкту в поточній редакції залишить прогалини, які зменшать ефект від прийнятих змін.

При доопрацюванні, на нашу думку,  варто врахувати такі рекомендації.

• Доповнити ст. 91 КПК України положеннями щодо того, що сторона обвинувачення повинна довести місцерозташування активів, які підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації. 
• Визначити, що державні виконавці можуть залучати АРМА для встановлення майна, яке може бути конфісковане, під час виконання вироків чи ухвал за відмивання злочинного майна (ст. 209 КК України) або корупцію (примітка 1 до ст. 45 КК України). 
• До ч. 7 ст. 535 КПК України слід додати згадку ухвал, перелічених ч. 2 ст. 96-1 КК України.
• У ч. 7 ст. 135 КПК України чітко визначити, що особа, яка перебуває за кордоном, може викликатись також і через електронні засоби комунікації: офіційні електронні адреси, месенджери, соціальні мережі (за умови документального підтвердження їх використання особою).
• До ст. 539 КПК України варто додати окремий пункт, за яким питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, буде вирішувати лише він. 
• До запропонованої ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни для судів на відповідь Мін’юсту, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь судів стане підставою для відкликання запиту на екстрадицію. 
• Новий пункт 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України доповнити такою підставою для відмови у екстрадиції — передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Що означають такі нові дані з «плівок Міндіча»?

Андрій Синюк звільнився із САП за власним бажанням ще в листопаді минулого року, якраз після публікації НАБУ перших «плівок Міндіча». Відповідно, питання його дисциплінарної відповідальності як прокурора з порядку денного знято — звільнену особу не можна притягнути до дисциплінарної відповідальності в межах прокурорської системи.

Однак це звільнення жодним чином не закриває питання кримінально-правової оцінки дій Синюка. Із оприлюднених матеріалів випливає принципове запитання: чи розголошував Андрій Синюк дані досудового розслідування, до яких отримав доступ з огляду на свою посаду заступника керівника САП.

Кримінальний кодекс передбачає відповідальність саме за такі дії. Причому у статті 387 спеціально визначено ситуацію, коли дані розголошує прокурор, безвідносно того, чи він брав безпосередню участь у конкретному досудовому розслідуванні. 

Нам зрозуміло, чому з тактичних міркувань і для збереження основної операції САП не проводила активне слідство у зареєстрованих за фактами витоків кримінальних провадженнях. Проте після того як 8 травня журналісти оприлюднили обставини, які стосуються операції «Мідас», вже як сторонні спостерігачі ми бачимо серйозні підстави для кримінально-правової оцінки дій Андрія Синюка й комунікації її результатів. 

Відтак ми очікуємо, що НАБУ і САП у межах кримінального провадження визначать, чи дійсно Андрій Синюк розголосив фігурантам справи відомості, які отримав, зокрема, через доступ до внутрішніх систем антикорупційних органів. Та повідомлять результати — з огляду на суспільний інтерес і тоді, коли це не зашкодить розслідуванню. 

Наскільки швидко НАБУ розслідує справи, а САП скеровує обвинувальні акти до суду

Представлені в лютому дані вказують на певне скорочення кількості осіб, яким повідомили про підозру в корупції у 2025 році, але загалом свідчать про активізацію роботи щодо топпосадовців. 

Так, якщо у 2024 загалом підозри вручили 231 людині, то у 2025 таких було 218.  

Як же змінилися ці цифри за категоріями посадовців?

• Кількість найвищих посадових осіб, яким повідомлено про підозру (міністри, керівники ЦОВВ та їх заступники), подвоїлася — із 6 осіб у 2024 році до 12 у  2025.

Наприклад, у 2024 році про підозру у заволодінні землею на Сумщині повідомили ексміністру агрополітики Миколі Сольському, про легалізацію незаконно набутих коштів та прийняття пропозиції хабаря — ексзаступнику голови ОП Андрію Смирнову та в пропозиції надання хабаря — ексзаступнику міністра енергетики Олександру Хейлу. А у 2025 році підозрюваними стали голова АМКУ Павло Кириленко по новому епізоду недекларування майна та незаконного збагачення, ексвіцепрем’єр-міністр – міністр національної єдності України Олексій Чернишов — за ймовірне зловживання службовим становищем та одержання неправомірної вигоди, а також ексзаступник міністра аграрної політики та продовольства України Володимир Топчій — за ймовірне зловживання службовим становищем.

