Участь міжнародних експертів у конкурсах до ключових органів правосуддя — один із найважливіших запобіжників для забезпечення їхньої незалежності. У червні 2025 року завершилися повноваження першого складу Конкурсної комісії, яка обирала членів ВККС, і за чинним законом міжнародники більше не братимуть участі. 

Цей сигнал може запустити ланцюгову реакцію згортання міжнародного компонента в інших конкурсах, поставивши під загрозу досягнутий прогрес в реформах.

У 2023 році, після чотирьох років перерви, відновила свою роботу Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) — орган, відповідальний за відбір та оцінку суддів. Таке відновлення було однією з семи умов, необхідних для початку переговорів про членство України в ЄС. 

Відбір до органу відбувся за новими правилами – Україна відмовилася від квотного принципу та ввела процедуру конкурсу для зайняття посади члена ВККС. За цю процедуру відповідала Конкурсна комісія. Її перший склад формувався з шести членів: трьох пропонувала Рада суддів України, а трьох — міжнародні організації з бездоганною репутацією. Переважний голос мали міжнародні експерти — їх участь забезпечувала незалежність та довіру до процедури.

І от 1 червня закінчився строк повноважень першого складу Конкурсної комісії, і надалі її членів за чинним законом мають пропонувати виключно національні суб’єкти. На цю перспективу гостро відреагували 90 громадських організацій — у їхній спільній заяві йдеться, що національні суб’єкти наразі нереформовані й не мають довіри суспільства, тож необхідно продовжити участь міжнародних експертів у цій Конкурсній комісії. 

Попри це, 22 липня Вища рада правосуддя (ВРП) розпочала процес формування Конкурсної комісії без міжнародних експертів у складі. Тому актуальність проблеми і ціна її ігнорування зросла в рази. 

Чому таке продовження участі міжнародних експертів критичне не лише для конкурсу до ВККС, але й для низки ключових державних органів – розберемо далі.

Потреба в якісній судовій реформі назрівала в Україні роками. А після руйнівних дій з боку Андрія Портнова, голови Адміністрації Президента часів Януковича, судова система остаточно дала збій. Як так сталося, і в чому саме такі збої проявлялися?

Минулого тижня проєкт «Схеми: корупція в деталях» детально описав всю історію того, як Андрій Портнов знищував судову систему.

«До 2010 року справи розподілялися головою суду, і це уможливлювало, так би мовити, підвищувало ризики, що певна справа певної особи потрапить на розгляд до конкретного судді. І для того, щоб унеможливити такі випадки, запроваджено було «рулетку» – систему, яка автоматизовано визначає, що справа потрапить на якогось суддю випадково», – розповів у коментарі «Схемам» Павло Демчук, старший юридичний радник Transparency International Ukraine. 

Проте за потреби така «рулетка» працювала дуже специфічно, і, за потреби, судові справи все одно потрапляли до “потрібного” судді. Як це відбувалося, журналісти «Схем» описали на прикладі розподілу у Печерському райсуді судової справи за позовом Андрія Портнова проти «Центру протидії корупції», видань «Фокус» та «Українська правда». А причинами для такого позову стали публікації статей про те, чому Україна не наклала на експосадовця санкції для конфіскації активів (до слова, такі санкції не були застосовані до Портнова аж до його смерті).

Цікаво, що попри те, що Портнов у суді намагався відстояти свої честь та гідність, в системі авторозподілу спеціалізація була визначена як «розірвання шлюбу та стягнення аліментів». Саме через це десятки суддів, які не спеціалізуються на сімейних справах, були виключені з розгляду, а розподіл відбувався з-поміж трьох. 

Зрештою справу отримав одіозний суддя Сергій Вовк, який згодом задовольнив позов Портнова. І тут особливо цікаво, що 14 років тому, за даними журналістів, Портнов як тодішній член Вищої ради юстиції врятував суддю Вовка від звільнення. Портнов тоді був доповідачем у справі за скаргою на суддю Вовка і зробив висновок, що підстав для його звільнення немає.

Як пояснив Павло Демчук, при порушенні правил авторозподілу суддя має взяти самовідвід, щоб розподіл відбувся ще раз. А якщо є підстави для самовідводу, але суддя не заявляє його, це може мати ознаки дисциплінарного правопорушення.

Інший приклад — позов Андрія Портнова проти громадської організації «Рух Чесно» та Нацагентства з питань запобігання корупції. Позивач вважав неправдивою інформацію, поширену проти нього у так званому «Реєстрі держZрадників». І хоча тоді справа стосувалася захисту гідності, честі та ділової репутації позивача, провадження визначили як «наказне». Через що знову з авторозподілу було виключено низку суддів.

З огляду на смерть позивача перегляди рішень по цих справа наразі стали на паузу. Проте загальна шкода, завдана Портновим судовій системі, досі актуальна. Саме тому Україна має надалі прозоро відбирати нових суддів, чим сьогодні займається Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС).

