Конфіскація активів Шелкова і Дерипаски: про що свідчать такі рішення ВАКС?

За останні місяці ВАКС розглянув дві гучні справи щодо стягнення українських активів російських олігархів: Михайла Шелкова та Олега Дерипаски. Юридична радниця Transparency International Ukraine Наталія Січевлюк проаналізувала хід цих справ і поділилася своїми враженнями.

Обидві справи є доволі резонансними і складними. Мін’юст та ВАКС проробили немалу роботу, аби справи були повноцінно розглянуті, а активи конфісковані. 

Так, у справі Дерипаски ВАКС постановив стягнути значну кількість нежитлової та виробничої нерухомості, промислової та автомобільної техніки, гроші, корпоративні права та майно юридичних осіб, пов’язаних з МК ПАТ “Об’єднана Компанія “Русал”, МК ПАТ “ЕН+ ГРУП”. Детальніше про це ми писали тут.

Справа ж Шелкова є першим прецедентом розгляду провадження про стягнення активів у апеляційній інстанції. Мін’юст не погодився з рішенням першої інстанції ВАКС, яка задовольнила позовні вимоги лише частково, тож подав від себе апеляцію.

Апеляційна палата ВАКС задовольнила скаргу Мін’юсту щодо рішення суду першої інстанції у справі про часткову конфіскацію активів російського олігарха. Таким чином, АП ВАКС скасувала рішення першої інстанції та постановила нове, яким конфіскувала всі українські активи Шелкова.

Що об’єднує ці справи, окрім їх резонансності, то це участь у судових процесах представників третіх осіб — українських підприємств, які оскаржували свій зв’язок з олігархами. Саме цей аспект проявив, у чому складність таких справ, і що потрібно змінювати. 

Конфіскація активів Шелкова

У справі Шелкова серед підприємств, представники яких прийшли на засідання ВАКС, були ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат», ТОВ «Тай-Мінералс» та ТОВ «Інвестагро».

Окрему увагу у цій справі привертає ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат», який, за даними Мін’юсту, у 2020-2021 роках експортував титановмісні сировини в росію та білорусь. 

Історія з цим комбінатом складна, а структура власності — ще складніша. Так, за декілька днів до повномасштабного вторгнення рф Шелков продав свою частку в українському ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат», якою він володів через кіпрську компанію Limpieza Limited. У цей час він безстроково перебував під санкціями РНБО, серед яких зокрема блокування активів (обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним йому майном) та повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з Законом «Про санкції». 

Тому, за переконанням Мін’юсту, частка Шелкова в «Демурінському гірничо-збагачувальному комбінаті» мала би бути заблокована і не підлягала продажу Проте продаж таки відбувся на Кіпрі, і новою власницею частки Шелкова у комбінаті (і взагалі єдиною власницею комбінату) стала громадянка україни Світлана Ільтьо. Вона є кінцевою бенефіціарною власницею компанії Bolatico Limited, що володіє 100% тої самої кіпрської компанії Limpieza Limited.

Таким чином, перед Мін’юстом стояло завдання довести зв’язок між Світланою Ільтьо і Михайлом Шелковим аби показати, що Ільтьо є лише номінальною власницею, правочин про продаж був удаваним, а російський олігарх продовжує керувати комбінатом. 

Останнє було вирішальним. Як заперечення цим твердженням представники Ільтьо в суді посилались на те, що купівля останньою частки Шелкова в комбінаті була наслідком корпоративного конфлікту. На їхню думку, купівля відбулася не за змовою з Шелковим і тому є реальною. Крім того, продаж частки в «Демурінському гірничо-збагачувальному комбінаті» підсанкційним Шелковим не був порушенням українських санкцій, оскільки сама операція вчинялася на Кіпрі.

Перша інстанція ВАКС стала на сторону громадянки України, апеляція ж не погодилась з таким рішенням та встановила, що правочин про продаж частки був нікчемним. А тому Шелков продовжував впливати на діяльність підприємства, що стало підставою для конфіскації 100% комбінату.