• Представники судової влади — 10 осіб отримали підозри у 2025 році проти 5 у 2024 році.

Серед проваджень із підозрюваними НАБУ-САП у 2024 році слід відзначити справу про хабарництво суддів господарських судів на Львівщині, а також справу про хабарі суддів Білгород-Дністровського суду Одещини за рішення, які ставали підставою для відстрочки. У 2025-му підозрюваними у справах НАБУ про хабарництво стали суддя міськрайонного суду Дніпропетровської області, суддя одного з районних судів Одеси, а також суддя Воловецького районного суду.

• Депутати (у тому числі парламенту) та місцеві високопосадовці: показник залишився на тому ж рівні — 21 особа у 2025 році проти 22 у 2024 році. 

У цій категорії підозрюваними у 2024 році стали народні депутати Микола Задорожній, який, за версією сторони обвинувачення, разом зі спільниками попросив про хабар у голови сільради на Сумщині та організував його передачу. Свої підозри отримали Ірина Кормишкіна у справі про незаконне збагачення та декларування недостовірної інформації, а також міський голова Мукачева Андрій Балога за ймовірне забезпечення прийняття рішення про продаж за заниженою вартістю земельної ділянки, що була у комунальній власності. У 2025 році НАБУ та САП повідомили про підозру народному депутату Віктору Бондарю за організацію схеми постачання продукції АТ «Укрзалізниця» за завищеними цінами. А в межах ще однієї справи підозрюваними стали аж четверо чинних нардепів — Євген Пивоваров, Ігор Негулевський, Ольга Савченко та Юрій Кісєль, які, за версією слідства,систематично отримували неправомірну вигоду за голосування у Верховній Раді.

• Кількість запідозрених посадовців держструктур та держкомпаній  зменшилась: у 2025 році таких було 23, тоді як у 2024-му — 37 осіб.

Цей факт можна пояснити зокрема реалізацією політики пріоритезації розслідувань щодо високопосадової корупції.

Процес передачі справ до суду також змінився. Так, кількість осіб, щодо яких складено обвинувальні акти, зросла. У 2024 році обвинувальні акти склали щодо 243 осіб (131 у І півріччі та 112 у ІІ півріччі), а у 2025-му це число збільшилось до 280 осіб (154 у І півріччі та 126 у ІІ півріччі).

Найбільша кількість обвинувальних актів САП у 2025 році стосувалася:

• керівників інших держструктур та держкомпаній — 56 осіб. Серед них обвинуваченими стали чотири особи у справі про заволодіння коштами АТ «Укрзалізниця», посадовці та їх пособники у справі про зловживання на Одеському припортовому заводі, посадовці щодо відмивання коштів державних підприємств-учасників концерну «Укроборонпром»;
• депутатів (у тому числі парламенту) та місцевих високопосадовців — 23 особи. Так, у 2025 році до суду направили справи, зокрема, щодо двох колишніх депутатів Одеської облради, які разом із іншими співучасниками заволоділи 32 суднами, переробили їх на 12 барж та незаконно привласнили. Також з обвинувальним актом до суду пішла справа щодо народного депутата Задорожнього, який за пособництва посадовців Нацполіції вимагав хабар за неперешкоджання проведенню ремонтних робіт об’єктів інфраструктури на Сумщині. Обвинуваченим став і колишній депутат Харківської облради, який організував злочинну групу, дії якої при продажу електроенергії під час війни завдали ПрАТ «НЕК “Укренерго”» збитків на суму понад 58 млн грн;
• службових осіб правоохоронних органів — 26 осіб. Обвинуваченими у справах НАБУ та САП у цій категорії стали колишній детектив центрального управління БЕБ та слідчого в ОВС СУ ГУ НП у Київській області за вимагання $150 тис. неправомірної вигоди, начальник сектору Департаменту захисту національної державності СБУ та ще дві особи, викриті на вимаганні  $300 тис. неправомірної вигоди, колишній начальник відділу Черкаської обласної прокуратури та громадянин, яких викрили на одержанні  $41 тис.