А для проведення таких конкурсів склад самої ВККС має відповідати найвищим стандартам професійності та доброчесності. І забезпечити це допоможе законопроєкт №13382, покликаний удосконалити процедури конкурсу на зайняття посади члена ВККС.

18 червня 2025 року Анастасія Радіна разом з іншими народними депутатами зареєструвала законопроєкт №13382 про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо удосконалення процедури конкурсу на зайняття посади члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС). Зокрема, законопроєкт пропонує продовжити період участі міжнародних експертів у конкурсі на посаду члена ВККС.

Причиною реєстрації цього законопроєкту стало те, що 1 червня 2025 року завершився строк повноважень першого складу Конкурсної комісії, відповідальної за проведення конкурсу до ВККС. За законом, перший склад формувався із шести членів: трьох осіб з-поміж суддів або суддів у відставці, запропонованих Радою суддів України, та трьох — від міжнародних та іноземних організацій. Наступні склади вже будуть формуватися виключно національними органами.

Після завершення строку повноважень першого складу Конкурсної комісії майже 90 громадських організацій закликали зберегти та продовжити участь міжнародних експертів у конкурсних комісіях, зокрема в межах конкурсу до ВККС.

Transparency International Ukraine проаналізувала основні пропозиції законопроєкту №13382 та можливий вплив від його прийняття.

Короткий висновок 

Продовження участі міжнародних експертів у конкурсі до ВККС за механізмом, прописаним у законопроєкті, позитивно вплине на якість та незалежність процедури такого відбору. 

Що ми пропонуємо:

• прийняти законопроєкт №13382 у наявній редакції у найшвидші строки за основу та в цілому без внесення до нього недоречних змін, які можуть порушити якість конкурсу до ВККС.

Нещодавно мені пощастило відвідати OGP Summit у Талліні. Конференція в межах Партнерства “Відкритий уряд” — подія не нова, але саме цьогорічна була для нас, українців, особливою, адже це вперше захід відбувався вже після повномасштабного вторгнення росії в Україну.  І урядові лідери та активісти із 75 країн чимало уваги приділяли саме нашим проблемам, викликам та перемогам.

Але в той час як на різних рівнях обговорювали прозорість нашої влади, особливо, в процесі відбудови, мене особисто зачепив момент, не такий помітний. Але це, імовірно, та перемога, масштаб якої ми самі ще не до кінця можемо оцінити й осягнути, тоді як для багатьох інших країн це питання стоїть дуже гостро. Це відкритість судової влади. 

Ні, я жодним чином не буду стверджувати, що наша судова система працює ідеально — звісно, це не так, і роботи в нас ще дуже багато. Але ми вже маємо яскравий приклад — Вищий антикорупційний суд, — 4-річну практику роботи якого можна вважати передовою.

Зокрема, представники громадського сектору та урядовці з країн Латинської Америки наголошували, що сайт суду має бути доступним, з нього має бути зрозуміло, коли і де саме відбудуться судові засідання. Та й мати на руках зрозумілі судові рішення, врешті-решт, теж було б непогано, що й казати про новини про такі рішення від самого суду як першоджерела інформації. 

І тут Україна справді показує себе прогресивною! Ми маємо відкритий реєстр судових рішень, суди мають власні сайти. Так, воєнний стан накладає свої обмеження на оперативність та повноту оприлюднення цієї інформації, та й процес подолання рудиментів та звичок ще радянської системи далеко не завершився. Але вже є практика своєчасної комунікації про результати судового розгляду та трансляції судових засідань. Справді, не всіх, але це ж поступовий процес. І цей результат багато наших колег з інших країн вважали б для себе справжньою розкішшю.

Так, досвід ВАКС потрібно переймати. Але слід враховувати, що його створення супроводжувалося складним і ретельним відбором суддів, до його публічності та прозорості в української громадськості був запит ще до власне запуску Антикорсуду у вересні 2019-го.

І тут, до речі, теж варто зважати на ті виклики, які є спільними і для нас, і для інших країн в розвитку судочинства.

Наприклад, учасники конференції в Таллінні чи не найбільше говорили про доступ та використання інформації про судовий розгляд. Зокрема, щодо результатів судових засідань, призначених покарань чи навіть журналів судових слухань. Аналіз масиву даних про призначені в інших справах покарання у сукупності з іншими індикаторами може допомогти суддям при виборі санкції у справі, яку він слухає.

І в цьому контексті важко не згадати те, що Державна судова адміністрація не оновлювала реєстр судових рішень у форматі набору відкритих даних, попри те що повинна робити це щоденно. Це ускладнює роботу з такою інформацією та автоматизацію її використання.