Конфіскація активів Дерипаски

У справі Дерипаски в якості третіх осіб, які оскаржували свій зв’язок з олігархом, були представники ТОВ «Компанія «Алюміній України», ТОВ «Глухівський кар`єр кварцитів», ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», ТОВ «Запоріжалюмінторг», ТОВ «Гуардон Україна», а також ПрАТ «Хустський кар`єр», ПрАТ «Жежелівський кар’єр».

Найцікавішим з переліку є Миколаївський глиноземний завод, який є одним із найбільших в Європі виробників глинозему. 

Частки вказаних підприємств перебували не у безпосередній власності Дерипаски, а у власності Міжнародної компанії публічне акціонерне товариство «Об`єднана компанія «РУСАЛ», яку контролює Дерипаска, і яка також виступила відповідачем у цій справі.

ВАКС, дослідивши складну структуру власності українських підприємств, дійшов висновку про конфіскацію 100% часток у статутних капіталах підприємств, а також конфіскації їхнього майна (за винятком одного причепу Миколаївського глиноземного заводу).

Так, у рішенні ВАКС зокрема зазначив, що  структура власності ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» свідчить про його опосередковану належність «Відповідачу-2», тобто  МКПАТ «ОК РУСАЛ»,  через ланцюг юридичних осіб.

Загалом для розгляду вказаної справи суду знадобилося більше ніж місяць (6 судових засідань середньою тривалістю до 2 годин).

Про що ж свідчать такі рішення ВАКС та АП ВАКС?

Transparency International Ukraine вважає, що сам процес, передбачений законодавством для підготовки позовної заяви щодо застосування санкцій у вигляді стягнення активів та її розгляду судом, має ряд недоліків, які роблять розгляд таких складних справ вкрай непростим.

Так, оновлений Закон «Про санкції» передбачає, що Антикорсуд розглядає позовну заяву протягом 10 днів з моменту її отримання, а в разі оскарження рішення Апеляційна палата ВАКС повинна розглянути скаргу протягом 5 днів з дня її отримання.

Крім того, Кодекс адміністративного судочинства України встановлює тримісячний строк для звернення до суду суб’єкта владних повноважень (в нашому випадку — Мін’юсту), який обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб’єкту владних повноважень право на пред’явлення визначених законом вимог. 

Представники українських підприємств часто апелювали до цієї норми, вимагаючи закрити провадження у справі через сплив строку позовної давності. Мін’юст не вкладався у тримісячний строк, який, за переконанням учасників справ зі сторони відповідачів, обчислюється з дня введення в дію рішення РНБО про блокування активів. Але ВАКС не погодився з таким підходом. Проте безперечно це питання потребує більшої юридичної визначеності.

Таким чином, описані строки є нереалістичними для підготовки Мін’юстом позовної заяви у таких складних справах, як провадження щодо Шелкова та Дерипаски. Так само як і для їх розгляду ВАКС у першій та апеляційній інстанціях.

Наразі у Верховній Раді в першому читанні проголосований законопроєкт №8392 від 27 січня 2023 року, який частково націлений на виправлення цих недоліків. Але цей документ також потребує доопрацювання.

Також проблеми санкційної процедури конфіскації активів підсвічує справа Шелкова, в якій перша інстанція стала на сторону українських підприємств, задовольнивши позов лише частково. Це викликає питання щодо потенційного порушення прав українських компаній, до чого апеляювали зокрема представники ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат». Так, у разі неправильного встановлення зв’язку між російським олігархом і українським підприємством останнє неправомірно зазнає майнових та репутаційних втрат. 

Саме тому ми в TI Ukraine вважаємо за необхідне змінити законодавство, яке регулює накладення санкції у вигляді стягнення активів в дохід держави, таким чином, аби надати сторонам та самому суду достатні можливості та гарантії для повноцінного здійснення судочинства. Це також дозволить уберегтися від ризиків помилкового стягнення активів українських підприємств та оскарження конфіскації в майбутньому як такої, що не відповідає ст. 6 (право на справедливий суд) та ст. 14 (право на ефективний засіб правового захисту) Європейської конвенції з прав людини.

Аналіз підготувала Наталія Січевлюк, юридична радниця Transparency International Ukraine.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.