Ця динаміка свідчить про те, що НАБУ та САП не лише реєструють більше проваджень, а й ефективніше доводять до завершення досудові розслідування. Це розвіює міф про те, що НАБУ лише оголошує про підозри, а кількість обвинувальних актів залишається невисокою. Звичайно, досудове розслідування справи після підозри займає певний час, особливо, коли вживаються заходи міжнародної правової допомоги або ж розшук підозрюваних осіб. 

Попри це, для аналітичної роботи було б доречно наводити в статистиці середню тривалість досудового розслідування кримінальних правопорушень із деталізацією кількості тих кримінальних проваджень, розслідування у яких зупинено, і вказувати причини цього, а також зазначати тривалість стадії ознайомлення з матеріалами справи сторони захисту (ст. 290 КПК України). Наразі цих узагальнених показників, які суттєво впливають на розуміння хронології розслідування топкорупційних справ, на жаль, немає.

Окрім цього, в статистиці НАБУ не публікується інформація про припинені кримінальні провадження, зокрема, з деталізацією того чи йдеться про справи з підозрюваними чи без підозрюваних. Це давало б можливість ширше поглянути на діяльність органу досудового розслідування, зокрема щодо того чи «зависають» кримінальні провадження там надовго без оголошення підозр.

Варто також відзначити, що парламент досі не ухвалив зміни, які б дозволили підсилити роботу НАБУ і на прийнятті яких наголошували міжнародні аудитори. Йдеться, зокрема, про скасування автоматичного закриття справ за спливом строків розслідування, а також врегулювання питань підслідності. Це б дозволило НАБУ та САП надалі показати ще більший рівень ефективності у розслідуваннях справ. Окрім цього, не вирішеними залишаються проблеми доступу до прослуховування без залучення СБУ та інші питання ефективності обробки державної таємниці, доступу до незалежної судової експертизи.

Результативність судового розгляду Антикорсудом

Зі щорічного звіту ВАКС бачимо, що результативність судового розгляду протягом 2024–2025 років за ключовими показниками значно зросла: від обсягів розглянутих справ до швидкості винесення рішень та сум конфіскацій.

Так, ВАКС суттєво наростив темпи завершення розгляду кримінальних справ. У 2025 році суд розглянув 114 справ (щодо 180 осіб), а це більше, ніж у 2024 році, коли було розглянуто 88 справ (щодо 137 осіб).

Зросла і кількість винесених вироків — з 77 (з них 38 за угодами) у 2024 році до 109 (з них 72 за угодами) у 2025-му. Загалом протягом минулого року було засуджено 154 особи, що суттєво перевищує показник 2024-го — 112 осіб. Також спостерігаємо зменшення кількості виправданих осіб — з 10 у 2024 році до 8 у 2025-му. І це також демонструє, що більшість справ, які САП направляє до суду, мають під собою якісну доказову базу.

Так, у 2024 році АП ВАКС засудила екснардепа Руслана Сольвара до 3 років в’язниці за незаконне отримання компенсації за оренду житла. ВАКС засудив на 9 років ексслідчого СБУ Сергія Глівінського за вимагання та отримання хабаря, а ще свій вирок отримав нардеп Андрій Одарченко — 8 років в’язниці за спробу підкупити за біткоїни ексголову Держагентства з відновлення. 

А вже у 2025 році ВАКС засудив заочно до 15 років в’язниці екснардепа Дмитра Крючкова за заволодіння понад 1,5 млрд грн компаній «Черкасиобленерго» та «Запоріжжяобленерго», ексголову ДСА Сальнікова до 3 років за зловживання впливом, та нарешті дочекався вироку ексголова ДФС Роман Насіров — 6 років ув’язнення за зловживання службовим становищем.