Справа вже ексголови Верховного Суду Всеволода Князєва – однозначно одне з найгучніших розслідувань за весь час діяльності НАБУ та САП. З брифінгу 16 травня ми зрозуміли, що масштаб цього розслідування так само усвідомлюють як очільники антикорупційних органів, так і інші судді Верховного Суду, які того ж дня висловили Князєву недовіру та позбавили його посади голови.

Але, крім власне резонансності, ця справа стала таким собі скальпелем, що розітнув тіло корупції в судах. Справа Князєва поставила різні інститути нашої країни перед чи то новими, чи вкрай старими викликами, які, попри війну і майбутню відбудову, потрібно долати вже зараз. 

Ми, представники громадських організацій, закликаємо народних депутатів України відхилити проєкти законів №7033-д, що передбачає обмеження доступу до судового реєстру, та №8359, що дозволяє не проводити запис судових засідань.

Вважаємо, що запропоновані цими законопроєктами зміни становлять небезпеку непропорційного обмеження доступу суспільства до важливої інформації, праву на справедливий суд, створять колізії із вимогами законодавства та суперечать цінностям демократичного суспільства. 

Нагадуємо, що Єдиний державний реєстр судових рішень був впроваджений Законом “Про доступ до судових рішень” у 2006 році як важлива частина програми адаптації українського законодавства до європейського для подальшого вступу України до Європейського Союзу. 

Проєкт закону №7033д пропонує цілу низку сумнівних нововведень як на період воєнного стану, так і у мирний час.

По-перше, передбачається суттєве розширення переліку відомостей, що не можуть бути розголошені в текстах судових рішень. Зокрема, йдеться про найменування та розташування об’єктів критичної інфраструктури. Проблема в тому, що перелік таких об’єктів нестабільний і неповний, а відомості щодо більшості об’єктів й так доступні у відкритих джерелах (наприклад, про органи пенсійного фонду, соціального захисту населення, органи місцевого самоврядування і, врешті, про суди). Немає жодного сенсу ховати інформацію “від ворога”, яка й так роками йому відома і доступна. Зате таке приховування значним чином ускладнить моніторинг судових рішень для громадськості. 

По-друге, на час дії воєнного стану та рік після його закінчення пропонується обмежити доступ до судових рішень у справах, які становлять особливий суспільний інтерес (зокрема, про злочини проти основ нацбезпеки, охорону держтаємниці, недоторканості держкордонів, призову і мобілізації, а також порядку несення військової служби). Таке обмеження є непропорційним та не відповідає запиту суспільства. Адже журналісти, адвокати, науковці, громадські активісти не зможуть дізнатися про обставини справи та призначене судом покарання державним зрадникам, колаборантам, пособникам окупантів тощо. Приховування судових рішень однозначно підвищить напругу і недовіру до влади в українському суспільстві. 

По-третє, планується надати суддям право довільно вилучати із судового реєстру інформацію з рішень у справах, розглянутих у відкритому засіданні, що суперечить загальному принципу гласності судового процесу і несе корупційні ризики.

Своєю чергою, проєкт закону №8359 передбачає простір для зловживання щодо фіксації судового процесу. Згідно з ним, під час воєнного чи надзвичайного стану “у разі об’єктивної неможливості” повністю фіксувати судове засідання технічно, секретар записує лише істотні моменти розгляду справи у протоколі. Трактувати, що таке об’єктивна неможливість, будь-який суддя може по-своєму.

Законодавство повинно мати єдиний підхід щодо обмеження доступу до інформації, тож відкрита інформація не повинна бути обмежена у судових рішеннях. Інакше це загрожує нормальному функціонуванню Єдиного державного реєстру судових рішень, який є демократичним досягненням українського суспільства. 

Обмеження доступу до судових рішень відкине Україну на десятки років назад у демократичному поступі – до рівня Росії і Білорусі – і становитиме небезпеку для подальшого процесу інтеграції до Європейського Союзу. Наразі народні депутати України планують непропорційно обмежити українців вільно отримувати інформацію, яка становить значний суспільний інтерес, зокрема про рішення, докази у справах, а також про осіб, обвинувачених і засуджених за вчинення цих злочинів. 

Закликаємо Верховну Раду України відхилити законопроєкти №7033д та №8359 як такі, що є шкідливими для системи правосуддя та свободи слова, доступу громадськості до публічної інформації, особливо в під час війни та після її завершення.

