Як є зараз?

Більшість статей розділу КПК України, присвячених міжнародному співробітництву, не змінювалися ще з моменту прийняття кодексу у 2012 році. На той час цифровізація не була глобальним пріоритетом, а практика міжнародного співробітництва не набула такого  поширення, аби ідентифікувати слабкості його правового регулювання. 

Тож наразі чинні положення багато в чому відстають від технологічного прогресу та нових юридичних підходів до міжнародної правової допомоги — особливо у сфері конфіскації активів з іноземних держав та взаємодії з учасниками кримінального процесу, які перебувають за кордоном.

Щодо обміну матеріалами у межах міжнародного співробітництва. Чинне законодавство дозволяє в паперовій формі обмінюватися запитами та матеріалами справ під час міжнародного співробітництва. Це суттєво сповільнює взаємодію України з державами-партнерами у боротьбі зі злочинністю, оскільки вимагає суттєвих часових затрат.

Щодо захисту інформації у межах міжнародного співробітництва. Наразі інформація, яка обробляється у межах міжнародного співробітництва, не має чітких гарантій захисту від розголошення, особливо коли таке співробітництво не потребує відкриття кримінального провадження в Україні.

Щодо міжнародного розшуку. КПК України прямо не визначає момент, з якого особа вважається такою, що перебуває у міжнародному розшуку.

Щодо виконання вироків ВАКС. Хоча ВАКС розглядає топкорупційні справи як спеціалізований суд, окремі питання виконання його вироків, як-то умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання чи заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, дотепер потрапляють на розгляд саме до місцевих судів за правилами статті 539 КПК України, а не до ВАКС.

Щодо конфіскації та спеціальної конфіскації майна за кордоном. КПК України не містить достатньо деталізованого механізму встановлення місцезнаходження за кордоном майна, яке підлягає конфіскації або спеціальній конфіскації. При цьому наразі не врегульовано залучення АРМА для розшуку та арешту майна за кордоном під час виконання рішень про конфіскацію.

Щодо допиту із-за кордону. Допитати свідків чи потерпілих, які перебувають за кордоном, можливо лише з приміщення суду за місцем їх перебування, через що щоразу слід надсилати відповідний запит компетентним органам іноземної держави у порядку надання міжнародної правової допомоги. Лише на час дії воєнного або надзвичайного стану допит свідка чи потерпілого став можливий напряму через відеоконференцзв’язок з будь-якого місця.

Що пропонується в законопроєкті?

Законопроєкт №14292 пропонує доволі широкий пакет змін. Серед ключових позитивних оновлень:

• дозвіл ширше використовувати електронні комунікації для запитів про міжнародне співробітництво;
• врегулювання захисту інформації та матеріалів міжнародного співробітництва;
• деталізація підстав для відмови, відкладення та порядку виконання запитів про міжнародну правову допомогу;
• удосконалення порядку визнання та виконання вироків, а також конфіскації майна за кордоном;
• запровадження можливості допиту осіб, які перебувають за кордоном, через відеоконференцію або з приміщення дипломатичної установи України незалежно від запровадження в країні воєнного чи надзвичайного стану.

Які положення слід вдосконалити?

Попри загальну позитивну спрямованість, документ містить низку процесуальних прогалин, юридичних неоднозначностей та ризиків, які можуть нівелювати очікуваний ефект на практиці.

Для того, щоб механізми закладені в документі працювали безперебійно, слід доопрацювати його в описаних нами далі аспектах.

1. Конфіскація майна за кордоном: правильний напрям, але слабка процесуальна конструкція

Зміни до статей 535, 568 КПК України спрямовані на те, щоб забезпечити виконання вироків у частині конфіскації або спеціальної конфіскації майна, розташованого за кордоном. Це важливий крок, особливо для протидії організованій злочинності, зокрема, корупції,. Водночас є два проблемні моменти, вирішення яких могло б поліпшити цей процес.

У запропонованій редакції ч. 7 ст. 535 КПК України автори законопроєкту пропонують зобов’язати суд складати клопотання про визнання та виконання обвинувального вироку суду України в іноземній державі в частині конфіскації або спеціальної конфіскації майна. Проте автори законопроєкту не врахували, що спеціальна конфіскація може застосовуватися не лише за вироком суду, а й відповідно до ч. 2 та 3 ст. 96-1 КК України за ухвалами про звільнення від кримінальної відповідальності, про закриття кримінального провадження, про «розширену конфіскацію», про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру та про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру. Тож до згаданого положення ч. 7 ст. 535 КПК України слід також додати згадку ухвал, перелічених у ч. 2 ст. 96-1 КК України.

Крім цього, законопроєкт зобов’яже виконавців вироку (переважно держвиконавчу службу) повідомляти суд про виявлене закордоном майно, яке підлягає конфіскації чи спецконфіскації.

Ця новела відповідає Директиві ЄС 2024/1260, відповідно до якої відстеження та ідентифікація майна, що підлягає заморожуванню та конфіскації, повинні бути можливими навіть після остаточного судового рішення. Однак хоч законопроєкт пропонує таку опцію, все ж не слід відтягувати момент виявлення злочинного майна або майна, що підлягає конфіскації, аж до остаточного рішення суду. 

Річ у тім, що держвиконавці не можуть продемонструвати таку ж ефективність у виявленні та пошуку майна, особливо за кордоном, як правоохоронці чи АРМА —на це у них немає достатніх повноважень і ресурсів. 

Найбільше інструментів для пошуку та ідентифікації активів, які підлягають конфіскації, як уже згадувалося раніше, мають правоохоронні органи під час досудового розслідування та АРМА. Однак і вони це роблять не так часто, а все тому, що чинний КПК України у ст. 91 жодним чином не зобов’язує у межах кримінального провадження доводити місцерозташування майна, що підлягає конфіскації або спецконфіскації. Зокрема через це у більшості випадків таке майно залишається у кінцевому рахунку непоміченим для виконавчої служби.

Тож аби адаптувати положення Директиви ЄС 2024/1260 до українських реалій, доречно, по-перше, доповнити ст. 91 КПК України положеннями щодо того, що сторона обвинувачення повинна довести місцерозташування активів, які підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації. По-друге, визначити, що при виконанні судових рішень про конфіскацію за відмивання злочинного майна або корупцію може залучатись АРМА для встановлення майна, яке може бути конфісковане. Також до ч. 7 ст. 535 КПК України слід  додати згадку ухвал, перелічених ч. 2 ст. 96-1 КК України.

2. Міжнародний розшук, діджиталізація виклику та усунення процесуальних перешкод для осіб за кордоном

Одне з положень законопроєкту стосується оголошення міжнародного розшуку підозрюваної особи. Автори проєкту закону пропонують у ст. 291 КПК України чітко розмежувати існування розшуку у межах України та міжнародного розшуку, а також закріпити, що підозрюваний перебуває у розшуку саме з моменту винесення слідчим чи прокурором постанови про це.

Це допоможе завершити давні дискусії щодо моменту, з якого особа вважається оголошеною у міжнародний розшук, а також дозволить судам триматися одного вектора правозастосування. 

Водночас зміни до згаданої статті не вирішать іншої гострішої проблеми. Вона стосується тих випадків, коли підозрювані чи обвинувачені знаходяться за кордоном, і сторона захисту з посиланням на положення ч. 7 ст. 135 КПК України обґрунтовує, що до них має застосовуватись виключно процедура з використанням дипломатичних каналів. Наразі відповідно до цього положення повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається через механізми міжнародного співробітництва.

Практика ВАКС з цього питання логічно пояснює, що саме перебування особи за кордоном не вимагає її виклику через дипломатичні канали, оскільки такі канали слід використовувати, лише якщо особа офіційно оформила постійне проживання, стала на консульський облік, знялася з реєстрації тощо. Якщо під час кримінального провадження не буде встановлено таких фактів, то особа викликається в ординарному порядку.

Однак дискусії навколо цього питання не вщухають через неоднозначне трактування правниками згаданої ч. 7 ст. 135 КПК України. Саме тому захід Державної антикорупційної програми щодо спрощення порядку здійснення виклику в кримінальному провадженні для осіб, які проживають за кордоном і є громадянами України, дотепер не виконаний.

Тому оптимально було б у ч. 7 ст. 135 КПК України чітко визначити, що особа, яка перебуває за кордоном, може викликатись також і через електронні засоби комунікації: офіційні електронні адреси, месенджери, соціальні мережі (за умови документального підтвердження їх використання особою).

3. Питання виконання вироків ВАКС має залишатися у юрисдикції цього суду

Законопроєкт також пропонує внести зміни до ст. 539 КПК України. Автори в цій статті хочуть уточнити, що питання про умовно-дострокове звільнення та заміну невідбутої частини покарання засудженого, який переданий для відбування покарання за кордон, вирішує український суд, який виніс вирок. 

Це положення не несе ризиків, однак при внесенні змін у цю статтю КПК України можна вирішити проблему, коли питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, вирішуються не ним. Тож вносячи зміни до ст. 539 КПК України, законодавець може вирішити одразу дві проблеми.

ВАКС має спеціальну предметну юрисдикцію щодо корупційних кримінальних проваджень. Водночас більшість питань, пов’язаних з виконанням його вироків, вирішують саме місцеві суди, зокрема за місцем відбування покарання особи або за місцем його проживання.  