При цьому ми бачимо зростання кількості вироків за угодами. Наприклад, у 2025 році на підставі угод про визнання винуватості ВАКС засудив ексголову Західного апеляційного господарського суду Бориса Плотніцького — до 8 років позбавлення волі, позбавлення права обіймати керівні посади державної служби строком на 3 роки та штрафу 85 тис. грн, експрокурора ГПУ Володимира Дергунова — до 1 року реального позбавлення волі, на додачу його на 3 роки позбавлено права обіймати посади, а також конфіскувано житловий будинок разом з автомобілем KIA Sportage. Також угода була укладена з фігурантом справи про заволодіння «нафтопродуктами Курченка» бізнесменом Тищенком. При цьому, наприклад, тексти вироків Плотніцького та Тищенка закриті, і з публічної комунікації по цих справах неможливо дізнатися, що саме держава отримала в обмін на помʼякшення покарань для цих осіб.

Тому хоча збільшення кількості розглянутих справ позитивне саме по собою, зростання кількості вироків за угодами — особливо за обмеженого доступу до них — можуть зменшувати довіру як до ВАКС, так і до САП. У звʼязку з цим доречно використовувати можливості для засекречення лише окремих частин вироку, а також вдосконалити комунікацію САП щодо політик укладення угод про визнання винуватості у справах про корупцію на найвищому рівні.

Попри збільшення кількості справ, ВАКС вдалося підвищити ефективність використання часу на судовий розгляд. Якщо розгляд одного кримінального провадження (від надходження до фінального судового рішення) у 2024 році займав в середньому 618 днів, то в 2025-му така тривалість скоротилася до 405 днів. Цьому могло посприяти, зокрема, запровадження одноособового судового розгляду, а також  зростання кількості вироків, укладених на підставі угод, адже їх розгляд займає суттєво менше часу.

Попри це зростає кількість нерозглянутих проваджень. Якщо у 2024 році їх було 287 (щодо 749 осіб), то у 2025-му — уже 327 (щодо 862 осіб). Це демонструє потребу вжити як законодавчих, так і організаційних заходів, спрямованих на підвищення ефективності розгляду кримінальних справ. 

До прикладу, в процесі моніторингу справ ВАКС ми фіксували зловживання та затягування, зокрема, у справі про злочинну організацію в ОАСК, ексголови ДФС Романа Насірова в «газовій схемі» Онищенка, а також у справі так званого «короля контрабанди» Вадима Альперіна. Усе це можна виправити змінами до КПК України щодо протидії зловживанню процесуальними правами.

Касаційний перегляд рішень ВАКС та АП ВАКС у Верховному Суді теж демонструє позитивні тенденції. У 2025 році касаційний суд розглянув більшу кількість скарг від учасників: 164, з них по суті 41 скаргу. До порівняння, у 2024 році таких скарг було 150, а по суті розглянули лише 28. І загалом зросла кількість рішень ВАКС, які залишилися без змін за результатами перегляду: у 2025 році їх стало 27 (65,9% від розглянутих по суті), тоді як у 2024 році таких було 16 (57%).

При цьому радує, що ефективність суду у сфері повернення активів у 2025 році підвищилась. Так, торік розмір активів, щодо яких ухвалили рішення про спеціальну конфіскацію, склав понад 673 млн грн у 13 провадженнях. Для порівняння, у 2024-му цей показник був 158,8 млн грн у 11 провадженнях. А розмір конфіскованих активів у справах про відмивання коштів зросла майже вдесятеро — з 50,6 млн грн у 2024-му (4 вироки) до 470,3 млн грн у 2025 році (7 вироків).

Попри це, відомості про виконання рішень із конфіскації активів у звітах ВАКС та НАБУ відсутні (вони і не мають там зазначатися), що не дозволяє відстежити реальне поповнення державного бюджету цими коштами. Однак ця інформація з боку інших держорганів могла б бути показовою з погляду якості публічної комунікації.

***

Ефективність роботи НАБУ, САП і ВАКС — це не лише цифри зі звітів, а вже й показники, на які орієнтується спільнота всередині країни та у світі. 

Так, саме відчутне пожвавлення роботи цих інституції стало основною причиною покращення на 1 бал показника України в Індексі сприйняття корупції–2025. Фонд Бертельсманна, який у цьому дослідженні дав нам 5 балів, передусім враховує, наскільки посадовці, які зловживають своїм становищем, притягуються до відповідальності або караються. А цифри, наведені вище, якраз про це. Нагадаю, що Індекс сприйняття корупції — це міжнародне дослідження, яке враховує цілий спектр чинників, які впливають на стан боротьби з корупцією.