 

 

Підписанти:

Центр прав людини ZMINA

Харківський антикорупційний центр

Фундація DEJURE

Інститут миру і порозуміння

Харківський інститут соціальних досліджень

Освітній дім прав людини – Чернігів

ГО “Поступовий гурт франківців”

Інститут масової інформації

Медійна ініціатива за права людини

Центр протидії корупції 

Асоціація УМДПЛ

Ukrainian Legal Advisory Group 

Рух ЧЕСНО

Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Інститут законодавчих ідей

Центр громадянських свобод

ХОФ Громадська Альтернатива

ГО “Невидима”

Інкубатор демократичних ініціатив

ГО Експертна група “Сова”

Регіональний центр прав людини

ГО “Платформа прав людини”

Антикорупційний штаб

БФ “Гендер Зед”

Transparency International Ukraine

Лабораторія законодавчих ініціатив

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

БО “БФ “Восток-СОС”

ГО “Блакитний птах”

ГО “Центр моніторингу влади”

Bihus.Info

ГО “Донбас СОС”

ГО “Київські котики”

ГО “СВІЖА КРОВ”

ГО “Цегла”

ГО “КримСОС”

Anti-corruption Research and Educational Center

Інституту законодавчих ідей

Кримська правозахисна група

Центр економічної стратегії

ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

ВМГО «Фундація Регіональних Ініціатив»

ГО “Вектор прав людини”

Проголосована депутатами редакція не враховує рекомендації Венеційської комісії, вимоги країн G7 та ставить під загрозу євроінтеграцію України. Тож ми закликаємо президента ветувати законопроєкт №7662 та повернути його на доопрацювання. 

Зміна порядку відбору суддів Конституційного Суду (КС) є першою із семи рекомендацій, які визначила Європейська комісія (ЄК) у рішенні про надання Україні статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу. Від якості імплементації цієї реформи великою мірою залежить відкриття та успішність переговорів про членство України в ЄС.

У своєму рішенні ЄК наголосила на тому, що реформа КС має відбуватись відповідно до рекомендацій Венеційської комісії. Венеційська комісія надала кілька висновків щодо реформи КС. У 2020 році члени Венеційки наголосили на необхідності запровадження конкурсного добору суддів із залученням до перевірки на доброчесності міжнародних експертів та представників громадськості.

23 листопада Венеційська комісія оприлюднила терміновий висновок щодо законопроєкту №7662. У цьому висновку члени Венеційки привітали положення, які передбачають створення окремого органу — Дорадчої групи експертів (ДГЕ), який оцінюватиме кандидатів до КС доброчесність та половину членів якого складатимуть незалежні експерти, номіновані донорами та самою Комісією.

Разом з тим, члени Венеційки наголосили на важливості доповнення тексту нормами, які дозволять ухвалювати рішення в ситуації рівного розподілу голосів. Так, Венеційка рекомендувала додати до складу комісії сьомого члена за їх квотою. 

Напередодні голосування група послів країн G7 закликала депутатів ухвалити таку редакцію законопроєкту, яка би передбачала значущу участь незалежних експертів у роботі ДГЕ, зокрема їхній переважний голос.

Однак Комітет з питань правової політики проігнорував ці рекомендації Венеційки під час підготовки законопроєкту до другого читання.

Таким чином, роль ДГЕ як незалежного фільтра у процесі відбору майбутніх суддів Конституційного Суду було повністю нівельовано. Попри те, що проголосована редакція передбачає обов’язковість висновків ДГЕ для суб’єктів призначення, саме суб’єкти призначення матимуть вирішальний вплив на зміст таких висновків, а отже ДГЕ перетворюється з ефективного фільтра на непотрібний рудимент, що лише затягне процедуру відбору суддів.

Врешті, в редакції, ухваленій парламентом, законопроєкт №7662 не сприятиме обранню до Конституційного Суду компетентних і незалежних суддів із високими моральними якостями.

З огляду на важливість реформи Конституційного Суду для захисту демократичних інституцій та конституційного ладу в умовах збройної агресії Російської Федерації, а також для євроінтеграції нашої держави, ми закликаємо президента повернути законопроєкт №7662 для повторного розгляду та врахування рекомендацій Венеційської комісії.

Пандемія та війна посилили діджиталізацію державних процесів. Змінився навіть формат судочинства в Україні. Використання режиму відеоконференції в суді стає дедалі популярнішим.  За таких умов фізична присутність сторін у судовому процесі не є необхідною. Але є нюанси. Пояснюємо, як зараз працює дистанційне судочинство та як його можна покращити.

Законодавчі особливості та способи підключення до засідань

Участь сторін процесу у судовому засіданні у режимі відеоконференції (ВКЗ) є частиною системи електронного суду, через яку учасники і під’єднуються до засідання. За законом, судове засідання може відбуватись онлайн з поважних причин. Наприклад, якщо учасник справи має проблеми зі здоров’ям. 

З початком російського вторгнення частота використання такої можливості стрімко збільшилась. У березні 2022-го Верховний суд зазначив, що учасник кримінального провадження може долучатися до судового засідання за допомогою власних засобів зв’язку. Тобто не обов’язково, щоб учасник справи долучався до засідання з приміщення іншого суду — приєднатися до процесу можна й з дому, офісу чи авто. Головне, аби цю особу було чітко чутно та видно. При цьому треба звертати увагу на роз’яснення такому учаснику його процесуальних прав та обов’язків. 