Місцеві суди вправі звільняти засуджених вироками ВАКС умовно-достроково, замінювати покарання та взагалі звільняти від нього. Такі ситуації — не рідкість.  Наприклад, у 2024 році Шевченківський райсуд Києва умовно-достроково звільнив від покарання засудженого у ВАКС пособника у справі про хабарництво директора ДП «Ржищівського військового лісгоспу» — для служби у війську. А у 2025 році Вознесенський міськрайонний суд звільнив від покарання керівника приватної фірми, засудженого за заволодіння 787 млн грн кредиту НБУ та участь у злочинній організації Януковича й Курченка.

Питання, пов’язані з виконанням вироків ВАКС, мають вирішуватися саме цим судом, оскільки вони можуть істотно впливати на фактичний обсяг покарання, призначеного засудженим за корупційні кримінальні правопорушення, а отже — і на його превентивний, каральний та виховний ефект.

Тому до статті 539 КПК України варто додати окремий пункт, за яким питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, буде вирішувати лише він.

4. Усунення ризиків, пов’язаних з процедурою екстрадиції

Зміни законопроєкту зачіпають й екстрадицію. Автори деталізують порядок подання клопотань про екстрадицію, вирішення ситуацій, коли про екстрадицію особи запитують декілька держав, застосування до таких осіб запобіжних заходів тощо. Водночас деякі із запропонованих нововведень потребують уточнень.

До ст. 575 КПК України законопроєктом додається механізм підтвердження актуальності запиту на екстрадицію. За ним суд повинен надати відповідь Мін’юсту щодо актуальності запиту, а ненадання такої відповіді стає підставою для його відкликання. При цьому жодних строків на надання такої відповіді автори документа не передбачили.

Це створює ризик того, що через невизначеність строку відповіді Мін’юст може помилково визнавати такий запит на екстрадицію відкликаним — попри те, що суд не надав жодної відповіді.

Тож важливо до нової ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни на відповідь суду, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь суду є підставою для відкликання такого запиту.

Крім цього, для узгодження норм щодо одночасних запитів про видачу особи слід до нового п. 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України додати таку підставу для відмови у екстрадиції, як передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Тож необхідно, по-перше, до запропонованої ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни для судів на відповідь Мін’юсту, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь судів є підставою для відкликання запиту на екстрадицію. По-друге, новий пункт 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України треба доповнити такою підставою для відмови у екстрадиції — передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Висновки

Transparency International Ukraine рекомендує прийняти законопроєкт №14292 у першому читанні за основу з доопрацюванням до другого читання, адже ухвалення цього законопроєкту в поточній редакції залишить прогалини, які зменшать ефект від прийнятих змін.

При доопрацюванні, на нашу думку,  варто врахувати такі рекомендації.

• Доповнити ст. 91 КПК України положеннями щодо того, що сторона обвинувачення повинна довести місцерозташування активів, які підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації. 
• Визначити, що державні виконавці можуть залучати АРМА для встановлення майна, яке може бути конфісковане, під час виконання вироків чи ухвал за відмивання злочинного майна (ст. 209 КК України) або корупцію (примітка 1 до ст. 45 КК України). 
• До ч. 7 ст. 535 КПК України слід додати згадку ухвал, перелічених ч. 2 ст. 96-1 КК України.
• У ч. 7 ст. 135 КПК України чітко визначити, що особа, яка перебуває за кордоном, може викликатись також і через електронні засоби комунікації: офіційні електронні адреси, месенджери, соціальні мережі (за умови документального підтвердження їх використання особою).
• До ст. 539 КПК України варто додати окремий пункт, за яким питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, буде вирішувати лише він. 
• До запропонованої ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни для судів на відповідь Мін’юсту, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь судів стане підставою для відкликання запиту на екстрадицію. 
• Новий пункт 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України доповнити такою підставою для відмови у екстрадиції — передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Що означають такі нові дані з «плівок Міндіча»?

Андрій Синюк звільнився із САП за власним бажанням ще в листопаді минулого року, якраз після публікації НАБУ перших «плівок Міндіча». Відповідно, питання його дисциплінарної відповідальності як прокурора з порядку денного знято — звільнену особу не можна притягнути до дисциплінарної відповідальності в межах прокурорської системи.

Однак це звільнення жодним чином не закриває питання кримінально-правової оцінки дій Синюка. Із оприлюднених матеріалів випливає принципове запитання: чи розголошував Андрій Синюк дані досудового розслідування, до яких отримав доступ з огляду на свою посаду заступника керівника САП.

Кримінальний кодекс передбачає відповідальність саме за такі дії. Причому у статті 387 спеціально визначено ситуацію, коли дані розголошує прокурор, безвідносно того, чи він брав безпосередню участь у конкретному досудовому розслідуванні. 

Нам зрозуміло, чому з тактичних міркувань і для збереження основної операції САП не проводила активне слідство у зареєстрованих за фактами витоків кримінальних провадженнях. Проте після того як 8 травня журналісти оприлюднили обставини, які стосуються операції «Мідас», вже як сторонні спостерігачі ми бачимо серйозні підстави для кримінально-правової оцінки дій Андрія Синюка й комунікації її результатів. 

Відтак ми очікуємо, що НАБУ і САП у межах кримінального провадження визначать, чи дійсно Андрій Синюк розголосив фігурантам справи відомості, які отримав, зокрема, через доступ до внутрішніх систем антикорупційних органів. Та повідомлять результати — з огляду на суспільний інтерес і тоді, коли це не зашкодить розслідуванню. 

Наскільки швидко НАБУ розслідує справи, а САП скеровує обвинувальні акти до суду

Представлені в лютому дані вказують на певне скорочення кількості осіб, яким повідомили про підозру в корупції у 2025 році, але загалом свідчать про активізацію роботи щодо топпосадовців. 

Так, якщо у 2024 загалом підозри вручили 231 людині, то у 2025 таких було 218.  

Як же змінилися ці цифри за категоріями посадовців?

• Кількість найвищих посадових осіб, яким повідомлено про підозру (міністри, керівники ЦОВВ та їх заступники), подвоїлася — із 6 осіб у 2024 році до 12 у  2025.

Наприклад, у 2024 році про підозру у заволодінні землею на Сумщині повідомили ексміністру агрополітики Миколі Сольському, про легалізацію незаконно набутих коштів та прийняття пропозиції хабаря — ексзаступнику голови ОП Андрію Смирнову та в пропозиції надання хабаря — ексзаступнику міністра енергетики Олександру Хейлу. А у 2025 році підозрюваними стали голова АМКУ Павло Кириленко по новому епізоду недекларування майна та незаконного збагачення, ексвіцепрем’єр-міністр – міністр національної єдності України Олексій Чернишов — за ймовірне зловживання службовим становищем та одержання неправомірної вигоди, а також ексзаступник міністра аграрної політики та продовольства України Володимир Топчій — за ймовірне зловживання службовим становищем.

• Представники судової влади — 10 осіб отримали підозри у 2025 році проти 5 у 2024 році.

Серед проваджень із підозрюваними НАБУ-САП у 2024 році слід відзначити справу про хабарництво суддів господарських судів на Львівщині, а також справу про хабарі суддів Білгород-Дністровського суду Одещини за рішення, які ставали підставою для відстрочки. У 2025-му підозрюваними у справах НАБУ про хабарництво стали суддя міськрайонного суду Дніпропетровської області, суддя одного з районних судів Одеси, а також суддя Воловецького районного суду.

• Депутати (у тому числі парламенту) та місцеві високопосадовці: показник залишився на тому ж рівні — 21 особа у 2025 році проти 22 у 2024 році. 

У цій категорії підозрюваними у 2024 році стали народні депутати Микола Задорожній, який, за версією сторони обвинувачення, разом зі спільниками попросив про хабар у голови сільради на Сумщині та організував його передачу. Свої підозри отримали Ірина Кормишкіна у справі про незаконне збагачення та декларування недостовірної інформації, а також міський голова Мукачева Андрій Балога за ймовірне забезпечення прийняття рішення про продаж за заниженою вартістю земельної ділянки, що була у комунальній власності. У 2025 році НАБУ та САП повідомили про підозру народному депутату Віктору Бондарю за організацію схеми постачання продукції АТ «Укрзалізниця» за завищеними цінами. А в межах ще однієї справи підозрюваними стали аж четверо чинних нардепів — Євген Пивоваров, Ігор Негулевський, Ольга Савченко та Юрій Кісєль, які, за версією слідства,систематично отримували неправомірну вигоду за голосування у Верховній Раді.

• Кількість запідозрених посадовців держструктур та держкомпаній  зменшилась: у 2025 році таких було 23, тоді як у 2024-му — 37 осіб.

Цей факт можна пояснити зокрема реалізацією політики пріоритезації розслідувань щодо високопосадової корупції.

Процес передачі справ до суду також змінився. Так, кількість осіб, щодо яких складено обвинувальні акти, зросла. У 2024 році обвинувальні акти склали щодо 243 осіб (131 у І півріччі та 112 у ІІ півріччі), а у 2025-му це число збільшилось до 280 осіб (154 у І півріччі та 126 у ІІ півріччі).