Тож зростання кількості підозр топпосадовцям, обвинувальних актів та вироків — це позитивна тенденція не лише для роботи НАБУ, САП і ВАКС, а й загалом для всієї сфери. Проте для реальної довіри до антикорупційної системи важливо не лише показувати більше цифр, а й забезпечувати їхню прозорість: публікувати інформацію більше узагальненої інформації, відкривати у тій частині, де це можливо, тексти вироків за угодами та звітувати про реальне виконання рішень про конфіскацію. 

Ми не маємо сумнівів, що НАБУ, САП і ВАКС справді працюють, але системна робота також виражається й у виправленні наявних недоліків. Це й визначатиме, чи перетвориться кількісне зростання показників на якісний результат.

Що сталось?

Світлана Біла, ведуча «Громадського радіо»: Поясніть, чому саме кандидатура Олексія Шевчука стала червоним маркером. Які факти його біографії порушують, зокрема, закон про прокуратуру, з огляду на те, що сам Олексій Шевчук заявив про проведення проти нього дискредитаційної кампанії та повідомив про намір судитися з тими, хто, на його думку, поширював наклеп.

Павло Демчук: Закон про прокуратуру, який регулює порядок відбору керівництва Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, містить досить високі вимоги до членів конкурсної комісії. І це зрозуміло, адже саме на довірі до членів конкурсної комісії ґрунтується довіра до керівництва Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Нагадаю, що членами конкурсної комісії мають бути люди з бездоганною діловою репутацією, високими професійними та моральними якостями, суспільним авторитетом і доброчесністю.

Водночас окремі факти, наявні в публічному просторі щодо Олексія Шевчука, дають підстави обґрунтовано сумніватися в тому, що він відповідає цим вимогам. Хочу наголосити на трьох пунктах. Перший з них полягає в тому, що він уже брав участь у конкурсі до Вищої ради правосуддя, і етична рада — орган, який здійснює відбір членів Вищої ради правосуддя, — визнала його таким, що не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, встановленим для члена Вищої ради правосуддя.

І тут простежується певна логічна збіжність, адже Вища рада правосуддя є дисциплінарним органом щодо суддів і прокурорів. Тому цілком логічно, що вимоги до члена конкурсної комісії Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та до члена Вищої ради правосуддя певною мірою є співставними.

Крім того, існує кілька дисциплінарних проваджень у межах адвокатської діяльності Олексія Шевчука. В одному з випадків його адвокатське свідоцтво та право на здійснення адвокатської діяльності було зупинено на три місяці, а в іншому — його навіть позбавили права займатися адвокатською діяльністю. Водночас Вища кваліфікаційна комісія адвокатури скасувала це рішення через окремі процедурні порушення.

Третій факт полягає в тому, що він неодноразово згадувався та фігурував у розслідуваннях «Наші гроші. Львів» щодо зникнення військових аптечок, а також можливих зловживань окремих громадських організацій у системі «Шлях». Водночас примітно, що в межах цих журналістських розслідувань він не реагував на запити редакції з проханням прокоментувати виявлені журналістами факти.

Тому йдеться про доволі кричущі обставини, і попри відсутність обвинувальних вироків ми все одно змушені констатувати, що ця людина не відповідає вимогам закону щодо бездоганної ділової репутації, високих моральних якостей і суспільного авторитету.

Про рішення генпрокурора

Світлана Біла: Чому генпрокурор зробив саме такий вибір?

Павло Демчук: Це досить сумнівне рішення генерального прокурора. З нашого боку є сподівання, що суспільний резонанс навколо цієї ситуації все ж призведе до зміни його позиції, адже закон про прокуратуру дозволяє переглянути це рішення та припинити його повноваження як члена конкурсної комісії. Тому є сподівання, що таке рішення буде ухвалене. Якщо ж ні, це стане ще одним червоним маркером того, як працює Генеральний прокурор Руслан Кравченко.