Крім підключення через власні телефон, планшет або комп’ютер, можна доєднатися до відеоконференції через інші суди. Це можна зробити в будь-якому суді України, який не перебуває в окупації. Згідно з законом, зали судового засідання повинні бути обладнані необхідною кількістю технічних засобів фіксування кримінального провадження та проведення дистанційного провадження в режимі відеоконференції. Так, в залах судових засідань зазвичай є телевізори, які транслюють зображення інших учасників з ВКЗ, але потрібно також забезпечити фіксацію в судовому протоколі того, що говорять.

Хто і як вирішує, чи проводити засідання онлайн

Суд ухвалює рішення про дистанційне судове провадження за власною ініціативою або за клопотанням учасників справи. Відтак адвокат, обвинувачений, підозрюваний, прокурор або ж свідок може подати клопотання, але для цього потрібно обґрунтувати причини. Наприклад, необхідність гарантувати безпеку.  

Якщо учасник судового процесу вдало аргументував причини, суд виносить відповідну ухвалу і доручає іншому суду провести наступне засідання у режимі відеоконференції. В цьому випадку важливо, щоб учасник перебував в територіальних межах іншого суду та мав змогу туди з’явитися. 

Переваги і недоліки дистанційного судочинства

Режим відеоконференції дозволяє заощадити час, убезпечити учасників кримінального провадження і сприяє розгляду справи в розумні строки.

Вищий антикорупційний суд — це єдиний суд, який розглядає топкорупційні справи з усієї України. Раніше деякі учасники справи були зобов’язані їхати з усіх куточків країни на судове засідання. А як бути за умов постійної загрози артилерійських чи ракетних обстрілів? Режим відеоконференції фактично став життєво необхідною частиною системи правосуддя й важливим механізмом із забезпечення прав та інтересів людини.

Водночас існують певні проблеми. Їх варто розглядати у двох аспектах: участь сторін та інших учасників кримінального провадження та окремо безпосередній розгляд проваджень з приміщень інших судів. Забезпечити допит свідка онлайн значно легше, натомість відправлення судочинства віддалено  викликає низку питань. 

Суддя Антикорсуду Катерина Сікора вважає, що не всі підтримують цю ідею  через сумніви у неупередженості та забезпеченні суддями таємниці нарадчої кімнати. Проте нарадча кімната — це по суті не  конкретне приміщення, а радше правовий режим, у якому перебувають судді під час ухвалення рішення і не мають впливу сторонніх осіб. Зрештою є процесуальний механізм, який допомагає усунути сумніви в неупередженості суду — заявлення відводів.

Сподіваємося, що суди належним чином розглядатимуть клопотання про участь у судових засіданнях із використанням власних технічних засобів, а законодавець — детально врегулює процедуру здійснення правосуддя у дистанційному режимі як стосовно участі сторін, так і суддів.

Дистанційне судочинство — гарна практика, яка дозволяє розглядати справи в розумні строки та зменшує ризики для життя і здоров’я учасників судових засідань. Подивимося за пів року, як воно себе проявить.

 

Долучайтеся до наших соцмереж

Transparency International Ukraine: Facebook | Instagram | Telegram | Twitter 

DOZORRO: Facebook | Instagram | Telegram 

Прозорі міста: Facebook 

21 квітня майбутнє Ради правосуддя обговорювалось на зустрічі голови Офісу Президента Андрія Єрмака, заступників голови ОП Андрія Смирнова і Юлії Свириденко з послами країн G7.

Згідно з незначним коментарем Андрія Смирнова на сайті президента, планується створення окремого від ВРП дисциплінарного органу. За Радою правосуддя залишаться лише деякі “незначні повноваження”.

При цьому жодної конкретики чи офіційних заяв щодо цього питання на сайті ОП немає, тому й проаналізувати, що саме планує робити президент, наразі неможливо. 

Проте, дії владних інституцій не завжди тотожні їхнім словам. Так, наприклад, зараз на розгляді у парламенті знаходиться законопроєкт №3711-д, який навпаки підсилює та цементує роль ВРП, віддаючи Раді правосуддя контроль над ВККС. 

Цьогоріч в рекомендаціях для покращення показників України в Індексі сприйняття корупції ми наголошували на необхідності  обрати доброчесний склад Вищої ради правосуддя за участі міжнародної спільноти та громадських експертів. І це є не лише нашою рекомендацією, а й вимогою МВФ, рекомендацією Венеційської комісії та громадськості. 

Взагалі це буде вже третьою спробою влади за неповні два роки щось зробити з Вищою радою правосуддя. Однак чи вийде цього разу? Побачимо згодом.

І продовжуємо стежити за розвитком подій.