Найбільша кількість обвинувальних актів САП у 2025 році стосувалася:

• керівників інших держструктур та держкомпаній — 56 осіб. Серед них обвинуваченими стали чотири особи у справі про заволодіння коштами АТ «Укрзалізниця», посадовці та їх пособники у справі про зловживання на Одеському припортовому заводі, посадовці щодо відмивання коштів державних підприємств-учасників концерну «Укроборонпром»;
• депутатів (у тому числі парламенту) та місцевих високопосадовців — 23 особи. Так, у 2025 році до суду направили справи, зокрема, щодо двох колишніх депутатів Одеської облради, які разом із іншими співучасниками заволоділи 32 суднами, переробили їх на 12 барж та незаконно привласнили. Також з обвинувальним актом до суду пішла справа щодо народного депутата Задорожнього, який за пособництва посадовців Нацполіції вимагав хабар за неперешкоджання проведенню ремонтних робіт об’єктів інфраструктури на Сумщині. Обвинуваченим став і колишній депутат Харківської облради, який організував злочинну групу, дії якої при продажу електроенергії під час війни завдали ПрАТ «НЕК “Укренерго”» збитків на суму понад 58 млн грн;
• службових осіб правоохоронних органів — 26 осіб. Обвинуваченими у справах НАБУ та САП у цій категорії стали колишній детектив центрального управління БЕБ та слідчого в ОВС СУ ГУ НП у Київській області за вимагання $150 тис. неправомірної вигоди, начальник сектору Департаменту захисту національної державності СБУ та ще дві особи, викриті на вимаганні  $300 тис. неправомірної вигоди, колишній начальник відділу Черкаської обласної прокуратури та громадянин, яких викрили на одержанні  $41 тис.

Ця динаміка свідчить про те, що НАБУ та САП не лише реєструють більше проваджень, а й ефективніше доводять до завершення досудові розслідування. Це розвіює міф про те, що НАБУ лише оголошує про підозри, а кількість обвинувальних актів залишається невисокою. Звичайно, досудове розслідування справи після підозри займає певний час, особливо, коли вживаються заходи міжнародної правової допомоги або ж розшук підозрюваних осіб. 

Попри це, для аналітичної роботи було б доречно наводити в статистиці середню тривалість досудового розслідування кримінальних правопорушень із деталізацією кількості тих кримінальних проваджень, розслідування у яких зупинено, і вказувати причини цього, а також зазначати тривалість стадії ознайомлення з матеріалами справи сторони захисту (ст. 290 КПК України). Наразі цих узагальнених показників, які суттєво впливають на розуміння хронології розслідування топкорупційних справ, на жаль, немає.

Окрім цього, в статистиці НАБУ не публікується інформація про припинені кримінальні провадження, зокрема, з деталізацією того чи йдеться про справи з підозрюваними чи без підозрюваних. Це давало б можливість ширше поглянути на діяльність органу досудового розслідування, зокрема щодо того чи «зависають» кримінальні провадження там надовго без оголошення підозр.

Варто також відзначити, що парламент досі не ухвалив зміни, які б дозволили підсилити роботу НАБУ і на прийнятті яких наголошували міжнародні аудитори. Йдеться, зокрема, про скасування автоматичного закриття справ за спливом строків розслідування, а також врегулювання питань підслідності. Це б дозволило НАБУ та САП надалі показати ще більший рівень ефективності у розслідуваннях справ. Окрім цього, не вирішеними залишаються проблеми доступу до прослуховування без залучення СБУ та інші питання ефективності обробки державної таємниці, доступу до незалежної судової експертизи.

Результативність судового розгляду Антикорсудом

Зі щорічного звіту ВАКС бачимо, що результативність судового розгляду протягом 2024–2025 років за ключовими показниками значно зросла: від обсягів розглянутих справ до швидкості винесення рішень та сум конфіскацій.

Так, ВАКС суттєво наростив темпи завершення розгляду кримінальних справ. У 2025 році суд розглянув 114 справ (щодо 180 осіб), а це більше, ніж у 2024 році, коли було розглянуто 88 справ (щодо 137 осіб).

Зросла і кількість винесених вироків — з 77 (з них 38 за угодами) у 2024 році до 109 (з них 72 за угодами) у 2025-му. Загалом протягом минулого року було засуджено 154 особи, що суттєво перевищує показник 2024-го — 112 осіб. Також спостерігаємо зменшення кількості виправданих осіб — з 10 у 2024 році до 8 у 2025-му. І це також демонструє, що більшість справ, які САП направляє до суду, мають під собою якісну доказову базу.

Так, у 2024 році АП ВАКС засудила екснардепа Руслана Сольвара до 3 років в’язниці за незаконне отримання компенсації за оренду житла. ВАКС засудив на 9 років ексслідчого СБУ Сергія Глівінського за вимагання та отримання хабаря, а ще свій вирок отримав нардеп Андрій Одарченко — 8 років в’язниці за спробу підкупити за біткоїни ексголову Держагентства з відновлення. 

А вже у 2025 році ВАКС засудив заочно до 15 років в’язниці екснардепа Дмитра Крючкова за заволодіння понад 1,5 млрд грн компаній «Черкасиобленерго» та «Запоріжжяобленерго», ексголову ДСА Сальнікова до 3 років за зловживання впливом, та нарешті дочекався вироку ексголова ДФС Роман Насіров — 6 років ув’язнення за зловживання службовим становищем.

При цьому ми бачимо зростання кількості вироків за угодами. Наприклад, у 2025 році на підставі угод про визнання винуватості ВАКС засудив ексголову Західного апеляційного господарського суду Бориса Плотніцького — до 8 років позбавлення волі, позбавлення права обіймати керівні посади державної служби строком на 3 роки та штрафу 85 тис. грн, експрокурора ГПУ Володимира Дергунова — до 1 року реального позбавлення волі, на додачу його на 3 роки позбавлено права обіймати посади, а також конфіскувано житловий будинок разом з автомобілем KIA Sportage. Також угода була укладена з фігурантом справи про заволодіння «нафтопродуктами Курченка» бізнесменом Тищенком. При цьому, наприклад, тексти вироків Плотніцького та Тищенка закриті, і з публічної комунікації по цих справах неможливо дізнатися, що саме держава отримала в обмін на помʼякшення покарань для цих осіб.

Тому хоча збільшення кількості розглянутих справ позитивне саме по собою, зростання кількості вироків за угодами — особливо за обмеженого доступу до них — можуть зменшувати довіру як до ВАКС, так і до САП. У звʼязку з цим доречно використовувати можливості для засекречення лише окремих частин вироку, а також вдосконалити комунікацію САП щодо політик укладення угод про визнання винуватості у справах про корупцію на найвищому рівні.

Попри збільшення кількості справ, ВАКС вдалося підвищити ефективність використання часу на судовий розгляд. Якщо розгляд одного кримінального провадження (від надходження до фінального судового рішення) у 2024 році займав в середньому 618 днів, то в 2025-му така тривалість скоротилася до 405 днів. Цьому могло посприяти, зокрема, запровадження одноособового судового розгляду, а також  зростання кількості вироків, укладених на підставі угод, адже їх розгляд займає суттєво менше часу.

Попри це зростає кількість нерозглянутих проваджень. Якщо у 2024 році їх було 287 (щодо 749 осіб), то у 2025-му — уже 327 (щодо 862 осіб). Це демонструє потребу вжити як законодавчих, так і організаційних заходів, спрямованих на підвищення ефективності розгляду кримінальних справ. 

До прикладу, в процесі моніторингу справ ВАКС ми фіксували зловживання та затягування, зокрема, у справі про злочинну організацію в ОАСК, ексголови ДФС Романа Насірова в «газовій схемі» Онищенка, а також у справі так званого «короля контрабанди» Вадима Альперіна. Усе це можна виправити змінами до КПК України щодо протидії зловживанню процесуальними правами.

Касаційний перегляд рішень ВАКС та АП ВАКС у Верховному Суді теж демонструє позитивні тенденції. У 2025 році касаційний суд розглянув більшу кількість скарг від учасників: 164, з них по суті 41 скаргу. До порівняння, у 2024 році таких скарг було 150, а по суті розглянули лише 28. І загалом зросла кількість рішень ВАКС, які залишилися без змін за результатами перегляду: у 2025 році їх стало 27 (65,9% від розглянутих по суті), тоді як у 2024 році таких було 16 (57%).

При цьому радує, що ефективність суду у сфері повернення активів у 2025 році підвищилась. Так, торік розмір активів, щодо яких ухвалили рішення про спеціальну конфіскацію, склав понад 673 млн грн у 13 провадженнях. Для порівняння, у 2024-му цей показник був 158,8 млн грн у 11 провадженнях. А розмір конфіскованих активів у справах про відмивання коштів зросла майже вдесятеро — з 50,6 млн грн у 2024-му (4 вироки) до 470,3 млн грн у 2025 році (7 вироків).

Попри це, відомості про виконання рішень із конфіскації активів у звітах ВАКС та НАБУ відсутні (вони і не мають там зазначатися), що не дозволяє відстежити реальне поповнення державного бюджету цими коштами. Однак ця інформація з боку інших держорганів могла б бути показовою з погляду якості публічної комунікації.

***

Ефективність роботи НАБУ, САП і ВАКС — це не лише цифри зі звітів, а вже й показники, на які орієнтується спільнота всередині країни та у світі. 

Так, саме відчутне пожвавлення роботи цих інституції стало основною причиною покращення на 1 бал показника України в Індексі сприйняття корупції–2025. Фонд Бертельсманна, який у цьому дослідженні дав нам 5 балів, передусім враховує, наскільки посадовці, які зловживають своїм становищем, притягуються до відповідальності або караються. А цифри, наведені вище, якраз про це. Нагадаю, що Індекс сприйняття корупції — це міжнародне дослідження, яке враховує цілий спектр чинників, які впливають на стан боротьби з корупцією.

Тож зростання кількості підозр топпосадовцям, обвинувальних актів та вироків — це позитивна тенденція не лише для роботи НАБУ, САП і ВАКС, а й загалом для всієї сфери. Проте для реальної довіри до антикорупційної системи важливо не лише показувати більше цифр, а й забезпечувати їхню прозорість: публікувати інформацію більше узагальненої інформації, відкривати у тій частині, де це можливо, тексти вироків за угодами та звітувати про реальне виконання рішень про конфіскацію. 