 

Про можливі сценарії

Світлана Біла: Навіть якщо Шевчук є лише одним із членів комісії, як його присутність може вплинути на фінальний результат? Чи може він одноосібно заблокувати або просунути кандидата?

Павло Демчук: Рішення в конкурсній комісії ухвалюються колегіально і більшістю голосів. Крім того, передбачені механізми, щоб запобігти можливому блокуванню роботи окремими членами конкурсної комісії: як щодо рішень про призначення або непризначення, так і щодо проходження окремих етапів конкурсу. Тут варто згадати уроки попереднього конкурсу до САП, коли протягом кількох місяців не вдавалося фіналізувати процес і визначити переможця саме через блокування роботи комісії окремими її членами.

Тому закон про прокуратуру в нових редакціях передбачає врегулювання таких ситуацій, зокрема можливість ухвалення рішень із переважним правом міжнародних членів конкурсної комісії, делегованих міжнародними партнерами. Водночас, на наш погляд, із самого початку не варто закладати настільки серйозні ризики для довіри до складу конкурсної комісії з добору керівника САП. Адже довіра до керівництва САП формується, зокрема, через довіру до членів конкурсної комісії та результатів їхньої роботи. Тому навіть один член комісії із сумнівною репутацією може підірвати довіру до конкурсу загалом.

Про етичний аспект

Світлана Біла: Повертаючись до журналістського розслідування щодо зникнення 10 тисяч аптечок і функціонування системи «Шлях», наскільки ці епізоди, за якими відсутні судові рішення, мають юридичну вагу для відводу члена комісії? Опоненти можуть стверджувати, що за відсутності обвинувального вироку проблеми не існує. Як у такому разі відповідати на аргумент про презумпцію невинуватості?

Павло Демчук: Тут варто зауважити, що йдеться не стільки про юридичні категорії, скільки про бездоганну ділову репутацію, високі моральні цінності, особисті якості та суспільний авторитет. У цьому випадку, безумовно, обвинувальні вироки відсутні. Водночас ми не говоримо про будь-які юридичні негативні наслідки для людини — йдеться насамперед про репутаційні аспекти.

Показовим є те, що на журналістські розслідування фактично не пролунало чітких відповідей або спростувань від Олексія Шевчука. І це, на жаль, є достатньо серйозним застереженням.

Про подальші кроки

Світлана Біла: Transparency International Україна закликає генпрокурора Кравченка переглянути рішення. Якщо реакції відповідної не буде, якими мають бути подальші кроки?

Павло Демчук: Загалом законом передбачено достатньо високі вимоги до прозорості роботи цієї комісії. Йдеться, зокрема, про публікацію повідомлень про заплановані засідання, а також оприлюднення інформації щодо вимог до кандидатів, процедур проведення конкурсу та критеріїв, які аналізуватиме комісія. Такі вимоги дають змогу здійснювати громадський контроль. Кожен крок конкурсної комісії, безперечно, перебуватиме під пильною увагою як громадських організацій, так і експертів.

Відтак перевірка кандидатів, які подадуть документи на цю посаду в межах конкурсного відбору, якісне проведення тестувань, оцінювання знання законодавства та співбесіди, а головне — пильна увага з боку громадськості, дозволять ефективно контролювати діяльність комісії та забезпечити її підзвітність.

Тому будь-які дії, що стосуються відхилення від високих вимог до проведення цього конкурсу або призначення кандидатури, яка явно не відповідає вимогам, визначеним законом, через суспільний розголос привертатимуть увагу як громадян України, так і міжнародних партнерів. Увага до антикорупційного напряму є надзвичайно серйозною.

 

Про реакцію міжнародних партнерів 

Павло Демчук: Якщо говорити про напрямок євроінтеграції, то видно, що всі рухи в антикорупційному сегменті кримінальної юстиції відображаються у звітах щодо розширення ЄС. У цих звітах зазначаються як позитивні, так і негативні тенденції в нашій країні на цьому напрямку.

Крім того, не слід забувати про програму Ukraine Facility та інші програми підтримки України, зокрема матеріальної. Звісно, це може вплинути на подальші рішення щодо підтримки України за різними програмами. Тому необхідно бути надзвичайно обачними у будь-яких публічних рішеннях та комунікаціях.