13 квітня, за ініціативою Президента України, до ВРУ було направлено два законопроєкти про ліквідацію Окружного адміністративного суду Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду. 

Таким чином фактично, назва “основного” законопроєкту повністю розкриває його суть, а саме: дійсно ліквідовується ОАСК, замість нього створюється по суті той самий суд, але під новою назвою — Київський міський адмінсуд.

Ми в ТІ Україна вітаємо цей крок, але законопроєктом не вирішується головна проблема цього суду — його підсудність. Саме це і є однією з основних підстав для критики ОАСК. Адже саме через можливість безконтрольно впливати на ключові процеси в країні цей суд і став тим правовим монстром, якого ми маємо досі.

Тепер  влада має ініціювати такі законодавчі зміни:

• передати повноваження щодо рішень інституцій національного рівня від територіального адміністративного суду до Верховного суду або новоствореного спеціалізованого суду;
• провести судову реформу, коли запрацюють перезапущені ВРП і ВККС із доброчесними членами.

Тож прості рішення — тут не підходять. Має бути комплекс заходів з розбудови судової інфраструктури з напрацюванням ефективних механізмів стримування і противаг. 

Ми вже неодноразово згадували про це в наших рекомендаціях з покращення показників України в Індексі сприйняття корупції. І продовжуємо наголошувати, що без таких кроків реальна судова реформа в країні неможлива.

В Україні не вірять у правосуддя, про це свідчать останні опитування. Повністю довіряють українському судочинству 1,7% опитаних, «скоріше довіряють» – 11, 3%. 

 

Про необхідність судової реформи говорять і українська влада, і експерти, і представники Заходу (детальніше про це читайте у матеріалі “Радіо Свобода”). Після новини про відсутність траншу МВФ, що означає відсутність реформ, обговорення цих проблем активізувалось.

З країною, в якій правосуддя немає, ніхто не хоче мати справу, вважає виконавчий директор «Трансперенсі Інтернешнл Україна» Андрій Боровик.

«Останні два місяці в Україні були найбільш показовими: згадаймо ту ж справу Татарова. І рішення в таких голосних справах можуть свідчити про дуже погану тенденцію: якщо в країні немає верховенства права, то з такими країнами міжнародні фінансові інституції не працюють», – попереджає Андрій Боровик.

Для початку реформування судової влади експерти радять масштабувати успішну практику формування Антикорсуду, перезапуск ВРП та ВККС. Проте сама судова система не зацікавлена в тому, щоб її реформували, каже Андрій Боровик. Так само, як і найбільші українські олігархи – їх здебільшого влаштовує статус-кво.

«За останні 10-20 років в Україні склалася така собі суддівська мафія, яку найбільше влаштовує те, що було до першої спроби реформи у часи Порошенка. Їх тоді взагалі ніхто не ганяв, вони класно жили», – пояснює він.

Найважливіше у реформі судочинства – не формальні зміни в системі, не статки суддів, а те, які рішення вони виносять; а цю річ можна змінити не менше ніж за 5-10 років. Нині з цим не можна зволікати: Україна уже втратила понад рік, і немає гарантії, що не втрачатиме час надалі, попереджає Андрій Боровик.

Нагадаємо, нещодавно Президент ініціював три законопроєкти для подолання кризи у судовій системі. Утім вони зазнають критики громадських організацій.

25 січня посли G7 в Україні оприлюднили дорожню карту для зміцнення антикорупційних інституцій і реформування судової влади.

Ідеться про пропозиції комплексної реформи, “проведення якої необхідно для зміцнення незалежності, відповідальності та доброчесності судової системи, та забезпечення відновлення повноважень антикорупційних установ, що відповідає очікуванням українського народу”.

Так, зокрема, посли країн “Великої сімки” вважають, що нещодавні рішення Конституційного Суду України (КСУ) призвели до виникнення кризи, яка стала серйозною загрозою демократичному розвитку країни. І саме тому нашій країні необхідно виконати низку пріоритетних заходів, які мають відновити довіру громадськості до української судової влади та антикорупційної інфраструктури. З деякими з цим заходів, на думку “Великої сімки”, в жодному разі не можна зволікати.

Так, для реалізації антикорупційної реформи посли G7 рекомендують такі зміни. Майже про всі ці заходи ми так чи інакше вже говорили в нашому дослідженні спроможності, управління і взаємодії органів антикорупційної інфраструктури, що було презентовано в жовтні 2020, а також в юридичних аналізах законопроєктів та рішень КСУ. 