Ми не маємо сумнівів, що НАБУ, САП і ВАКС справді працюють, але системна робота також виражається й у виправленні наявних недоліків. Це й визначатиме, чи перетвориться кількісне зростання показників на якісний результат.

Що сталось?

Світлана Біла, ведуча «Громадського радіо»: Поясніть, чому саме кандидатура Олексія Шевчука стала червоним маркером. Які факти його біографії порушують, зокрема, закон про прокуратуру, з огляду на те, що сам Олексій Шевчук заявив про проведення проти нього дискредитаційної кампанії та повідомив про намір судитися з тими, хто, на його думку, поширював наклеп.

Павло Демчук: Закон про прокуратуру, який регулює порядок відбору керівництва Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, містить досить високі вимоги до членів конкурсної комісії. І це зрозуміло, адже саме на довірі до членів конкурсної комісії ґрунтується довіра до керівництва Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Нагадаю, що членами конкурсної комісії мають бути люди з бездоганною діловою репутацією, високими професійними та моральними якостями, суспільним авторитетом і доброчесністю.

Водночас окремі факти, наявні в публічному просторі щодо Олексія Шевчука, дають підстави обґрунтовано сумніватися в тому, що він відповідає цим вимогам. Хочу наголосити на трьох пунктах. Перший з них полягає в тому, що він уже брав участь у конкурсі до Вищої ради правосуддя, і етична рада — орган, який здійснює відбір членів Вищої ради правосуддя, — визнала його таким, що не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, встановленим для члена Вищої ради правосуддя.

І тут простежується певна логічна збіжність, адже Вища рада правосуддя є дисциплінарним органом щодо суддів і прокурорів. Тому цілком логічно, що вимоги до члена конкурсної комісії Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та до члена Вищої ради правосуддя певною мірою є співставними.

Крім того, існує кілька дисциплінарних проваджень у межах адвокатської діяльності Олексія Шевчука. В одному з випадків його адвокатське свідоцтво та право на здійснення адвокатської діяльності було зупинено на три місяці, а в іншому — його навіть позбавили права займатися адвокатською діяльністю. Водночас Вища кваліфікаційна комісія адвокатури скасувала це рішення через окремі процедурні порушення.

Третій факт полягає в тому, що він неодноразово згадувався та фігурував у розслідуваннях «Наші гроші. Львів» щодо зникнення військових аптечок, а також можливих зловживань окремих громадських організацій у системі «Шлях». Водночас примітно, що в межах цих журналістських розслідувань він не реагував на запити редакції з проханням прокоментувати виявлені журналістами факти.

Тому йдеться про доволі кричущі обставини, і попри відсутність обвинувальних вироків ми все одно змушені констатувати, що ця людина не відповідає вимогам закону щодо бездоганної ділової репутації, високих моральних якостей і суспільного авторитету.

Про рішення генпрокурора

Світлана Біла: Чому генпрокурор зробив саме такий вибір?

Павло Демчук: Це досить сумнівне рішення генерального прокурора. З нашого боку є сподівання, що суспільний резонанс навколо цієї ситуації все ж призведе до зміни його позиції, адже закон про прокуратуру дозволяє переглянути це рішення та припинити його повноваження як члена конкурсної комісії. Тому є сподівання, що таке рішення буде ухвалене. Якщо ж ні, це стане ще одним червоним маркером того, як працює Генеральний прокурор Руслан Кравченко.

 

Про можливі сценарії

Світлана Біла: Навіть якщо Шевчук є лише одним із членів комісії, як його присутність може вплинути на фінальний результат? Чи може він одноосібно заблокувати або просунути кандидата?

Павло Демчук: Рішення в конкурсній комісії ухвалюються колегіально і більшістю голосів. Крім того, передбачені механізми, щоб запобігти можливому блокуванню роботи окремими членами конкурсної комісії: як щодо рішень про призначення або непризначення, так і щодо проходження окремих етапів конкурсу. Тут варто згадати уроки попереднього конкурсу до САП, коли протягом кількох місяців не вдавалося фіналізувати процес і визначити переможця саме через блокування роботи комісії окремими її членами.

Тому закон про прокуратуру в нових редакціях передбачає врегулювання таких ситуацій, зокрема можливість ухвалення рішень із переважним правом міжнародних членів конкурсної комісії, делегованих міжнародними партнерами. Водночас, на наш погляд, із самого початку не варто закладати настільки серйозні ризики для довіри до складу конкурсної комісії з добору керівника САП. Адже довіра до керівництва САП формується, зокрема, через довіру до членів конкурсної комісії та результатів їхньої роботи. Тому навіть один член комісії із сумнівною репутацією може підірвати довіру до конкурсу загалом.

Про етичний аспект

Світлана Біла: Повертаючись до журналістського розслідування щодо зникнення 10 тисяч аптечок і функціонування системи «Шлях», наскільки ці епізоди, за якими відсутні судові рішення, мають юридичну вагу для відводу члена комісії? Опоненти можуть стверджувати, що за відсутності обвинувального вироку проблеми не існує. Як у такому разі відповідати на аргумент про презумпцію невинуватості?

Павло Демчук: Тут варто зауважити, що йдеться не стільки про юридичні категорії, скільки про бездоганну ділову репутацію, високі моральні цінності, особисті якості та суспільний авторитет. У цьому випадку, безумовно, обвинувальні вироки відсутні. Водночас ми не говоримо про будь-які юридичні негативні наслідки для людини — йдеться насамперед про репутаційні аспекти.

Показовим є те, що на журналістські розслідування фактично не пролунало чітких відповідей або спростувань від Олексія Шевчука. І це, на жаль, є достатньо серйозним застереженням.

Про подальші кроки

Світлана Біла: Transparency International Україна закликає генпрокурора Кравченка переглянути рішення. Якщо реакції відповідної не буде, якими мають бути подальші кроки?

Павло Демчук: Загалом законом передбачено достатньо високі вимоги до прозорості роботи цієї комісії. Йдеться, зокрема, про публікацію повідомлень про заплановані засідання, а також оприлюднення інформації щодо вимог до кандидатів, процедур проведення конкурсу та критеріїв, які аналізуватиме комісія. Такі вимоги дають змогу здійснювати громадський контроль. Кожен крок конкурсної комісії, безперечно, перебуватиме під пильною увагою як громадських організацій, так і експертів.

Відтак перевірка кандидатів, які подадуть документи на цю посаду в межах конкурсного відбору, якісне проведення тестувань, оцінювання знання законодавства та співбесіди, а головне — пильна увага з боку громадськості, дозволять ефективно контролювати діяльність комісії та забезпечити її підзвітність.

Тому будь-які дії, що стосуються відхилення від високих вимог до проведення цього конкурсу або призначення кандидатури, яка явно не відповідає вимогам, визначеним законом, через суспільний розголос привертатимуть увагу як громадян України, так і міжнародних партнерів. Увага до антикорупційного напряму є надзвичайно серйозною.

 

Про реакцію міжнародних партнерів 

Павло Демчук: Якщо говорити про напрямок євроінтеграції, то видно, що всі рухи в антикорупційному сегменті кримінальної юстиції відображаються у звітах щодо розширення ЄС. У цих звітах зазначаються як позитивні, так і негативні тенденції в нашій країні на цьому напрямку.

Крім того, не слід забувати про програму Ukraine Facility та інші програми підтримки України, зокрема матеріальної. Звісно, це може вплинути на подальші рішення щодо підтримки України за різними програмами. Тому необхідно бути надзвичайно обачними у будь-яких публічних рішеннях та комунікаціях.

Відкрите звернення до Верховної Ради України (ВРУ) щодо припинення незаконних дій тимчасової слідчої комісії з розслідування корупції у правоохоронних органах, судах та органах судової влади 

19 червня 2025 року ВРУ створила Тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень у правоохоронних органах, судах та органах судової влади (ТСК) яку очолили народні депутати Сергій Власенко та Максим Бужанський.

Попри задекларовану мету, ТСК загрожує незалежності антикорупційних органів та органів суддівського врядування. Зокрема ТСК вчинила такі порушення:

• перевіряла діяльність ВРП, ВККС та ГРД, хоча таке завдання не ставила ВРУ у  п. 1 ч. 2 ст. 1 постанови про створення ТСК;
• намагалася застосувати привід до члена ВККС Сергія Чумака, попри те, що ч. 3. ст. 49 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» забороняє привід суддів;
• створила не передбачену законом експертну групу, члени якої не несуть персональної відповідальності за завідомо неправдиві висновки.

Про вихід за межі повноважень та використання ТСК як інструменту тиску на антикорупційні органи й втручання у незалежність судової влади вже заявили: Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратури (САП), Вищий антикорупційний суд (ВАКС), Вища рада правосуддя (ВРП), Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) та Громадська рада доброчесності (ГРД).

Єврокомісія у звіті щодо України за 2025 рік вказала, що ТСК «не повинна підривати суспільну довіру до антикорупційних інституцій невиправданими публічними заявами та виходом за межі, що визначені принципом поділу влади».

Регламентний комітет ВРУ у висновку зазначив, що ТСК подала звіт про свою діяльність без дотримання вимог ст. 21 ЗУ «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії ВРУ» — відсутній термін наступного звіту ТСК; інформація про голосування щодо кожної встановленої обставини; звіт не містить пропозицій. Попри те, що ВРУ не розглянула звіт ТСК і не доручила їй продовжувати роботу, ТСК затвердила план на наступні місяці та планує засідання.

