Кримінальне провадження чи санкційна справа: що ефективніше для конфіскації російських активів?

Автори: Наталія Січевлюк, юридична радниця Transparency International Ukraine,

Павло Демчук, юридичний радник Transparency International Ukraine

Відколи в Україні запрацював санкційний механізм конфіскації російських активів, велику частину майна, арештованого, але не конфіскованого в межах кримінальних справ, стягнули в дохід держави. Таким чином влада нібито компенсувала відсутність конфіскацій (про)російських активів в межах кримінальних проваджень. 

Стягнення активів агресора важко сьогодні переоцінити. Проте чи справді наявний санкційний механізм є найоптимальнішим та найефективнішим шляхом для їх конфіскації?

Взагалі цей механізм був розроблений після повномасштабного вторгнення рф і націлений на оперативне стягнення активів людей і компаній, які підтримують путінський режим і війну через розгляд позовів Мінʼюсту у ВАКС. Детальніше про нього ми писали тут. 

Конфіскація активів через накладення санкцій є новою для світової практики, проте такі (політико-)правові рішення націлені насамперед не на продовження сталої правової традиції.  Вони є реакцією на нові виклики, до яких ані національне, ані міжнародне право були не готові.

Водночас кримінальний процес — це якраз про напрацьований та менш ризиковий з юридичної точки зору шлях для позбавлення права власності. Чому ж в Україні в останній рік так мало використовують саме цей перевірений часом метод?

Далі постараємося розібратися, в чому плюси, мінуси та підводні камені конфіскації російських активів в кримінальному провадженні та санкційних справах.

Фігуранти кримінальних справ, які стали підсанкційними особами

Для початку проаналізуємо, які саме активи були арештовані в кримінальних справах, але дочекалися конфіскації, лише коли на їх власників наклали санкції.

Так, у  межах кримінальних проваджень правоохоронці раніше арештували та передали в управління АРМА  активи підсанкційних Михайла Шелкова (ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат»), Віктора Януковича (ТОВ «Танталіт»), Олега Дерипаски (ТОВ «Миколаївський глиноземний завод»), Євгенія Гінера (акції у ТОВ «Перший інвестиційний банк»), Ігоря і Аркадія Ротенбергів (компанія «Оушен Плаза»), Артемія Лебєдєва (дві квартири в центрі Києва), Дмитра Ворони (4 квартири, 1 домоволодіння та 1 садовий будинок, 10 земельних ділянок на Київщині). 

При цьому в межах вказаних кримінальних справ статуси підозрюваного є лише в Шелкова, Лебедєва та Ворони. Шелкову СБУ інкримінує фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України. Лебєдєву — виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України та глорифікацію її учасників. А гауляйтеру Запорізької області Вороні СБУ повідомило про підозру у пособництві державі-агресору.

Також не можемо не згадати про Віктора та Олександра Януковичів — їх САП обвинувачує у незаконному оберненні комплексу споруд на території Вишгородського району на свою користь.

Кримінальні провадження, у яких фігурують підсанкційні особи, були відкриті за різними статтями, при цьому досить часто у них розслідуються злочини, не пов’язані з російською агресією проти України. Наприклад, корпоративні права на Глухівський карʼєр антрацитів Олега Дерипаски арештували у провадженні, де розслідуються ймовірні службові зловживання посадовців Держгеонадр України. Активи ж Януковича на території урядової резиденції «Межигір’я» арештовувалися в рамках розслідування ймовірних заволодінь майна та легалізації доходів.

Попри різну фабулу справ, докази, зібрані в межах кримінальних проваджень, часто використовувались Мін’юстом уже в санкційних справах проти тих же осіб. Тому налагоджена взаємодія та обмін інформацією між органами правопорядку і Міністерством юстиції, яке готує позовну заяву про конфіскацію активів підсанкційних осіб до ВАКС, залишається дуже важливою. 

Однак також важливо не забувати, що кримінальне провадження не повинно використовуватися виключно як допоміжний механізм для ефективного арешту майна. Події треба розслідувати, а винні особи мають нести покарання. І тут, звісно,  конфіскація майна в межах санкційних справ не замінює собою повноцінну кримінальну відповідальність. Винні особи мають понести покарання повною мірою, а не лише у фінансовому плані.

Процесуальні відмінності

В чому ж основні відмінності між двома механізмами, які обумовлюють такий різний результат конфіскацій тих самих активів?

Найбільш відчутна різниця між кримінальним провадженням та санкційними справами полягає у процесуальних строках, відведених законодавством для підготовки справи та безпосередньо розгляду її в суді.