1. З урахуванням останнього рішення КСУ щодо НАБУ якнайшвидше створити надійну правову основу для забезпечення інституційної незалежності та безперебійної ефективної роботи Бюро. ТІ Україна теж акцентувала увагу на цьому у своєму юридичному аналізі цього рішення КСУ. 
2. Повноцінно усунути наслідки рішення КСУ від 27 жовтня 2020 року. В тому числі забезпечити, щоб санкції за неправдиве декларування або умисне неподання декларацій про майно не були м’якшими за попередні та відповідали у суворості тим, що були скасовані. Забезпечити застосування санкцій за неправдиве декларування та умисне неподання декларацій відносно колишніх державних службовців, а також тих, хто звільняється. Забезпечити кваліфікацію неправдивого декларування, а також умисного неподання декларації щодо активів, із санкцією у вигляді штрафу як кримінальних правопорушень, що підслідні НАБУ, яке уповноважене відкривати провадження проти посадових осіб найвищого рівня у разі вчинення ними цих правопорушень. Забезпечити можливість застосування позбавлення волі за найтяжчу форму неправдивого декларування.
3. Забезпечити прозорий, незалежний процес відбору керівника САП з урахуванням попередніх заслуг і досвіду кандидатів. Забезпечити гарантії дотримання чинної формули голосування в комісії з відбору – 5+2.
4. Забезпечити незалежність ВАКС шляхом надання йому необхідних ресурсів включно з постійним приміщенням відповідно до зобов’язань перед МВФ та гарантування відповідного рівня безпеки суддям і членам їхніх сімей.

4 серпня 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва зобов’язав Генерального прокурора забрати в Антикорупційного бюро справу щодо зловживання суддів Окружного адмінсуду Києва.

Згодом заступник голови ОАСК Аблов оскаржив це рішення в Київському апеляційному суді. Суд передав цей спір на розгляд у Касаційний кримінальний суд у складі Верховного суду з метою визначення підсудності. 

Такий вчинок судді ОАСКу здається дивним (навіщо оскаржувати рішення на свою користь?!), проте сенс оскарження був у тому, щоб домогтись рішення на свою користь найвищої судової інстанції країни — Верховного Суду.

Касаційний кримінальний суд відмовився передавати до апеляційної палати ВАКС апеляцію адвоката Аблова на рішення на його користь. Такі рішення суперечать чинному законодавству України.

Частина 5 ст. 216 Кримінального кодексу України визначає перелік умов, за яких кримінальні правопорушення належать до підслідності НАБУ.

Детективи НАБУ з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, які віднесені цією статтею до його підслідності, за рішенням Директора Бюро та за погодженням САП можуть також розслідувати кримінальні правопорушення, які віднесені до підслідності слідчих інших органів.

Стаття 33-1 КПК України передбачає, що слідчі судді ВАКС здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.

Водночас ст. 303 КПК України передбачений виключний перелік питань, які можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового слідства.

Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

У переліку ст. 303 КПК України відсутня така підстава для оскарження, як порушення підслідності.

Тобто, Печерський районний суд м. Києва вчинив 2 грубих порушення процесуального закону:

• Вийшов за межі своєї підсудності та втрутився у підсудність ВАКС.
• Розглянув питання, яке не належать до переліку оскаржуваних питань відповідно до ст. 303 КПК України

Такі дії направлені на свідоме затягування процесу досудового розслідування та потенційно можуть кваліфікуватись за ст. 376 КК України (Втручання в діяльність судових органів).

Такі рішення судів створюють небезпечний прецедент втручання у діяльність органів антикорупційної інфраструктури, посягають на незалежність цих органів та формують ситуацію, при якій суди загальної юрисдикції зможуть незаконно впливати підслідність справ НАБУ, яка чітко визначена чинним Кримінальним процесуальним кодексом.

Юридичний аналіз підготував Сергій Курінний, юридичний радник ТІ Україна

4 серпня слідчий суддя Печерського районного суду Києва Вовк фактично зобов’язав Генпрокурора забрати у Національного антикорупційного бюро справу щодо зловживання суддів Окружного адмінсуду Києва та інших представників судової гілки влади.

Це рішення суперечить українському законодавству. У статті 33-1 Кримінального процесуального кодексу вказано, що підсудність у справах, які розслідує НАБУ, визначена за Вищим антикорупційним судом, а судовий контроль мають здійснювати слідчі судді ВАКС. І аж ніяк не слідчий суддя Печерського районного суду.

Якщо ж зазирнути в статтю 216 того ж КПК, то можна здивувати деяких «служителів Феміди». Бо в кримінальному провадженні щодо ОАСК деяким суддям було повідомлено про підозру за ст. 369-2 (зловживання впливом), яка належить виключно до підслідності НАБУ. 

Отже, суддя, виносячи ухвалу, дає обґрунтування для дій Генерального прокурора, нехтуючи нормами законодавства. Тож підстави забрати справу в Антикорупційного бюро — є, але вони стоять на безпідставному та хибному фундаменті.

Це вже не вперше Печерський райсуд виходить за межі повноважень. У червні слідчий суддя Підпалий втручався в діяльність НАБУ таким же чином. Тоді оскаржували постанову про порушення кримінальної справи щодо можливого розкрадання 1,2 млрд грн VAB Банку. 