Дії народних депутатів у складі ТСК дискредитують парламентський контроль, не мають нічого спільного з реальною боротьбою з корупцією і створюють ризики для виконання зобов’язань України перед ЄС.

З огляду на ці факти Вимагаємо від Верховної Ради України:

1. Негайно включити в порядок денний найближчого пленарного засідання ВРУ питання про заслуховування звіту, висновків і пропозицій ТСК.
2. За результатами розгляду звіту ТСК, прийняти рішення про припинення повноважень ТСК.

Громадські організації:

• Фундація DEJURE
• Центр прав людини ZMINA
• Рух ЧЕСНО
• Центр економічної стратегії
• Bihus.Info
• StateWatch
• ГО «Правозахисна група «СІЧ»
• Детектор медіа
• Transparency International Ukraine
• Центр громадянських свобод

Що треба змінити при розслідуванні корупції

У звіті Європейська комісія відзначила зростання кількості обвинувальних актів у справах НАБУ. Вочевидь це неабияк хвилює окремих представників української влади, які зі свого боку не лише намагаються ухилятись від виконання міжнародних зобовʼязань України в питанні покращення можливостей для якісних розслідувань, а й просувають шкідливі норми, покликані зруйнувати ефективність НАБУ та САП. Йдеться про події 21-22 липня 2025 року, коли депутати в турборежимі прийняли, а Президент України підписав закон, який обмежує незалежність антикорупційних органів.

Попри те, що більшість його норм, шкідливих для роботи Бюро та антикорупційної прокуратури, прибрали іншим законом, окремі народні депутати досі не здаються. Не озираючись на застороги єврокомісарів та яскраво озвучений запит суспільства, вони знову і знову додають у різні законопроєкти положення, що дозволятимуть впливовим фігурантам ухилятись від кримінальної відповідальності, або ж взагалі, встановлювати, що їх дії були правомірними. Наприклад, якщо вони діяли за розʼясненнями певних держорганів, як це пропонують у законопроєкті №12439. Такі законодавчі пропозиції Єврокомісія окремо згадала у звіті. 

При цьому влада переважно ігнорує рекомендації, покликані справді вдосконалити ефективність роботи НАБУ. Йдеться про забезпечення можливості Бюро автономно (без залучення СБУ) здійснювати прослуховування фігурантів своїх справ. Адже для зацікавлених осіб дуже зручно, мати інформацію про те, кого буде слухати НАБУ, щоб завчасно проінформувати «свою» людину. 

Також систематично проблемними залишаються судові експертизи. Корупційні справи часто мають економічний характер – вони повʼязані з дійсною оцінкою вартості того, що виконали за державними контрактами, або ж визначенням розмірів збитків. І через це перевантаження наявних експертних установ, тиск або підкуп таких експертів негативно впливає на якість та швидкість збору доказової бази про корупцію.

Відзначила Європейська комісія і те, що досі не скасована можливість закриття справ за спливом строків досудового розслідування. Нагадаємо, що це норма, яка дозволяє фігурантам кримінальних справ уникнути кримінального переслідування через те, що обвинувальний акт направили до суду із затримкою у 2-3 дні. Так, справи НАБУ найчастіше закривались на цій підставі через плутанину, яка виникала через мінливі позиції Верховного Суду, — коли судді не могли визначитися з субʼєктом, який повинен продовжувати строки досудового розслідування, й порядком обрахунку цих строків.

Помітили у звіті Єврокомісії і зменшення кількості обвинувальних актів про корупцію від Національної поліції та ДБР. Це тривожна тенденція, яку ми відзначили у Тіньовому звіті. Вона вказує на суттєве зменшення кількості тих розслідувань на середньому та низькому рівні, що успішно завершуються направленням до суду справи про корупцію. І тут розвʼязання слід шукати в посиленні аналітичних спроможностей Офісу Генерального прокурора, який мав би аналізувати причини закриття справ, законність їх розслідування, а також чи не було корупційних факторів, які вплинули на кінцеве рішення по справі. 

Є домашнє завдання від Європейської комісії і для НАБУ. В оприлюдненому у травні 2025 року звіті з аудиту Бюро є низка рекомендацій, які можуть посилити роботу органу. В першу чергу європейські партнери відзначили потребу покращити ефективність управління внутрішнього контролю, а також необхідність убезпечити від неправомірних розголошень відомостей досудового розслідування. Вочевидь, остання рекомендація може бути важливою не лише для НАБУ, а й для САП.

Справедливий судовий розгляд у розумні строки

Завершення розслідування та передача справи з обвинувальним актом до ВАКС — це ще далеко не кінець кримінального переслідування. Справу належить ще розглянути з дотриманням усіх процесуальних гарантій, але без зловживання ними, а також у розумні строки.

У деяких справах це перетворюється на завдання із зірочкою, з яким, на жаль, Вищий антикорупційний суд не завжди може впоратись. Кількість справ, закритих за строками давності, зростає, і не стільки через проблеми у самому ВАКС. 

Зазвичай тактику затягування обирають ті фігуранти, які бачать, що на горизонті майорить звільнення від кримінальної відповідальності, і тому потрібно використати всі можливості, щоб дотягнути цю справу до такого бажаного закриття. В хід тоді йдуть як безпідставні відводи, так і виступи по 40 годин у дебатах та з останнім словом, а ще неявки учасників кримінального провадження, відпустки, лікарняні та багатогодинне розмірковування про очевидні речі. У деяких випадках такі справи навіть не мали шансів на розгляд — їх скеровували у ВАКС із залишком у кілька місяців до завершення строків давності.

Тому Європейська комісія чимало уваги приділила вдосконаленню інституту строків давності та протидії процесуальним затримкам, інакше кажучи — протидії зловживанню процесуальними правами. Крім цього, у звіті єврокомісари покладають надії і на сам ВАКС, який мав би розробити стратегію для забезпечення ефективності судочинства. І власне 28 листопада ВАКС оприлюднив відповідну стратегію.

Також не варто забувати про конкурс до ВАКС, покликаний заповнити 23 вакантні посади в суді. Тут важливо, щоб він відбувався із залученням Громадської ради міжнародних експертів, яка разом із ВККС має забезпечити відбір професійних та доброчесних кандидатів. 

Без якісного відбору суддів ми не зможемо поліпшити ефективність розгляду справ про корупцію на найвищому рівні. Але видається, що це суперечить бажанням окремих парламентарів — вони створили Тимчасову слідчу комісію, активності якої викликають у Європейської комісії серйозні застереження в питанні дотримання балансу між різними гілками влади. На наш погляд, такі застереження цілком виправдані — представники ТСК приймають рішення, які свідчать про серйозне втручання у роботу судової гілки влади.

Поза увагою широкого загалу зазвичай проходить те як виконують вироки ВАКС. Єврокомісія не приділяла цьому окремої уваги у своєму звіті, однак завважила про проблеми виконання судових рішень загалом — безвідносно до системи кримінальної юстиції. Ми ж нагадаємо, що дотепер немає якісної системи збору даних про виконані покарання ВАКС. Це не дозволяє оцінювати фактичний стан реалізації вироків — у тому числі й щодо того, як конфіскують майно в засуджених осіб, а також рівень виконання інших покарань.

До речі, Єврокомісія цілком обґрунтовано звернула увагу на конфіскацію майна, а точніше недостатню кількість випадків такої конфіскації. І вказала, що чинному законодавству бракує можливості арешту для розширеної конфіскації, а також потрібно вдосконалити підстави для застосування спеціальної конфіскації. Це цілком відповідає рекомендаціям наших досліджень, реалізація яких не дозволить усіляким мідасам зберігати незаконні статки.

***

Як бачимо, Європейська комісія сформулювала конкретні вимоги, які Україна має виконати для продовження руху до ЄС. По суті, це список системних проблем, що роками блокують ефективну боротьбу з корупцією і які потрібно терміново розв’язати.

Україна вже пройшла значну частину шляху до ЄС. Створено спеціалізовані антикорупційні органи, прийнято багато необхідних законів, є вироки у резонансних справах. Але зараз настав момент, коли Європа дивиться не на створення інституцій, а на їхню реальну ефективність. 

Останні розслідування НАБУ і САП дають надію, що і рівень такої ефективності, й усвідомлення цього факту суспільством надалі зростатиме. Активність представників влади у придушенні незалежності антикорупційних органів, регулярне перешкоджання їх роботі свідчать про те, що антикорупційні інституції стають все небезпечнішими для найбільш закоренілої та інституціоналізованої корупції. 

Але створення НАБУ, САП і ВАКС — це не пункт у міжнародних договорах, а реакція на відповідний запит українського суспільства після Революції Гідності. І тому подальше посилення їх можливостей та збереження найкращих практик дозволить забезпечити невідворотну кримінальну відповідальність для тих, хто в період екзистенційної загрози для існування української держави розмірковує над новими схемами. Щоб уже ні в кого не виникало питання, чи слід будувати захисні споруди для обʼєктів електрогенерації, а також яким чином структурувати потоки так, щоб до них не дотягнулись руки правоохоронних органів. Бо все одно дотягнуться.

 

Розслідування і підозри — це добре

Насамперед важливо зафіксувати, що розслідування і його ймовірні результати — це однозначно добре. Попри скандал, увагу ЗМІ, зокрема міжнародних, найважливіше — те, що схема припиниться, і кошти не будуть далі розкрадати. Зокрема саме задля подібних результатів ми відстоювали незалежність НАБУ і САП влітку. 