У кримінальному провадженні строки досудового розслідування становлять 18 місяців (якщо розслідується особливо тяжкий злочин, і жодній особі не повідомили про підозру) з можливістю неодноразового продовження слідчим суддею. Строки ж судового розгляду взагалі формально не обмежені й можуть тривати дуже довго. Наприклад, у середньому розгляд кримінального провадження з ухваленням вироку у ВАКС тривав 499 днів, а максимальний – 1226 днів.  

Зі свого боку Мін’юст для підготовки санкційної справи до розгляду ВАКС обмежений лише періодом дії режиму воєнного стану, тоді як на розгляд санкційної справи донедавна було відведено менше ніж місяць — 10 днів на розгляд в першій інстанції і 5 днів — в апеляційній. Із змінами законодавства у липні цього року ці строки збільшили до 30 та 15 днів відповідно. Втім, очевидно, що раніше встановлені строки були занадто короткими, і ВАКС з об’єктивних причин у них не вкладався. Особливо, коли йдеться про розгляд багатотомних справ щодо російських олігархів, таких як Дерипаска. Для розгляду цієї справи у першій інстанції ВАКС знадобилось понад місяць, а Апеляційна палата ВАКС розглядала скарги третіх осіб у цій справі близько 3 місяців.

Крім того, передані до АРМА активи були арештовані як речові докази у кримінальних провадженнях — це повʼязано з вимогами кримінального процесуального законодавства. А тому їх приналежність особі, яка притягається до кримінальної відповідальності, потрібно ще довести, бо ж права добросовісних набувачів захищаються законом України.  

Тут нагадаємо, що далеко не всі статті Кримінального кодексу передбачають покарання у вигляді конфіскації майна. Зокрема така санкція передбачена за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки. Наприклад, кримінальне провадження, де були арештовані активи Олега Дерипаски, здійснюється за фактом службового зловживання, а за це не передбачене покарання у вигляді конфіскації майна.

Визначальною відмінністю між кримінальними та санкційними справами є стандарт доказування. Адже в кримінальному провадженні сторона обвинувачення повинна довести винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто досліджені в суді докази повинні виключати будь-яку іншу версію подій, аніж ту, що злочин було вчинено обвинуваченим. 

У санкційних же справах застосовується стандарт балансу ймовірностей, тобто суд ухвалює рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою у порівнянні з іншою.

Таким чином бачимо, що стягнення активів в дохід держави відповідно до Закону «Про санкції» процесуально значно простіше та швидше, ніж конфіскація у кримінальному провадженні. Проте з точки зору ризиків оскарження до міжнародних судів санкційний механізм програє кримінальному процесу, оскільки він новий та ще недостатньо випробуваний на практиці. Зокрема, якщо говорити про потенційне порушення положень Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на справедливий суд, право на ефективний засіб правового захисту та, звісно, захист права власності.

Управління активами у кримінальних та санкційних справах

Вище ми згадували, що за загальним правилом, активи, які визнані речовими доказами та мають значну вартість, передаються ухвалою суду в управління АРМА. Там вони перебувають до винесення рішення щодо конфіскації цього майна на користь держави або їх повернення власнику. АРМА має зберегти економічну цінність активу, поки той перебуває у його управлінні, і це вигідно як власнику майна, якщо суд поверне йому цей актив, так і державі — у випадку конфіскації. Іноді судові процеси у кримінальних справах можуть тривати роками, тому ефективне управління арештованим активом дуже важливе.

Згідно з даними, отриманими від Державної судової адміністрації за 2022 рік, у 1282 кримінальних провадженнях були прийняті рішення про застосування конфіскації на суму 160 463,95 грн. З них:

• у справах про злочини проти основ національної безпеки: 102, з яких 85 — щодо державної зради;

• у справах про злочини проти громадської безпеки: 56, з яких 41 — щодо створення терористичної групи чи терористичної організації;
• у справах про злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку: 4.

Ми можемо припускати, що ці справи пов’язані з російською агресією проти України, проте точно знати їх суть не маємо можливості. Так само недоступна інформація щодо того, які саме активи конфіскували в межах цих проваджень.

Наразі нам достеменно відомо лише про два випадки конфіскації активів у кримінальних справах, пов’язаних з російською агресією: це кейси псевдогубернатора Запорізької області Євгена Балицького та гауляйтера Бердянська Олександра Сауленка. Втім так само невідомо, які саме їхні активи були конфісковані. Тож доступність інформації про результати конфіскації майна бажає кращого.