Утім Апеляційна палата Антикорсуду скасувала це рішення. Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі довелося докласти чимало зусиль. Протягом двох днів суд розглянув понад 20 клопотань від 7 адвокатів.

Тоді апеляція скасувала рішення Печерського райсуду, яким було заблоковано розслідування щодо власника VAB Банку.

Що ж чекає на справу Окружного адмінсуду? Наразі САП повинна оскаржувати таке рішення в апеляції Антикорсуду. Якщо суд не підтримає позицію прокурорів, фігуранти інших резонансних розслідувань залюбки візьмуть цей “лайфхак” на озброєння.

Саме тому ТІ Україна підтримує НАЗК у їхній палкій дискусії із суддівським корпусом.

Агентство з питань запобігання корупції представило проєкт Антикорупційної стратегії. Розділ “Справедливий суд” окреслює вкрай актуальні проблеми та передбачає низку змін у судовій системі, які, природньо, не подобаються зокрема Вищій раді правосуддя.

Прописані завдання та результати відповідають як взятим міжнародним зобов’язанням України, так і очікуванням українців. Вони не передбачають втручання в незалежність судової влади чи порушення Конституції, на чому наполягає ВРП.

Агентство діє в рамках свого мандату. Мало того, вони працюють на підвищення доброчесності суддівського корпусу та його незалежності задля здійснення справедливого правосуддя.

Згідно з Дослідженням стану корупції, несправедливість в системі правосуддя входить до топ-5 проблем України. 86% українців вважають її дуже або скоріше серйозною. Частота корупційних практик при відносинах населення з судами лише підвищилась. Підприємці та експерти розділяють це сприйняття поширеності корупції в судах (3,97 та 3,98 бали відповідно).

“Система справедливого правосуддя грає одну з ключових ролей в очищенні країни від корупції, залученні інвестицій, покращенні інвестклімату. Наразі ми маємо високий рівень сприйняття корупції та низький рівень рівнем довіри до суду. Не можна роблячи одне і те ж, очікувати іншого результату. Час провести справжню судову реформу”, – зазначив виконавчий директор ТІ Україна Андрій Боровик.

ТІ Україна неодноразово вносила такі рекомендації задля прогресу в Індексі сприйняття корупції (СРІ). Утім вони так і не були реалізовані повністю. 

Ми не побачили нової процедури призначення членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради правосуддя, максимально ефективного очищення системи від недоброчесних суддів на всіх рівнях, залучення до цього процесу громадськості та міжнародних експертів.

Державі не варто очікувати суттєвого покращення Індексу, якщо ситуація у судовій гілці залишиться такою, як є. Та атака, яка йде від нереформованої судової системи, тільки доводить актуальність проблем, піднятих НАЗК в Антикорупційній стратегії. 

17 липня НАБУ та САП повідомили про підозри суддям Окружного адміністративного суду Києва та пов’язаним з ними особам у вчинені низки злочинів. 

Оприлюднені матеріали вкотре засвідчили, що надані суду повноваження використовуються для впливу на інші органи влади та задоволення особистих потреб. А діяльність ОАСК немає нічого спільного зі здійсненням неупередженого і справедливого правосуддя. 

Саме тому громадські організації закликають Президента Зеленського: 

1) ініціювати ліквідацію Окружного адміністративного суду Києва; 

2) подати законопроєкт щодо передачі до Верховного Суду окремих категорій справ, підсудних цьому суду, аби уникнути подібних зловживань в майбутньому. 

ОАСК запам’ятався багатьма одіозними рішеннями, які складно назвати законними. Водночас рік тому НАБУ вже оприлюднювало інформацію щодо зловживань у цьому суді. Декільком суддям було повідомлено про підозри. Однак Вища рада правосуддя відмовилась навіть відсторонити підозрюваних суддів Павла Вовка та Ігоря Погрібніченка від здійснення правосуддя. Попри клопотання прокурорів, строк розслідування тієї справи не було продовжено.

Минулого року Президент просив “дати йому розібратись з цим Окружним адмінсудом”. Однак він досі не зробив нічого, аби припинити суддівське свавілля, навіть попри неодноразові заклики громадськості та навіть увагу МВФ до діяльності цього суду.

Настав час це змінити.

З повним текстом заяви можна ознайомитися тут.

Фундація DEJURE

Центр протидії корупції

Всеукраїнське Об’єднання”Автомайдан”

Рух ЧЕСНО

Центр економічної стратегії

Transparency International Ukraine

Інститут законодавчих ідей

Центр громадського моніторингу та досліджень

Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції в Україні (ACREC)
Мережа захисту національних інтересів “АНТС”

Антикорупційний штаб

Харківський антикорупційний центр