Звісно окрім самого розслідування і підозр в його межах ми очікуємо на конкретні вироки і притягнення до відповідальності винних. Варто розуміти, що це не станеться одразу, адже ми живемо у правовій країні, де має завершитися досудове розслідування і судовий розгляд справи. Однак звісно ми очікуємо на відповідальність для

Реакція влади

Президент спершу лише у загальних термінах висловився про те, що підтримує розслідування, а усі винні мають бути притягнуті до відповідальності. Проте через два дні таки закликав до звільнення міністрів, що фігурують у справі і заговорив про необхідність санкцій для підозрюваних. Це мінімальні кроки, з якими і так затягнули. Адже Уряд спершу просто відсторонив міністра юстиції Германа Галущенка і направив Держаудитслужбу перевіряти закупівлі АТ «НАЕК “Енергоатом”», про які йдеться у розслідуванні. Це відверто виглядало як спроба захистити «своїх».  

Щодо контрольних заходів Держаудитслужби, ми сумніваємося, що аудитори зможуть зробити багато. Що вони реально можуть — перевірити, чи відповідає стан об’єктів, що будують за результатами цих закупівель, актам виконаних робіт. Тобто чи реально там побудували, те що задекларували. Це може бути корисним для слідства. Однак аудитори не можуть жодним чином простежити чи підтвердити «відкати». Вони навіть не мають повноважень ідентифікувати переплати. Їхня головна ціль — стежити, щоб закупівлі відбувалися в межах законодавства.

Чи винні закупівлі

Першою реакцією, яка природно може виникнути — думка про те, що проблема в закупівлях. На плівках в межах розслідування зокрема фігурують закупівлі захисних споруд для енергетичних об’єктів. Їх дозволено здійснювати без використання Prozorro — тобто напряму. Цей виняток внесли до закупівельних правил, щоб пришвидшити будівництво захисту критичної інфраструктури. Однак як стало відомо з оприлюднених плівок розслідування, злочинна організація навпаки затримувала будівництво, щоб вибивати свої «відкати».

Однак подібна схема була б так само можлива і на тендерах. Prozorro — це не система боротьби з корупцією. Це електронна система, в якій закупівлі відбуваються більш ефективно і прозоро. Ця прозорість зокрема означає більше шансів побачити корупцію. Проте, побачити ми можемо її опосередковані ознаки: дискримінаційні умови, завищені ціни, в яких ховають маржу на ці «відкати». На жаль, злочинні організації не проводять «відкати» через електронну систему публічних закупівель.

Тож чи було б більше шансів помітити проблему на цих закупівлях, якби вони відбувалися як тендери в Prozorro — так. Чи точно були б помітні ці «відкати» — ні.

Система та люди   

Корупція зароджується там, де в системі є недосконалості, якими можна скористатися, і люди, які хочуть це зробити. На жаль, у реальному світі не існує ідеальних систем. Як би ми не покращували закупівельні правила, не деталізували їх, правила не можуть зняти відповідальності з тих, хто їх виконує. Фінальні рішення завжди приймають конкретні люди.

Щоб знизити ризики, пов’язані з цим, до відбору людей на державні посади мають бути застосовані принципи меритократії. Тобто люди мають отримувати свої посади завдяки кваліфікації та досягненням, особливо коли йдеться про управлінські ролі. На жаль, те, що відбувається зараз більше схоже на непотизм, тобто кумівство. 

Пора прийняти те, що війна навряд закінчиться найближчим часом, і не варто використовувати її як привід уникати правильних рішень. Людей на керівні посади в держоргани мають обирати за результатом відкритих конкурсів, а не призначати напряму. Ми бачимо результати такого підходу в НАБУ та САП, де керівництво обрано в межах відкритих конкурсів. Ці органи демонструють спроможність виконувати свої функції. На відкритих конкурсах можна і варто обирати очільників ДП, контролюючих органів, на зразок Держаудитслужби і Рахункової палати. І важливо, щоб ці конкурси були не просто відкриті, а й справді ефективні: з адекватними вимогами, відповідними перевірками кваліфікації і навичок. 

Водночас ці посади мають передбачати адекватні ринкові зарплати. Інакше ми не зможемо залучити на ці позиції справді достойних фахівців. Варто усвідомлювати, що управлінська посада в державних структурах — це така ж робота, як і управлінська посада в бізнесі. Та ще й з більшою відповідальністю і ризиками. І вона має оплачуватися відповідно.

На жаль, більшість держпосад все ще закривають прямим призначенням, а заробітні плати на держслужбі далекі від ринкових. І це потрібно змінювати. 

Звісно посади міністрів все-таки політичні і поширити на них відкриті конкурси неможливо. Однак варто розуміти, що «переставляння ліжок» не можна вважати зміною Уряду в критичних ситуаціях. Призначення спроможних і доброчесних фахівців на ці посади лишається відповідальністю Верховної Ради, і опосередковано — прем’єр-міністра та президента, який призначає прем’єра. І важливо щоб цей вибір теж здійснювався на засадах меритократії, а не кумівства. 

Викриття корупції — лише перший крок

Розслідування викриття схеми «відкатів» у сфері енергетики спричинила шквал і купу емоцій. Історію обговорюють у медіа та соцмережах, заголовки майоріють на шпальтах міжнародних видань.

Однак якщо трохи вгамувати емоції, потрібно думати, що це насправді означає, і що з цим далі робити. 

Звісно найпершими кроками після викриття корупції має бути розслідування, підозри, вироки і відповідальність. Однак подібні історії завжди свідчать про необхідність системних змін. Скандал з «яйцями по 17» призвів до реформи сфери оборонних закупівель. Чи була ця реформа ідеальною — звісно ні. Чи стало краще — однозначно так. 

Цей скандал слід сприймати як знак того, що ми не можемо більше толерувати непотизм. Державна служба, особливо на важливих керівних посадах потребує незалежності, як політичної, так і економічної. Це необхідно для ефективності. 

Чи свідчить це розслідування про те, що закупівлі нібито для пришвидшення будівництва захисних споруд для об’єктів критичної інфраструктури таки треба повернути в конкурентне русло? Чи там все-таки є застереження щодо міркувань безпеки?

Чи можна було запобігати ситуації більш ефективним зовнішнім або внутрішнім контролем? У нас є багато питань, над якими слід ретельно подумати.

Справа Руслана Магамедрасулова: чи були зв’язки з росією?

Руслан Магамедрасулов обіймав посаду керівника міжрегіонального управління детективів НАБУ з дислокацією в Дніпрі. ОГП та СБУ затримали його за підозрою у підготовці до пособництва державі-агресору згідно зі статтею 111-2 Кримінального кодексу України. Ця стаття передбачає кримінальну відповідальність за умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору з метою завдати шкоди Україні через підтримку рішень ворога або передачу йому матеріальних ресурсів.

Основою для звинувачень стало те, що Магамедрасулов нібито виступав посередником у продажу технічної коноплі до республіки Дагестан, а незаконне вирощування цієї продукції організував його батько-підприємець. Прокуратура стверджує, що таким чином високопосадовець НАБУ допомагав своєму батькові вести незаконну торгівлю з рф та завдавати шкоди Україні. Однак у публічній комунікації ми не побачили деталей щонайменше про те, як саме доводиться завдання такої шкоди, а також чи дійсно така передача технічної коноплі могла бути допомогою державі-агресору.

Проте побачили велику увагу правоохоронців до сімейних зв’язків посадовця НАБУ. Так, СБУ поширила інформацію, яка не має відношення до суті підозри, але могла отримати емоційний відгук від аудиторії – про громадянство та джерела коштів у батьків підозрюваного та місця відпочинку підозрюваного.

Вочевидь поширення такої інформації було спрямоване на формування публічного емоційного сприйняття детективів НАБУ як наскрізь пронизаних російськими звʼязками осіб, які не відчувають контексту війни в Україні, відпочиваючи за кордоном. І цей прийом дуже схожий на маніпуляцію.

Також справа Магамедрасулова викликала серйозні питання щодо якості доказової бази. В публічному просторі вже аналізувались невідповідності в доказах, оприлюднених СБУ. Зокрема громадськість звернула увагу на те, що СБУ ймовірно переплутала Дагестан з Узбекистаном у питанні державної програми з підтримки вирощення технічної коноплі — така програма існує саме в Узбекистані, а не в російському Дагестані. 

Як «доказ» СБУ показала постанову уряду рф, де йдеться про субсидію тільки тим культурам, які вирощуються на території країни-агресорки і внесені в реєстр сортів рф, без жодного слова про імпортовані продукти. А в постанові уряду республіки Дагестан коноплі не включені до жодної із субсидованих категорій. Та й закупівля з-за кордону за цією постановою також обґрунтовуватися не може: на момент початку «переписки» всі строки подання заявок на субсидії вже пройшли — останній закінчився 10 липня, і саме в той день почалася нібито переписка, скріншоти якої виклала СБУ. У цій же переписці фігурує компанія «Агропрайм», яка з 2023 року перебуває під слідством в рф за незаконно отриману на 22,2 млн рублів субсидію. А жодна фірма, проти якої ведеться розслідування, не може навіть теоретично претендувати на субсидію у Дагестані.

Попри все це 22 липня 2025 року Печерський районний суд обрав Магамедрасулову запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без альтернативи внесення застави до 16 вересня 2025 року. І згодом його продовжили до 21 жовтня.