Якщо ж говорити про управління у санкційних справах, то парламент цього літа прийняв зміни до законодавства, за якими всі активи, конфісковані в межах санкційних справ, передаються в управління до Фонду державного майна України. До прийняття цього законопроєкту Кабмін міг обирати, кому передати конфісковані активи в управління, між низкою державних органів та підприємств, серед яких було й АРМА.

Проте здебільшого для цієї ролі уряд обирав саме ФДМУ. Так, ще у квітні 2023 року до Фонду передали активи Володимира Євтушенкова, Михаїла Шелкова, Віктора Януковича, Олега Полухіна, Анатолія Торкунова, Бориса  Пайкіна, Романа Лябихова, Андрія Фалалєєва, Ольги Ковітіді, Сергія Колбіна, Костянтина Бахарєва, Анатолія Аксакова, Олексія Черняка, Олега Дерипаски, Аркадія та Ігоря Ротенбергів. І майно Михаїла Шелкова Фонд навіть уже двічі спробував продати, правда, поки безуспішно.

Проблеми реалізації

Продаж активів — це важливий проміжний процес між винесенням рішення про конфіскацію і безпосереднім надходженням коштів від продажу активу до державного бюджету. 

Приклади реалізації конфіскованих активів, які було попередньо передано до АРМА, у кримінальних провадженнях останнім часом відсутні. Відповідно до закону їх продаж здійснює АРМА шляхом проведення електронних торгів. У кримінальних справах торги проходять, зокрема, на майданчиках ТОВ «Сетам» та ТОВ «Придніпров’є 2021», у санкційних — через систему АТ «Прозорро.Продажі».

Якщо ми говоримо про використання отриманих від конфіскації коштів на відбудову країни та інші післявоєнні процеси, то наразі кримінальне законодавство не передбачає, що отримані від реалізації кошти підуть саме на цю сферу. Натомість вони заходять в «загальний» державний бюджет України. Якщо ж арештований актив продається до його конфіскації, то кошти надходять на депозитний рахунок АРМА, й Агентство може за них купувати військові облігації. Однак цей процес потрібно вдосконалювати через його непрозорість та неефективність.

У санкційному механізмі все інакше. Так, зміни до Закону «Про державний бюджет України на 2023 рік» визначають, що всі конфісковані за цим механізмом кошти повинні бути перераховані до спеціального Фонду ліквідації наслідків збройної агресії за спеціальною бюджетною програмою. Таким чином, усі виручені кошти підуть на повоєнну розбудову.

Втім поки що жоден з переданих в управління ФДМУ санкційних активів так і не реалізували. Це пов’язано в тому числі з деякими положеннями згаданого нами закону № 3223-IX, які блокують таку реалізацію.

Так, 10 серпня мав відбутися перший аукціон з продажу Фондом держмайна компанії підсанкційного Михаїла Шелкова — аграрного підприємства «Інвестагро» на Дніпровщині. Втім його продаж спіткала невдача — забракло потенційних покупців на цей актив. З другої спроби також не вийшло реалізувати актив — аукціон скасував сам Фонд. 

У ФДМУ невдачу пояснили особливостями фінансового становища компанії, заборгованість якої становить понад 17 млн грн. І ця заборгованість разом з активами компанії теж перейде інвестору. Причина цілком поважна, тож Фонду доведеться шукати інші шляхи для реалізації цього конфіскованого майна. Як це можна зробити, TI Ukraine аналізувала тут.

То який же механізм «кращий»?

Як бачимо, обидва механізми конфіскації російських активів заслуговують на існування і повинні ефективно використовуватися державою. Проте деякі моменти все ж варто враховувати — і на рівні процесів, і на рівні фінальних очікувань.

Зважаючи на те, що конфіскація в кримінальному провадженні більш надійна з точки зору ризиків оскарження, то хотілося б побачити результати конфіскації російських активів за цим механізмом. Він є зручнішим у тих випадках, коли рішення слід виконувати закордоном. Адже до нього може бути менше запитань, ніж до санкційних рішень. Наприклад, якщо суд прийме рішення про засудження Віктора Медведчука та конфіскацію його яхти. Однак такий механізм ускладнений обсягом доказів, які належить дослідити суду, а також вимогою дотримання великого масиву кримінальних процесуальних гарантій.

Тож видається, що влада для конфіскації російських активів вирішила замість кримінальних справ застосувати новий санкційний механізм. Такий підхід є результативним — маємо наразі 28 справ — проте необхідно привести цей механізм у відповідність до міжнародних стандартів. Надалі це допоможе уникнути відшкодувань шкоди російським посіпакам. Також проблемним залишається процес реалізації уже стягнених активів — поки немає жодного успішного випадку продажу за півтора року великої війни.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.