Ключовим питанням у справі Магамедрасулова залишається невідповідність між серйозністю звинувачень та якістю представленої доказової бази. СБУ використовувала специфічні комунікаційні прийоми, акцентуючи на сімейних зв’язках працівника НАБУ – від громадянства батька до відпочинку на Тенеріфе. І це, безперечно, схоже на спробу сформувати емоційне сприйняття детектива як особи, яка співпрацює з ворогом. При цьому ймовірно є критичні прогалини у доказовій базі: від плутанини країн у питанні субсидій до використання даних про компанію, яка сама перебуває під слідством за фінансові порушення.

До чого тут зв’язок з народним депутатом Федором Христенком?

Центральним елементом у комунікації про справу Магамедрасулова з боку СБУ та ОГП став його нібито зв’язок з народним депутатом від забороненої партії ОПЗЖ Федором Христенком. 20 липня, тобто напередодні обшуків у НАБУ, СБУ та ОГП заочно повідомили Христенку про підозру у державній зраді, стверджуючи, що він виявився резидентом (старшим агентом) ФСБ рф і працював на посилення російського впливу на НАБУ.

За даними слідства, ФСБ завербувала Христенка ще в період правління Віктора Януковича, і нардеп активно виконував завдання російської спецслужби під час Революції Гідності. Після початку повномасштабного вторгнення він втік за кордон і звідти продовжував свою протиправну діяльність. 

СБУ стверджує, що Христенко знав Магамедрасулова ще з часів спільного навчання у Донецькому університеті. Також СБУ оприлюднила деталі щодо зв’язків між цими особами. Додаткові матеріали розслідування нібито показали, що батько Магамедрасулова вів листування з Христенком, і в одному з епізодів переписки вони домовлялися про зустріч на території Європейського Союзу. Щобільше, у листуванні Христенка з батьком посадовця НАБУ нібито зафіксовано, як нардеп-втікач писав, що не може додзвонитися до Магамедрасулова-молодшого (для конспірації Христенко вказав лише першу букву імені), і просив посприяти налагодженню контакту.

Цікаво що деталей про спосіб, у який Христенко чинив вплив на НАБУ, в офіційній комунікації не повідомляється. І це викликає питання до того, чи дійсно СБУ та ОГП мають належну доказову базу для підтвердження інкримінованих нардепу кримінальних правопорушень.

Самого ж Христенка 6 вересня 2025 року затримали в Україні та вже обрали йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. При цьому до України його доставили не за процедурою екстрадиції, а через політичні домовленості з владою країни перебування.

Комунікація з приводу підозри Христенку також містить приклад маніпуляцій. ОГП оприлюднив інформацію про нібито контакти Христенка з посадовцями НАБУ із вказівкою прізвищ інших посадовців НАБУ. І одночасно була поширена інформація про те, що детективи НАБУ нібито допомогли перетнути державний кордон Геннадію Боголюбову. 

Такі висновки зробили на підставі того, що дружина керівника підрозділу детективів Олександра Скомарова у 2022 році покидала країну на автомобілі, який належав сімʼї нардепа-втікача Христенка. При цьому сам Скомаров у коментарі для Української правди пояснив, що 25 лютого 2022 року він отримав дозвіл від керівництва і вирушив евакуювати дружину з дворічною дитиною до західного кордону. Там він через знайомого знайшов літнього чоловіка (понад 60 років), який за гроші вивозив транспортні засоби за кордон і погодився взяти його родину. Тож 26 лютого з Берегово його сім’я була вивезена за межі України. Тобто найбільш імовірно, що цей чоловік, з яким домовився посадовець, вивозив автівку Христенка і вирішив додатково заробити, взявши пасажирів.

Тут постає питання: якщо СБУ разом з ОГП так впевнені у звʼязках Скомарова з Христенком, що згадують його в публічній комунікації, то чому співробітнику НАБУ не повідомили про підозру у вчиненні якогось злочину?

Ще один «вкид» з боку силовиків стосувався того, що нібито підлеглі Олександру Скомарову детективи НАБУ за дорученням народного депутата Христенка допомогли перетнути державний кордон Геннадію Боголюбову. Зокрема, що двоє співробітників Бюро супроводжували олігарха-втікача в потягу, під час його втечі за кордон. 

Однак НАБУ в офіційній комунікації пояснює, що детективи насправді перебували у службовому відрядженні — на запрошення Ініціативи з повернення вкрадених активів (StAR), яка є спільною програмою Світового банку та Управління ООН з наркотиків та злочинності. Поїздка була офіційною, завчасно погодженою і відбулася з метою участі у серії двосторонніх зустрічей у межах Глобального форуму з повернення активів, що проходив 25-27 червня у Відні. І так трапилось, що Боголюбов був у одному вагоні з детективами.

Особливо натягнутим є нібито звʼязок олігарха Ігоря Коломойського з Олександром Скомаровим в питанні «вирішення» кримінальних справ олігарха, якщо Скомаров виграє конкурс у БЕБ. Такий висновок зробили зі скриншоту, у якому є фраза Коломойського «схоже, буде друге НАБУ». Яким чином правоохоронці інтерпретували у такий спосіб це речення – незрозуміло. Виглядає, що вони одним інформаційним приводом вирішили закрити всі дірки у тодішніх проблемах влади.

Таким чином, у цій справі також бракує деталей для розуміння обґрунтованості звинувачень, зате не бракує маніпулятивних прийомів у комунікації з боку СБУ, що, звичайно, прикро дивує.

Підозра в торгівлі впливом

16 вересня Офіс генпрокурора проінформував, що Руслану Магамедрасулову повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри. Ідеться про те, що посадовець НАБУ, за версією слідства, прийняв пропозицію неправомірної вигоди для себе та третіх осіб за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави — тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Слідчі начебто дізналися про це, зокрема, з телефона підозрюваного. Останній нібито отримав від одного зі своїх контактів пропозицію розв’язати в податкових органах проблемні питання для низки українських підприємств. Йшлося про прийняття органами Державної податкової служби України протиправних рішень щодо виключення близько десяти компаній з переліку ризикових, і це мало б дозволити зацікавленим особам здійснити фінансові операції на суму десь у 30 млн грн. ОГП повідомив, що аналіз діяльності зазначених фірм свідчить про наявність ознак приналежності їх до «конвертаційного центру». При цьому вартість таких послуг була оцінена у близько 900 тис. грн, що є еквівалентом 3% від загальної заблокованої податковою службою суми грошових коштів цих підприємств. 

За даними слідства, правоохоронець НАБУ прийняв цю пропозицію та намагався розв’язати питання через колишнього високопосадовця Державної податкової служби, яку на той момент очолював нинішній Генеральний прокурор Руслан Кравченко. Також з цього приводу Магамедрасулов звертався за допомогою до одного зі співробітників правоохоронних органів, з яким певний час працював у НАБУ. Під час допитів згадані особи підтвердили, що працівник НАБУ дійсно звертався до них із таким проханням.

Важливо відзначити, що станом на день підозри Магамедрасулову лише розглядалося питання щодо повідомлення про підозру особі, яка звернулася до нього  з пропозицією неправомірної вигоди. І відомостей про те, що таку підозру цій особі вручили – немає. Попри це, у медіа зʼявилась інформація, що людина, з якою листувався Магамедрасулов, коли Кравченко очолював ДПС, зараз значиться помічником Генпрокурора.

Попри це, після аналізу оприлюдненої інформації виникає питання, чи дійсно в слідчого підрозділу є всі докази, щоб стверджувати про наявність інкримінованого складу злочину. Адже з оприлюднених даних не  проглядається факт того, що посадовець НАБУ прийняв пропозицію вплинути на когось за неправомірну вигоду, а також незрозуміло, на яку саме посадову особу за версією ОГП мав би вплинути Магамедрасулов.

Справа Віктора Гусарова

Віктор Гусаров працював у підрозділі «Д-2» Центрального апарату НАБУ. ОГП та СБУ затримали його за підозрою у державній зраді та несанкціонованих діях з інформацією.

За версією слідства, Гусаров здійснив понад 60 епізодів передачі інформації з обмеженим доступом колишньому заступнику керівника охорони Януковича Дмитру Іванцову. Останній, за даними СБУ, у лютому 2014 року допомагав президенту-втікачу перебратися до росії, а сам залишився у Криму і вступив до лав окупантів.

СБУ встановила, що Гусаров нібито входив до масштабної агентурної мережі ворога під керівництвом співробітника фсб рф Ігоря Єгорова. До цієї ж мережі входили генерал-майор СБУ Валерій Шайтанов (засуджений у 2020 році до 12 років ув’язнення) та військовослужбовець Національної гвардії.

Особливістю справи Гусарова є те, що його співпраця з Іванцовим розпочалася ще у 2012 році, коли він працював у МВС, а не в НАБУ. І з публічної інформації немає відомостей, що така взаємодія відбувалась і в період його роботи в НАБУ. 

НАБУ оприлюднило свою версію подій, яка відрізняється від версії СБУ. За словами керівництва Бюро, у серпні 2023 року від СБУ надійшла інформація про можливі ризики, пов’язані з Гусаровим. Йшлося про те, що в період служби в МВС (2012-2015 роки) він пересилав електронною поштою інформацію про громадян України працівнику УДО. Бюро відразу включилося в роботу для встановлення обставин та організувало додаткову перевірку за участю співробітників НАБУ та керівників підрозділів СБУ. Однак під час спільної перевірки жодних доказів того, що Гусаров був обізнаний про зв’язки представника УДО з російськими спецслужбами, не виявили. Це підтвердив і представник СБУ під час особистих зустрічей.

НАБУ ініціювало проведення опитування співробітника, але СБУ наполегливо рекомендувала утриматися від будь-яких дій, щоб не завадити оперативній роботі. Спецслужба також зазначила, що згадані зв’язки не стосуються працівника НАБУ, і контактів між ними не зафіксовано.

1 серпня 2024 року у Гусарова провели обшук на підставі ухвали суду, після чого його викликали на допит. У серпні 2024 року СБУ усно повідомила, що під час розслідування справи про державну зраду жодних фактів, які б свідчили про причетність працівника НАБУ до розслідуваного інциденту, не встановлено, а доказів його участі в антидержавній діяльності немає.

Відтоді НАБУ неодноразово зверталося до СБУ з проханням надати офіційне документальне підтвердження результатів перевірки, але жодної відповіді не отримало.

Захисниця Гусарова заявила в суді, що її підзахисний передавав дані у 2015 році, але думав, що Іванцов досі працює в УДО, і не знав про його втечу до Криму та співпрацю з росіянами. Вона також повідомила, що під час затримання 21 липня працівники СБУ побили Гусарова, щоб той сказав пароль від телефона.

22 липня Шевченківський суд обрав Гусарову запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб без права внесення застави. 8 вересня апеляційний суд залишив рішення без змін.

Для нас справа Гусарова викликає найбільше запитань щодо вмотивованості затримання саме в липні 2025 року. Якщо СБУ мала інформацію про його контакти з Іванцовим з 2023 року, проводила перевірки у 2024-му і навіть усно повідомила НАБУ, що доказів антидержавної діяльності немає, то чому арешт відбувся саме напередодні голосування за демонтаж незалежності НАБУ? Позиція захисту про необізнаність Гусарова щодо переходу Іванцова на бік рф та повідомлення про побиття під час затримання додають питань щодо законності всіх процесуальних дій.

Справа про недостовірне декларування

10 вересня 2025 року СБУ заявила про викриття детектива НАБУ Віталія Тєбєкіна у недостовірному декларуванні (ч. 1 ст. 366-2 КК України). Йому інкримінують спробу приховати купівлю двокімнатної квартири в Ужгороді за $100 тис. Як повідомила СБУ, фігурант оформив право власності на нерухомість на матір своєї близької знайомої. Попри проживання родини в ужгородській квартирі, у своїй декларації за 2023 рік посадовець НАБУ не вказав цю нерухомість взагалі, а в декларації за 2024 рік позначив її як орендовану. Втім, слідство здобуло докази, що особа, на яку була оформлена нерухомість, оплату за користування житлом не отримувала.

Цікаво, що попри загалом стриманий тон повідомлень про цю справу (яка кардинально відрізняється від комунікації попередніх кейсів), СБУ вирішила додати, що батьки посадовця НАБУ мають російські паспорти та проживають на тимчасово окупованій території, але фігурант не вказав це, заповнюючи документи на допуск до державної таємниці, чим порушив закон.

У такий спосіб Служба продовжує формувати наратив про наскрізну проросійськість НАБУ. І до того ж своїми діями СБУ підважує розуміння примусової паспортизації як порушення норм міжнародного гуманітарного права. Вона також ставить під сумнів цілеспрямовану політику рф, спрямовану на створення умов, за яких ті, хто не отримав російське громадянство, обмежені в правах і доступі до базових послуг. 

Окреме здивування викликає те, що прокурори у справі просили суд про заставу у понад 4 млн грн та особисте зобовʼязання у вигляді повідомлення про залишення місця проживання та прибуття на вимогу прокурора. А суд в результаті визначив запобіжний захід у вигляді застави в понад 2,9 млн грн та поклав на підозрюваного детектива НАБУ окремі процесуальні обовʼязки. Однак КПК України чітко визначає, що розмір застави для підозрюваного у нетяжкому злочині може бути максимум 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає трохи понад 60 тис. грн. А більший розмір застосувати не можна, адже це не є тяжким чи особливо тяжким злочином. Саме такі розміри застав і присуджує, наприклад, ВАКС у подібній категорії справ.

Справи про дорожньо-транспортні пригоди

Паралельно з затриманнями за «російський слід» ДБР повідомило про підозри трьом співробітникам НАБУ у справах про дорожньо-транспортні пригоди, що спричинили каліцтва потерпілих.

Усі три ДТП відбулися значно раніше: дві у 2021 році та одна у 2023-му. Перша пригода сталася в Києві, коли правоохоронець, виїжджаючи з другорядної дороги, допустив зіткнення з транспортним засобом, що рухався головною дорогою. Друга пригода відбулася на 61 км автодороги Київ-Одеса, де правоохоронець під час випередження попутного транспортного засобу не обрав безпечну швидкість та виїхав за межі проїзної частини. Відбулося перекидання транспортного засобу з подальшим зіткненням з приміщенням будівлі АЗС. У третій пригоді правоохоронець на службовому автомобілі на регульованому перехресті у Києві скоїв наїзд на пішоходку, яка перетинала проїзну частину пішохідним переходом на зелений сигнал світлофора. Потерпіла отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.

НАБУ оприлюднило свою позицію щодо цих справ. У кожному випадку працівники одразу після події надали потерпілим першу медичну допомогу, викликали швидку, поліцію та поінформували відповідні органи. Це зафіксовано належним чином та підтверджено висновками службових розслідувань Управління внутрішнього контролю НАБУ.

При розгляді цих інцидентів співробітники Бюро не використовували службове становище на свою користь, не намагалися уникнути відповідальності, а навпаки – максимально сприяли встановленню обставин подій. Один із детективів навіть фінансово допомагав потерпілій у її лікуванні.

НАБУ висловило здивування з приводу проведення масових обшуків за фактами подій, що відбулися кілька років тому, а також з приводу ініціювання клопотань про запобіжні заходи у вигляді безальтернативного тримання під вартою. Одночасно з цим ДБР подало клопотання про відсторонення всіх трьох працівників від посад — попри відсутність ризиків впливу на слідство.

22 липня суд обрав запобіжні заходи всім трьом підозрюваним. Першому призначили відсторонення від виконання службових обов’язків до 21 вересня та зобов’язали повідомляти про зміну місця проживання і не виїжджати з Києва. Другому працівнику призначили особисті зобов’язання на 60 діб та також відсторонили від роботи. Третьому підозрюваному суд призначив нічний домашній арешт на 60 діб.

І тут особливе здивування викликає відсторонення від посад цих детективів НАБУ. Адже такий запобіжний захід вимагає зʼясування обставин, що дають підстави вважати, що перебування на посаді підозрюваного, обвинуваченого сприяло вчиненню кримінального правопорушення, а також, що підозрюваний, обвинувачений, перебуваючи на посаді, знищить чи підробить речі й документи, які мають суттєве значення для досудового розслідування, незаконними засобами впливатиме на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправно перешкоджатиме кримінальному провадженню іншим чином. З урахуванням публічно оприлюднених фактів, невідомо, як могли бути доведені такі ризики.

Таким чином, справи про ДТП викликають питання про пропорційність застосованих заходів та їх синхронність з іншими справами проти НАБУ. Особливе здивування викликає відсторонення детективів від посад у справах про дорожні пригоди, адже законодавство вимагає обґрунтування того, що перебування на посаді сприяло вчиненню злочину або створює ризики для слідства.

Замість висновків: питання, які потребують відповідей

Аналіз подій 21 липня 2025 року та спостереження за рухом розслідувань щодо працівників НАБУ викликає низку принципових питань, які стосуються не лише конкретних справ, а й загалом дотримання засади верховенства права в Україні.

Чому всі дії різних правоохоронних органів відбулися синхронно в один день напередодні голосування за демонтаж незалежності НАБУ та САП? Чому справи різної підслідності – від ДТП до державної зради – розвивались одночасно? Чому обшуки проводилися без судових ухвал, а апеляційні розгляди затягувалися?

Особливе занепокоєння викликає якість доказової бази у справах, які кваліфікуються як державна зрада та пособництво агресору. У справі Магамедрасулова аналіз виявив невідповідності щодо ймовірної плутанини країн у питанні субсидійних програм. У справі Гусарова СБУ спочатку повідомила НАБУ, що доказів антидержавної діяльності немає, але через рік раптово затримала працівника без надання додаткових документальних підтверджень.

Чому у комунікації правоохоронців широко використовувалися маніпулятивні прийоми – від акцентування на сімейних зв’язках до неправомірного розголошення прізвищ підозрюваних? На основі чого факт евакуації родини детектива у лютому 2022 року інтерпретується як «зв’язок з російським агентом», а фразу олігарха «схоже, буде друге НАБУ» подають як спробу «вирішення кримінальних справ»?

Будь-яке кримінальне провадження, незалежно від тяжкості звинувачень, має відбуватися з неухильним дотриманням засади верховенства права, презумпції невинуватості та процесуальних гарантій. Однак оприлюднені факти побиття працівників під час затримання, застосування надмірних запобіжних заходів у справах про ДТП та недостовірне декларування, координованість дій різних правоохоронних органів та публічна комунікація, яка порушує презумпцію невинуватості, свідчать про системні порушення.

Ці обставини дозволяють стверджувати, що кримінальні переслідування працівників НАБУ стали одним із ключових елементів спроби демонтажу незалежних антикорупційних інституцій. Синхронність з голосуванням у Раді, масштаб операції та характер комунікації вказують на політичну вмотивованість цих дій.

Якщо ж виявлені реальні докази того, що працівники антикорупційних органів діяли на користь держави-агресора, то це потрібно вирішувати в межах наявних дисциплінарних та кримінальних процедур з дотриманням процесуальних гарантій.